Порушення емоцій і почуттів. Тактика медичного працівника.

6.1. Порушення емоцій і почуттів.Пригнічений настрій з похмурою оцінкою минулого й сьогодення з песимістичними поглядами на майбутнє називається депресією (депресивний стан). Нерідко виникають думки про смерть й прагнення до самогубства. Для типової депресії характерна тріада симптомів: розумова, асоціативна, рухова загальмованість. Депресивні хворі малорухомі. Здебільшого сидять у відокремленому місці, опустивши голову. Різні розмови для них важкі.

Менш виражений стан позначають як субдепресію, що спостерігається при ряді соматичних захворювань і неврозах.

Депресія часто спостерігається при шизофренії, передстаречих і старечих психозах і при маніакально-депресивному психозі, при якому депресивний стан нерідко заміняється маніакальним.

Ейфорія - патологічно підвищений радісний настрій. Все навколишнє сприймається у світлих райдужних тонах, всі люди сприймаються чарівними й добрими. Другий симптом: думки течуть легко й швидко, одна асоціація пожвавлює відразу декілька, пам'ять видає багату інформацію, однак увага нестійка, відволікається, в результаті чого здатність до продуктивної діяльності дуже обмежена. Третій симптом - рухове порушення. Хворі в постійному русі, за все беруться, але нічого не доводять до кінця, заважають навколишніми своїми послугами й допомогою.

Емоційна лабільність характеризується легкою зміною настрою від трохи смутного до підвищеного без якого-небудь значного приводу. Вона часто спостерігається при захворюваннях серця й судин або на тлі астенії після перенесених соматичних захворювань.

Дисфорія - насуплено-злісний настрій з підвищеною дратівливістю й невдоволенням навколишнім, іноді із схильністю до агресивних дій; частіше спостерігається при епілепсії.

Емоційна амбівалентність – одночасне співіснування протилежних емоцій. Наприклад, нещастя викликає радісний настрій, а радісна подія - смуток. Це глибоке перекручення емоційної діяльності зустрічається у хворих шизофренією.

Апатія, емоційна тупість - хвороблива байдужність до подій зовнішнього світу, свого стану; повна втрата інтересу до якої-небудь діяльності, навіть до свого зовнішнього вигляду. Хворі стають неохайними. До своїх рідних і близьких вони ставляться холодно, байдуже. При відносно збереженій розумовій діяльності вони втрачають здатність відчувати.

6.2. Тактика медичного працівника. Завжди повинен насторожувати депресивний стан хворих, тому що ці хворі нерідко роблять суєцидні спроби зовсім зненацька для навколишніх і персоналу. При наявності вираженої депресії хворий ніколи не говорить про своє небажання жити, тому що знає, що це може призвести до стаціонару психіатричної лікарні. Як і будь-яка хвороба, депресія купується медикаментозними препаратами. Пригноблений настрій, прагнення до самотності, рухова загальмованість повинні насторожувати медичного працівника. Такий хворий не повинен вислизати з поля уваги.

Хворий у маніакальному стані завдає труднощів для персоналу й хворих, дезорганізує весь лікувальний режим . Тому доцільно, якщо дозволяє стан, негайно перевести його у психіатричну лікарню. Якщо це неможливо, необхідне постійне спостереження за хворим і купування стану під контролем психіатра.

Бережного й чуйного відношення вимагають хворі з емоційною лабільністю, тому що різкий тон, хмурий вигляд персоналу викликають тривожні переживання. Добре, м'яке слово, доброзичлива посмішка для них часом важливіші ліків.

Дисфорія, як правило, буває короткочасною. На виниклому дисфоричному афекті хворого не слід акцентувати увагу. По можливості потрібно його заспокоїти. Завжди доцільно запросити психіатра. Прийом седативних засобів трохи знижує виразність афекту, може бути й спонтанне купування дисфорії.

Практичні поради

1. Уважно спостерігайте за мімікою, пантомімікою, поглядом, силою і тембром голосу хворих. Навчіться визначати їх емоцій­ний стан.

2. Навчіться розпізнавати психологічні маски страху.

3. Відволікайте хворого від важких думок і переживань. Ста­райтесь викликати якнайбільше стенічних та позитивних емоцій і всіляко боріться з астенічними емоціями.

4. Навчіться регулювати свій емоційний стан. Виховуйте й удосконалюйте в собі моральні почуття і вищі емоції.

5. Навчіться розрізняти нестриманість хворих, зумовлену астенізацією нервової системи, та їх невихованість. Адекватно ко­регуйте поведінку таких пацієнтів.

6. Виробляйте і розвивайте у собі здатність до емпатії та потребу в ній. Навчіться відчувати емоційний стан хворого і співпе­реживати з ним.

7. Будьте тактовними, оцінюючи душевний стан хворого. Смійтесь разом із ним, коли це доречно, але ніколи - над ним.

8. Якщо у хворого розвинувся неадекватний емоційний стан, який впливає на діагностично-лікувальний процес і заважає іншим хворим (страх, депресія, дисфорія тощо), про це необхідно повідо­мити психіатра.

Воля і діяльність.

Воля - це здатність людини до саморегуляції своєї діяльності й різних психічних процесів для досягнення свідомо поставленої мети.

Дії, що свідомо регулюються, називають довільними, або во­льовими.

Вольові дії характеризуються тим, що людина керується при їх виконанні свідомо поставленою метою і долає на шляху до її досяг­нення різноманітні зовнішні та внутрішні перешкоди. Внутрішні перешкоди - ставлення й установка людини, спрямованість особистості, перевтома, стан занедужання. Зовнішні перешкоди -обмаль часу, фінансових можливостей, фізичні властивості речей, опір інших людей тощо. Ці перешкоди, відображаючись у свідомості, спричиняють вольове зусилля, спрямоване на подолання труднощів. І. Павлов писав, що той, хто хоче виховати свою волю, повинен навчитись переборювати перешкоди.

Основними елементами довільного, або вольового акту є імпульс до мети, мотив діяльності, прийняття рішення, вибір способів та засобів діяльності й виконання рішення.

Імпульс - це пусковий сигнал попереднього формування мети.

Мета діяльності - це чітке усвідомлення того, чого хоче досягти людина, це бажаний результат, на отримання якого спря­мована діяльність.

Мотивами називають внутрішні причини, які спонукають людину займатися тією чи іншою діяльністю, що зумовлено її потребами, інтересами і переконаннями. Найчастіше мотив збігаєть­ся з метою діяльності, але в окремих випадках мотивом є та чи інша мета і, навпаки, до однієї мети можуть спонукати різні моти­ви. Наприклад, дві молоді людини поставили собі за мету стати медиками. Але рушійним мотивом дій одного є щире бажання допомагати хворим, а другий вбачає в цьому лише засіб уникнути фізичної праці.

Проте одні й ті ж вольові дії людина може виконати за допо­могою різних

способів і засобів. У результаті обдумування вона вибирає певний шлях реалізації рішення і приймає остаточне рішення, яке намагається здійснити.

Прийняття рішення - це здебільшого складний процес, що супроводжується внутрішньою боротьбою. Прийнявши рішення, людина починає його виконува­ти. Але шлях від прийняття рішення до його виконання також нерідко супроводжується боротьбою понять, наприклад: «Розумію, що це зробити потрібно, але прикладати зусиль не хочеться". Отже, перехід від прийняття рішення до його виконання відбу­вається не завжди автоматично, здебільшого для цього людина використовує зусилля волі, що тісно пов'язане з іншими психічними процесами.

Успішність виконання будь-якої дії значною мірою залежить від того, наскільки людина знає способи і техніку її проведення. Засвоєння техніки прийомів виконання нової дії є складним про­цесом. Ці прийоми засвоюються шляхом наслідування і на ос­нові вказівок людини, яка навчає (матері, педагога, майстра та ін.), в результаті чого у дитини чи дорослої людини створюється уяв­лення, що і як потрібно робити. На основі уявлення, за наявності необхідної кількості повторень, з'являються відповідні знання про виконання нової дії. Відтак людина вчиться виконувати складові елементи цієї дії і виробляє в себе потрібні вміння. Засвоєні й зміцнілі до автоматизму шляхом вправ способи дії називають навичками. Наприклад, студенту медику необхідно навчитись роби­ти внутрішньовенні ін'єкції. Після інструкції викладача і спогля­дання за виконанням цієї маніпуляції у студента з'являється уявлення. Далі він вивчає предмети, об'єкти й алгоритм дій (місцезнаходження поверхневих вен, визначення понять «шприц», «голка», правила заповнення шприца ліками, правила антисептики, користування джгутом і под.), у результаті чого отримує необхідні знання. Відтак вчиться практично збирати шприц і голку, набирати ліки, накладати джгут, дезінфікувати ділянку ін'єкції, фіксувати вену, робити прокол і т. д., що є вмінням. У результаті систематичних вправ виробляється навичка. Основ­ною умовою вироблення навичок є вправа, сутністю якої є бага­тократне виконання однієї і тієї ж дії.

Ще більш дійовим шляхом зміцнення волі є вироблення корис­них звичок.

Звичка - це вироблена навичка, яка стала потребою.

Звички людини різноманітні. Серед них виділяють звички гігієнічні (дотримуватись чистоти одягу, вмиватись, чистити зуби тощо), трудові (акуратно виконувати завдання, класти інструменти і вироби на певне місце та ін.), естетичні (бути охайним, дбати про красу у побуті тощо), моральні (бути ввічливим з іншими, вітатись із знайомими при зустрічах з ними, поступитись місцем у трамваї старшим людям та ін.).

Не всі звички є позитивними, корисними. Названі вище нале­жать до корисних. Але є й негативні, некорисні звички. Наприк­лад, неакуратність у роботі, звичка запізнюватись, підмінювати роботу розмовами, не доводити розпочатої справи до кінця, «засмічувати» процес мовлення зайвими словами ("значить", "так мовити", "взагалі" й под.), вживати грубі, лайливі вислови і т. д.

Вироблення корисних звичок вимагає вольових зусиль. Як і всі психічні процеси, воля піддається тренуванню. Слабовільна людина, виробляючи у себе корисні звички, тим самим тренує свою волю.

У хворих внаслідок тривалої і тяжкої недуги воля послаб­люється (особливо воля у психічно хворих, алкоголіків і наркоманів). Необхідно, щоб у процесі одужання хворий знову почав вчасно вставати, прибирати постіль, робити зарядку, чистити зуби, вмива­тись тощо. Відновлення комплексу корисних звичок сприяє більш швидкому та повному одужанню і стає важливим елементом реабілітації і реадаптації хворих. Воля тісно пов'язана з усіма психічними процесами, передусім з почуттями і мисленням. Могутнім рушієм волі є почуття, водночас сильна воля дає змогу людині володіти своїми почуттями і регулювати їх (як свідчить народна мудрість: "Дай серцю волю - заведе в неволю"). Зв'язок волі з мисленням проявляється в тому, що вольова дія - це передусім обдумана дія, бо людина спочатку повинна обміркувати, як чинити в даному випадку, як подолати перешкоди, що стоять на шляху до виконання завдання, скласти реальний план дій. І, нарешті, особливості вольових проявів суттєво характеризують особистість людини в цілому, є важливою складовою частиною її характеру. Здебільшого воля означає для людини більше, ніж талант. Якщо талант - це розвинені природні задатки, то тверда воля - це постійна переможна боротьба з інстинктами і потягами, примхами і пере­шкодами, власною лінню і небажанням щось робити, сумнівами і страхом приступити до нової діяльності.

Кожна людина має свій індивідуальний набір вольових якос­тей, від яких залежить не лише засвоєння навичок, але й вчинки особистості.