Основні емоційні психічні стани.

Хвилювання - це психічний стан людини, що характеризуєть­ся ознаками підвищеного збудження, внутрішнього і зовнішньо­го напруження та поганими передчуттями. Стан хвилювання особ­ливо виразно виявляється у дитячому та юнацькому віці. Він зустрічається практично у всіх хворих, які звертаються за медичною допомогою. Схвильований хворий не завжди може зро­зуміло розповісти про особливості свого стану, симптоми і пе­ребіг хвороби. Медичний працівник повинен розрізняти стан хвилювання і розумову обмеженість хворого, а також уміти по­зитивно вплинути на психіку пацієнта, щоб заспокоїти його і зменшити прояви хвилювання.

Тривога - це емоція, яка виникає при загальній оцінці ситу­ації як несприятливої, коли людина відчуває, що повинно трапи­тись щось неприємне, але що саме - конкретно не знає.

Тривога є настільки частим емоційним феноменом, що деякі психологи вважають цю емоцію нашим "сторожем", а певний її рівень - нормою. Людину, в якої відсутнє відчуття тривоги, нази­вають безпечною. Вона часто потрапляє в халепи, бо не заду­мується над можливими негативними наслідками своєї поведінки, дій, висловів. Але тривога не є емоцією, яка повинна постійно бути присутньою. Вона здатна "отруїти" навіть радісну подію (страх перед першим сексуальним контактом). Людина з надто високим рівнем тривожності не має шансів на щастя.

Практично завжди при тривозі змінюється сон. Він стає по­верхневим, тривожним, повним неприємних сновидінь. Уранці після пробудження людина почуває себе розбитою, а не бадьорою. Нерідко розвиваються безсоння вночі й сонливість упродовж дня, особливо в другій його половині.

Тривога змінює апетит і впливає на масу тіла. В одних людей він постійно знижений, у інших знижується під час відпочинку (у вихідні дні), але підвищується на роботі. Цікаво відмітити, що люди, які схильні до схуднення - худнуть, а до повноти - поправляють­ся. Отже, збільшення маси тіла дуже часто свідчить про душев­ний неспокій.

Страх – це негативний емоційний стан.Якщо тривога існує досить довго, людина починає шукати причину небезпеки, ліквідовує її і заспокоюється. Якщо джерело тривоги ліквідувати не вдається, вона переростає в страх, який може виникати раптово. Страх - це емоція, причину якої людина усвідомила. Тривога не має чітко визначеної направле­ності, а страх має. Таким чином, страх - це результат взаємодії тривоги і мислення.

Страх є найбільш небезпечною емоцією. В одних хворих відмічаються серцево-судинні порушення, наприклад, серцебиття і пітливість, у інших - шлунково-кишкові розлади, наприклад, нудота, блювання, відчуття порожнечі й нервового тремтіння (у шлунку "мутить від страху"), здуття живота або навіть розлад шлунка, у деяких - почастішання сечовипускання, в інших - поверхневе дихання і відчуття стиснення у грудях. У багатьох хворих переважають яви­ща напруги м'язів, і вони скаржаться на те, що м'язи не згинаються, або на спазми, головний біль і викривлення шиї. Але страх не тільки зло. Справа в тому, що при страху посилюється стимулювальна діяльність нервової системи. У такому стані легше бути активним, звичайно, при низькому ступені страху.

Дуже погано, коли людина панічно боїться наркозу й опе­рації. Від страху в неї під час інтубації може настати раптова смерть. Проте немає нічого хорошого, коли людина байдуже ста­виться до майбутньої операції. Вона може перед операцією на­їстися, напередодні прийняти спиртне, всю ніч "різатись" у карти, а не відпочивати. Частка страху в стимулювальній і стримувальній "дозі" повинна бути.

Як попередити страх, особливо перед медиками і лікуванням?

По-перше, не можна залякувати дитину в процесі виховання, го­ворячи: "Поводь себе чемно, прийми таблетку, а то прийде медик у халаті й зробить тобі болючий укол або операцію, розріже животик". Переживаючи за дитину, батьки не повинні свій страх передавати їй.

Страх і тривога медика за долю хворого можуть призвести до помилкових дій або бездіяльності й пошкодити йому.

По-друге, необхідно навчитись не соромитись зовнішніх про­явів тривоги і страху. Не сваріть дитину за те, що вона наляка­лась. Не виробляйте в неї страх перед переляком. Якщо ви самі випадково налякали дитину, вибачтеся перед нею і скажіть, що ви не хотіли цього. Уважно слідкуйте за тим, щоб дитина не боялась лікарів, міліціонерів, вчителів і т. д., але не відчиняла двері незнайомим.

Страх - поняття досить примхливе. У більшості людей є підсвідомий страх перед чимось. Наприклад, жінка із задоволен­ням вагітніє і спокійно чекає пологів. Тоді як, коли побачить мишу - істерично верещить і вискакує на стілець. Молодий здоровий чоловік може перебороти страх перед боєм і йти в атаку, але зомліває від страху, коли медсестра робить йому внут­рішньовенну ін'єкцію. Хороброю є та людина, яка здатна переборювати свій природний страх.

Гнів. У стані гніву, зумовленого дією негативних подразників, послаблюється вольовий і розумовий контроль над своєю поведін­кою. Гнів має яскраві специфічні зовнішні вияви в різних жестах, рухах, міміці, словах, а також вегетативні прояви. У гніві не варто приймати ніяких рішень, тому що при цьому стані людина ке­рується не розумом і критеріями доцільності, а так званою афективною логікою.

Проте інколи, щоб допомогти хворому перебороти страх пе­ред недугою, доцільно викликати у нього гнів на неї. З однієї сторони, гнів, особливо сильний і тривалий, викликає надмірне напруження процесів життєдіяльності, що може посилювати па­тологію. А з іншої - саме гнів допомагає перебороти страх (наприклад, гнів на ворога допомагає солдату перебороти страх і піднятись в атаку). Потрібно, щоб хворий не зживався із своєю недугою, а гнівався на неї й активно боровся за своє одужання (лікар – хворий – хвороба).

Емоційний стрес - це стан, зумовлений різними ситуаціями, що призводить до надто сильного напруження. Під дією стресу людина змінює поведінку, стає дезорганізованою, безладною або розвиваються загальна загальмованість, пасивність і бездіяльність. Проте рішучі й спокійні люди можуть контролювати і регулюва­ти свою поведінку в стресовій ситуації. Стресові ситуації особли­во часто спричиняють різні серцево-судинні та шлунково-киш­кові захворювання. Однією з форм стресу є фрустрація - емоцій­ний стан людини, що виникає внаслідок непереборної перешкоди на шляху до задоволення потреби. Фрустрація призводить до різних змін у поведінці людини (агресії, апатії, розпачу тощо).

Радість є психічним станом позитивно забарвленої емоційної піднесеності. Вона підвищує життєвий тонус, приносить почуття бадьорості й впевненості в собі.

Радісна звістка про те, що у хворого покращались результати аналізів, показники електрокардіограми або інших обстежень, по­зитивно впливає на його загальний стан. Почуття радості прино­сить спілкування з приємними людьми (радість спілкування). Ме­дичний працівник, який спілкується з хво­рим, повинен виробляти в собі навички приємного спілкування. Слово медика є могутнім засобом впливу на психічний і загальний стан пацієнта, могутнім збудником його нервово-психічної сили.

Цікавість – (зацікавленість, інтерес) – позитивний емоційний стан, який сприяє розвиткові навичок і вмінь, здобуванню знань, мотивує навчання.

Здивування – емоційна реакція, яка не має чіткого позитивного чи негативного знаку і гальмує всі попередні емоції, скеровуючи увагу на раптовий об’єкт чи обставини. Може переходити у зацікавленість.

Страждання – емоційний стан, пов’язаний з отриманням достовірної або такої, що здається достовірною, інформації про неможливість задоволення важливих життєвих потреб, які досі здавалися більш чи менш імовірними.

Відраза – негативний емоційний стан, що його спричиняють об’єкти (предмети, люди, обставини…), зіткнення з якими (фізична взаємодія, спілкування…) заходить у суперечність із моральними або естетичними принципами і установками суб’єкта. Відраза, що поєднується з гнівом, в особистих стосунках може мотивувати агресивну поведінку, бажання позбутись когось чи чогось.

Презирство – негативний емоційний стан, що виникає в особистих стосунках і породжується неузгодженістю життєвих позицій, поглядів, поведінки з об’єктом почуттів. Останні сприймаються як жалюгідні, що не відповідають естетичним критеріям і моральним нормам.

Сором – негативний емоційний стан, що характеризується усвідомленням невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішній образ.