Гостре фізичне перенапруження

Гостре фізичне перенапруженняпід час занять фізичними вправами розвивається найчастіше в тих випадках, коли тренувальне або змагальне навантаження перевищує функціональні можливості особи, що їх виконує. Це може мати місце у недостатньо тренованих спортсменів, хоча зрідка може зустрічатися і у добре тренованих спортсменів (наприклад, єдиноборців), коли вони приймають участь в тренуваннях і, особливо, в змаганнях з більш кваліфікованими колегами. Подібне найбільш небезпечне в командних видах спорту (спортивні ігри, веслування), коли спортсмен низького розряду тренується або бере участь у змаганнях зі своїми досвідченішими учасниками команди. У цих випадках він не завжди може зменшити інтенсивність навантаження або припинити її виконання.

Гостре фізичне перенапруження може виникати у добре тренованих спортсменів і тоді, коли вони тренуються або беруть участь в змаганнях у хворобливому стані, а також у стані реконвалесценції після різних захворювань. У ряді випадків воно спостерігається у спортсменів, що мають осередки хронічної інфекції: хронічний тонзиліт, отит, синусит, масивний карієс зубів, холецистит, цистит, пієліт. Крім того, провокуючими чинниками можуть бути: порушення режиму тренувань, праці, навчання, харчування і відпочинку, стан нервового чи фізичного стомлення, шкідливі звички та ін. Всі ці несприятливі обставини, знижуючи толерантність організму до тренувальних і змагальних навантажень, сприяють розвитку гострого фізичного перенапруження.

У здорових фізкультурників та спортсменів, за умов відсутності провокуючих чинників та при правильній побудові навчально-тренувального процесу, гостре фізичне перенапруження зустрічається вкрай рідко. Гостре фізичне перенапруження найчастіше призводить до ураження центральної нервової системи, серцево-судинної системи, органів дихання, нирок і системи крові.

Гостре фізичне перенапруження ЦНСможе проявлятися у вигляді: парезів, неповних паралічів, гіпнотичного сну, ретроградної амнезії, стану патологічного афекту, рефлекторного шоку.

Парези та паралічі розвиваються в результаті спазму судин головного мозку. При цьому з’являються скарги на сильний головний біль, одностороннє оніміння руки і ноги, різку слабкість і зниження м'язової сили в них. Нерідко виникає нудота, що закінчується блювотою. У постраждалого виявляється одностороння згладженість носо-губної складки, невелика перекошеність обличчя, утруднення мови і зниження шкірної чутливості в зонах зниження м'язової сили. Перебіг захворювання, як правило, сприятливий: через 3-7 днів після його виникнення всі суб'єктивні й об'єктивні прояви зменшуються, а до кінця другого тижня повністю зникають.

При перших ознаках виникнення парезу чи паралічу необхідно негайно припинити виконання фізичного навантаження. Постраждалому слід надати горизонтальне положення та щонайшвидше госпіталізувати в клініку нервових хвороб.

Питання про можливість занять спортом після одужання розв'язується індивідуально у кожному конкретному випадку. В середньому тренування можуть бути продовжені через 3 місяці після одужання.

Гіпнотичний сон– це частковий сон деяких відділів ЦНС при збереженні активності інших її відділів (так званий «сон наяву»), який розвивається переважно під впливом навантажень на витривалість при циклічному характері рухів, особливо на довгі дистанції (марафонський біг, велогонки, ходьба на лижах та ін.). При цьому зникає або запізнюється реакція з боку кори головного мозку на зовнішні дратівники, різко ускладнюється словесний контакт (спортсмен може реагувати лише на голосний крик), погіршується здатність до сприйняття інформації і оцінка тактичних ситуацій, порушується координація і точність рухів, спостерігаються вегетативні розлади. Тривалість такого стану може продовжуватись до 10 хв. і більше. Іноді після цього розвивається повна амнезіяподій, що відбувалися під час гіпнотичного сну та частково тих, що перебували йому. Після виходу із гіпнотичного сну людина не в змозі одразу орієнтуватись в оточуючій обстановці. Гіпнотичні стани частіше виникають у осіб зі слабким типом нервової системи. Самі по собі вони загрози не представляють, але можуть спровокувати падіння, травми, а також, при кучному проходженні дистанції можуть бути небезпечними для інших учасників.

Для профілактики застосовується повноцінне, збагачене достатньою кількістю вуглеводів, вітамінів та мікроелементів, харчування (як безпосередньо на дистанції, так і в дні відпочинку), повноцінний нічний сон. Крім того, слід допускати до тренувань і, особливо, змагань лише здорових і добре тренованих спортсменів.

При початкових проявах гіпнотичного стану рекомендується спробувати усунути його за допомогою додаткових дратівників: обливань холодною водою, додаткових вправ і рухів, які порушують техніку й ритмічність циклічних навантажень та ін. Якщо це не допомагає, обережно зняти спортсмена з дистанції. В подальшому провести ретельне неврологічне обстеження.

Ретроградна амнезія, стан патологічного афекту та рефлекторний шок розвиваються, як правило, внаслідок потужних перенапружень в емоціонально-вольовій сфері в поєднанні з фізичним перенапруженням, при проявах гіпоксії і гіпоглікемії, а також за наявності деяких розладів мозкового кровообігу типу легкого спазму.У разі виникнення подібних станівнеобхідне ретельне клінічне обстеження. Після перенесення рефлекторного шоку, навіть за відсутності будь-яких наслідків, відновлення тренувань допустиме не раніше, ніж через 1,5-2 тижня.

Гостре фізичне перенапруження серцяможе проявлятися у вигляді: кардіоміопатій, гострих дрібновогнищевих некрозів у міокарді, інфаркту міокарда, крововиливу в серцевий м'яз, порушень ритму серця, гострої серцевої недостатності і, навіть, розриву міокарда. Суттєве значення в патогенезі зазначених уражень серця мають: токсико-гіпоксичний вплив катехоламінів і тироксину на міокардіальні клітини, електролітно-стероїдні зсуви, а також гіпоксемія, гіпоглікемія та спазм коронарних судин.

При ураженнях серця спортсмени скаржаться на виникнення після або під час виконання надмірного фізичного навантаження різкої втомленості, слабкості, запаморочення, задишки, серцебиття, відчуття тяжкості, тиску і болю в області серця, болі в м'язах ніг. Нерідко виникає нудота, що закінчується блювотою.

Гостра кардіоміопатія є найчастішим ураженням серця при гострому фізичному перенапруженні. В її основі лежить різке порушення коронарного кровообігу (навіть в здоровому серці), яке спричинено парадоксальною реакцією коронарних судин. Гостра кардіоміопатія виявляється у вигляді дифузних змін в міокарді, які на ЕКГ відображається в гостро виникаючому сплощенні зубців Т і Р, подовженні інтервалів Р-Q і Q-Т. Може розвиватись діастолічне і систолічне перенапруження правого шлуночка серця та систолічне перенапруження лівого шлуночка. При діастолічному перенапруженні правого шлуночка на ЕКГ у відведеннях V_1,2 з’являються зміни, характерні для неповної або повної блокади правої ніжки пучка Гіса. При систолічному перенапруженні правого шлуночка у відведеннях V_1,2 збільшується амплітуда зубця R, зменшується амплітуда зубця S, з’являється двохфазний або негативний зубець Т поряд із депресією сегменту S-Т. Для систолічного перенапруження лівого шлуночка характерним є поява у відведеннях V_5,6 двохфазних і негативних зубців Т і зміщення сегменту S-Т нижче ізолінії.

Досить часто при гострому фізичному перенапруженні серця розвиваються порушення серцевого ритму і провідності (екстрасистолія, подовження інтервалу Р-Q, синоаурікулярна блокада). Причиною цього можуть бути порушення нервової та гуморальної регуляції діяльності серця та ураження міокарда.

Інколи у спортсменів при гострому фізичному перенапруженні в міокарді виникають невеликі, але чисельні ділянки некрозу, які не пов'язані з ураженням коронарних артерій. Вони отримали назву метаболічних (некоронарогенних) некрозів. Їх виникненню сприяють гіпоксія, порушення електролітного обміну, виснаження відповідних ферментних систем. Є також дані про токсико-гіпоксичний вплив на міокард підвищеної концентрації катехоламінів. Такі некрози, як правило, не супроводжуються больовим синдромом чи іншими клінічними симптомами. Можливі тільки зміни на ЕКГ. Причому в таких випадках на ЕКГ відсутні широкі та глибокі зубці Q, характерні для інфаркту міокарда, а з’являються і зберігаються тривалий час лише негативні й рівносторонні зубці Т. В подальшому ділянки некрозу заміщуються сполучною тканиною, що призводить до утворення кардіосклерозу.

Також дуже рідко у спортсменів при гострому фізичному перенапруженні може розвинутися інфаркт міокарду або крововиливв серцевий м’яз, що виявляється у вигляді нападу сильних болів в області серця і має характерний для даної патології перебіг. В основі даної патології лежить розвиток гострої коронарної недостатності. Суттєве значення при цьому має ранній атеросклероз і вроджені аномалії коронарних судин.

Гостра серцева недостатність при надмірних навантаженнях найчастіше обумовлена слабкістю лівого, правого або обох шлуночків серця. У випадках лівошлуночковою серцевої недостатності постраждалі скаржаться на задишку, важкий кашель, в легенях вислуховуються вологи хрипи. Шкіра та видимі слизові оболонки стають різко блідими або синюшними. Іноді на шкірі, що має сірий колір, виступають синюшні плями. В дуже важких випадках у постраждалого загострюються риси обличчя, частково паморочиться свідомість або спостерігається повна її втрата. Пульс стає слабим і частим, артеріальний тиск падає. Серце в таких випадках збільшується за рахунок дилатації лівого шлуночка. Правошлуночкова недостатність серця викликає задишку, набухання і пульсацію яремних вен, значне збільшення печінки, яке супроводжується різкими болями в правому підребер’ї. Серце в таких випадках збільшується за рахунок дилатації правого шлуночка. При розвитку загальної серцевої недостатності спостерігаються ознаки ліво- і правошлуночкової недостатності.

При виникненні гострих уражень серця необхідно негайно припинити виконання фізичного навантаження, надати постраждалому горизонтальне положення з підведеною верхньою половиною тіла. В легких випадках призначається спокій в положенні лежачі протягом 1-2 годин, медикаментозне лікування. Після чого, протягом 1-2 тижнів чи більше не можна тренуватися. У подальшому проводиться поступове відновлення тренувань протягом 2-3 тижнів чи більше. В цей час забороняється участь у змаганнях. В усіх важких випадках постраждалому слід надати відповідну невідкладну допомогу та терміново госпіталізувати. Після перенесення метаболічних некрозів, інфаркту міокарда, крововиливу у серцевий м’яз заняття спортом протипоказані. Профілактика уражень серця при фізичних навантаженнях передбачає усунення причин, які можуть їх спровокувати.

Гостре фізичне перенапруження судинможе призводити до розвитку гострої судинної недостатності, яка виявляється непритомністю, гравітаційним шоком та ортостатичний колапсом.

Непритомність– раптово виникаюче короткочасне затьмарення або неглибока втрата свідомості. Клінічно характеризується різким зблідненням обличчя, слабкістю, нудотою, головокружінням, потемнінням в очах, іноді холодним потом. Одночасно спостерігається значне уповільнення пульсу, зниження систолічного АТ (до 70-80 мм рт.ст.), дихання стає поверхневим і різко уповільнюється, зіниці звужуються, кон’юнктивальний рефлекс зникає. Іноді може виникати короткочасна зупинка серця.

Розвиток непритомності при гострому фізичному перенапруженні спричиняють різні фактори. Найчастіше вона виникає під впливом гострих емоційних перенавантажень (під час відповідальних змагань, при недостатньому досвіді у змаганнях), особливо, якщо сильні емоції поєднується з іншими чинниками (наприклад, високою температурою і вологістю повітря, станом після перенесеного захворювання, поганим сном напередодні та ін.). Досить часто вона виникає рефлекторним шляхом, внаслідок сильного удару (м’ячем, коліном, стопою, рукою, при пірнанні у воду і т.п.) в область серця, бокової поверхні шиї (каротидний синус), живота (сонячне сплетіння, печінка, селезінка), мошонки та ін. Стани непритомності, які виникають після ударів в боксі, називаються нокдауном (при неможливості продовжувати бій до 10 сек.) або нокаутом (при неможливості продовжувати бій протягом 10 сек. і більше). В ряді випадків непритомність виникає при тривалому силовому напруженні, яке супроводжується затримкою дихання і натужуванням (наприклад, у важкоатлетів або єдиноборців). Це призводить до підвищення тиску в грудній клітині, що значно ускладнює приток крові до серця, а напруження м’язів шиї ускладнює приток крови до головного мозку. Непритомність може розвиватись також при виконанні вправ з переміщенням головою вниз, переворотах, багатократних оборотах тощо, коли одночасна дія гравітаційної та центробіжної сили призводить до порушень мозкового кровообігу.

Гравітаційний шок– патологічний стан у вигляді запаморочення або втрати свідомості, який виникає внаслідок швидкого припинення інтенсивної м’язової діяльності. Розвивається він під час різкої зупинки або відпочинку сидячи з максимальним розслабленням м’язів одразу після циклічних фізичних навантажень, таких як біг на короткі та середні дистанції, ходьба на лижах, їзда на велосипеді тощо. По суті, це судинний колапс, в основі якого лежить різке уповільнення току крові в основних і резервних капілярах і венах нижніх кінцівок. Розвивається воно під дією сили тяжіння крові, якій перестають протидіяти «м’язові насоси», що енергійно працювали при виконанні циклічних рухів. Це призводить до різкого зниження серцевого викиду і, відповідно, до порушення кровопостачання мозку.

Клінічно гравітаційний шок характеризується появою відчуття слабкості, нудоти, головокружіння, різкої блідості шкіряних покровів (особливо обличчя), звуженням зіниць, поверхневим та уповільненим диханням, частим і ниткоподібним пульсом, якій може навіть не прощупуватися, запамороченням та втратою свідомості. Профілактика гравітаційного шоку полягає в поступовому (не різкому) припиненні м'язової роботи.

Ортостатичний колапс – стан, близький за своїми проявами і механізмом розвитку до гравітаційного шоку, але повної втрати свідомості при цьому може не наступати. Найчастіше виникає під час тривалого перебування в положенні стоячі (на фізкультурних парадах, виступах, змаганнях) або при швидкому переході із горизонтального положення у вертикальне (у осіб похилого віку). При цьому тривала гравітаційна дія крові і відсутність ритмічних скорочень м’язів нижніх кінцівок зумовлюють перенапруження судинної регуляції. Значно розтягуються вени і венули та трохи менше – капіляри і артеріоли. Збільшується кількість крові в нижніх кінцівках. Одночасно уповільнюється рух крові по судинах. Незважаючи на компенсаторне почастішання пульсу, артеріальний тиск падає. Порушується розподіл циркулюючого кровотоку, внаслідок чого порушується кровопостачання мозку.

Для здійснення невідкладної допомоги при гострій судинній недостатності постраждалому слід надати положення лежачи з декілька опущеною головою, підняти на 15 сек. ноги вертикально вгору (останнє забороняється робити при підозрі на перелом хребта, кісток тазу або нижніх кінцівок), розстебнути комірець або будь-який одяг, що заважає вільному диханню, забезпечити доступ свіжого повітря, дати понюхати нашатирний спирт. Блідість при цьому швидко зникає, починає прощупуватися прискорений пульс задовільного наповнення, повертається свідомість. Якщо свідомість не повернулася, необхідно приступити до заходів, направлених на профілактику западання язика, за необхідності ввести препарати, що підвищують АТ. Додатково до комплексу заходів застосовується бинтування нижніх кінцівок еластичним бинтом. Продовження участі у виступах чи змаганнях в цей день є неприпустимим. В подальшому проводиться ретельне обстеження для виявлення можливої прихованої патології та рішення питання щодо подальшої можливості тренуватися.

Гостре фізичне перенапруження органів дихання може спричинити розвиток емфіземі легенів. Чинником, що сприяє її появі, разом з надмірним фізичним навантаженням, є також переохолодження організму. Емфізема легенів веде до розвитку гострої легенево-серцевої недостатності. В рідких випадках гостре фізичне перенапруження може призводити до розвитку спонтанного пневмотораксу, що є найважчою поразкою органів дихання. Захворювання органів дихання супроводжуються скаргами на важку задишку, кашель, болі у грудях.

У разі виникнення емфіземи легенів чи спонтанного пневмотораксу спортсмена слід надати невідкладну допомогу та щонайшвидше госпіталізувати. Питання про можливість продовжувати заняття спортом після одужання, слід вирішувати індивідуально з урахуванням усіх клінічних даних і функціонального стану апарату зовнішнього дихання.

Гостре фізичне перенапруження нирок може викликати у спортсменів гемоглобінурію і міоглобінурію, крововилив у ниркову паренхіму з утворенням інфаркту нирки.

Гемоглобінурія виникає як результат внутрішньосудинного гемолізу, що веде до появи в плазмі крові великої кількості розчиненого гемоглобіну (гемоглобінемія), який при перевищенні ниркового порогу починає виділятися з сечею. Сеча набуває бурого кольору, в ній різко проявляється позитивна реакція на гемоглобін. Класичним прикладом такого роду змін є так звана «маршова гемоглобінурія», що розвивається після тривалих маршів. В деяких випадках провокуючим фактором може бути різке переохолодження одразу після інтенсивного фізичного навантаження, поєднаного з перегріванням організму (наприклад, пірнання у холодну воду після тривалого бігу). Після відпочинку всі описані явища, як правило, повністю зникають. Проте, інколи може розвиватися гемоглобінурійний нефроз.

Міоглобінуріяможе мати місце у випадках травматичного міозиту, що розвивається при значних фізичних навантаженнях. Ураження поперечно-смугастих м'язів, що відбувається при цьому, супроводжується спочатку виходом у кров, а потім через нирки в сечу м'язового пігменту міоглобіну, який додає їй бурого забарвлення. У випадках тривалої надмірної фізичної напруги, що супроводжується перевантаженням м'язів, можуть розвиватися некротичні міозити з появою міоглобінурії. В окремих випадках це ускладнюється розвитком міоглобінурійного нефрозу та ниркової недостатності , що може призводити до летального

Крововилив з утворенням інфаркту ниркиє найбільш тяжким ураженням нирок. Він може бути зумовлений сильним ударом в область нирок, різким падінням, аномалією ниркових судин. При ураженні нирок спортсмени разом із уже описаними скаргами вказують на болі в поперековій області. Вони можуть бути дуже сильними при крововиливі в ниркову паренхіму з утворенням інфаркту нирки. Все це є абсолютним протипоказанням для виконання фізичного навантаження. Потерпілих спортсменів слід якнайшвидше госпіталізувати. Подальші заняття спортом осіб, які перенесли гемоглобінурійний чи міоглобінурійний нефроз, а також інфаркт нирки протипоказані.

Гостре перенапруження системи крові при фізичних навантаженнях може проявлятися у вигляді зсувів у морфологічному складі периферичної крови (міогенний лейкоцитоз) та змінах цитохімічних і метаболічних показників.

Під впливом гострого фізичного перенапруження може розвинутися інтоксикаційна фаза міогенного лейкоцитозу, яка проявляється значним збільшенням числа лейкоцитів у периферичні крові (до 30-40 тис.), збільшенням кількості нейтрофілів із зсувом лейкоцитарної формули вліво, абсолютним зменшенням кількості лімфоцитів та повним зникненням еозинофілів (регенеративний тип). Виразний ступінь гострого фізичного перенапруження системи крові супроводжується збільшенням лейкоцитів в меншій кількості (10-15 тис.), але спостерігається різкий зсув лейкоцитарної формули вліво та поява дегенеративних форм нейтрофілів (дегенеративний тип інтоксикаційної фази).

Зміни цитохімічних показників проявляються у зниженні функціональної активності гранулоцитів. Серед показників метаболічної активності можуть значно зменшуватися кількість глікогену, гранулоцитів і активність лужної фосфатази. Всі ці зміни є наслідком дії на систему крові гіпоксемії, гіпоглікемії, підвищеної концентрації недоокислених продуктів у крові, зменшення рН внутрішнього середовища організму.

При ураженнях системи крові внаслідок гострого фізичного перенапруження спортсмени скаржаться на слабкість, швидку стомлюваність, дратівливість і на зниження фізичної працездатності. Це є підставою для звернення спортсмена до лікаря, оскільки заняття спортом можуть бути продовжені тільки після ліквідації всіх патологічних змін.

Гіпоглікемія– це патологічний стан, обумовлений зниженням вмісту глюкози в крові. Під час занять фізичними вправами найчастіше до цього призводять циклічні навантаження (біг, ходьба, плавання, велогонки, запливи та ін.) на довгі та наддовгі (марафонські) дистанції, коли виснажуються всі запаси глікогену в організмі.

Початковими клінічними проявами гіпоглікемічного стану є гостре відчуття голоду, втоми, занепокоєння, значне потовиділення, психічне роздратування, порушення мови, іноді порушення зору (двоїння, затуманення), головний біль, м’язова слабкість, можливі безглузді вчинки (наприклад, зміна напряму руху від фінішу до старту). При об'єктивному обстеженні шкіряні покрови вологі, червоні, тонус очних яблук підвищений, зіниці розширені, мілке тремтіння в тілі, м'язи напружені, пульс частий, ниткоподібний, систолічний АТ знижений, але не менший за 70 мм рт.ст. Якщо у цей момент не забезпечити прийом вуглеводів, може розвинутися гіпоглікемічна кома: запаморочення, холодний піт, втрата свідомості.

До факторів, які сприяють розвитку гіпоглікемічних станів, відносять: недостатню тренованість, порушення режиму харчування (малокалорійний, з недостатньою кількістю цукру в їжі, сніданок, або взагалі його відсутність, неповноцінне або несвоєчасне харчування на дистанції), вживання напередодні алкоголю та ін.

При збереженні свідомості, в якості невідкладної допомоги постраждалому необхідно дати випити теплий сахарний сироп (або чай), 1 ст. ложку хлористого кальцію або 3 таблетки глюконату кальцію. При запамороченні слід негайно ввести внутрішньовенно 50 мл 40% розчину глюкози, підігрітого до 37⁰С. Можливо одночасно ввести 150-200 мл насиченого розчину цукру в шлунок за допомогою катетера, введеного через ніс. Якщо свідомість не повертається, підшкірно вводиться адреналін (1 мл -1:1000) та повторюється введення 5 мл глюкози. У разі неможливості швидко відновити свідомість необхідна негайна госпіталізація.

Профілактика забезпечується, насамперед, повноцінним харчуванням, особливо напередодні тренувальних чи змагальних навантажень, що супроводжуються великими енерговитратами, повноцінним харчуванням безпосередньо на дистанції, як під час тренувань, так і під час змагань.

Загальна профілактика гострого фізичного перенапруженняґрунтується на виключенні всіх причин, які призводять до застосування надмірних навантажень. Крім того, слід чітко вирішувати питання допуску до тренувань та змагань, забороняти тренування і змагання в хворобливому стані і в стані реконвалесценції після них, своєчасно діагностувати та ліквідувати осередки хронічної інфекції, стежити за дотриманням тренувального режиму, режиму праці, відпочинку та харчування; своєчасно застосовувати засоби відновлення та ін.