Визначення максимального споживання кисню

Споживання кисню – сумарний показник, який відображає функціональний стан серцево-судинної та дихальної систем. Значення цього показника в фізіологічній та клінічній практиці особливо велике, тому що є достатні можливості його прямого та непрямого визначення. При зростанні інтенсивності обмінних процесів під час фізичного навантаження необхідне значне збільшення споживання кисню. Це вимагає підвищення функції серцево-судинної та дихальної системи. Споживання кисню зростає пропорційно збільшенню навантаження, але виникає межа, при якій подальше збільшення навантаження не супроводжується збільшенням споживання кисню. Цей рівень називається максимальним споживанням кисню (МСК).

Максимальне споживання кисню – це кількість кисню споживана обстежуваним протягом 1 хв. в умовах, коли подальше збільшення інтенсивності навантаження вже не викликає приросту споживання кисню. Для визначення даного показника використовують прямі й непрямі методи.

Дослідження МСК прямими методами ґрунтується на аналізі видихуваного повітря за допомогою газоаналізаторів. Дані методи передбачають виконання максимальних фізичних навантажень, тому є досить складною, виснажливою й небезпечною процедурою і можуть проводитись лише в лабораторних умовах.

Непрямі методи визначення МСК засновані на існуючій лінійній залежності між потужністю навантаження та ЧСС або споживанням кисню. Вони передбачають виконання субмаксимальних навантажень, за результатами яких величина МСК визначення за допомогою розрахунків, графіків або таблиць. Найбільш поширеними непрямими методами визначення МСК є метод Астранда та розрахунок за величиною PWC₁₇₀.

Метод Астранда. Для розрахунку МСК за номограмою Астранда необхідно знати ЧСС після субмаксимального навантаження та масу тіла досліджуваного.

Методика проведення: Дозоване субмаксимальне навантаження обстежуваний виконує на велоергометрі або здійснює сходження на сходинку висотою 40 см для чоловіків і 33 см для жінок протягом 5 хв. (не менше). Частота сходження – один рух на один удар метронома, який налаштований на 90 уд./хв. Для велоергометричного дослідження підбирають таке навантаження, щоб в кінці навантаження ЧСС досягала рівня між 120 і 170 уд./хв.

Визначення МСК за номограмою Астранда (рис. 4.4) здійснюється наступним чином: спочатку на шкалі «степ-тест» знаходять точку, яка відповідає масі досліджуваного, цю точку з’єднують горизонтально зі шкалою споживання кисню. На місці пересічення знаходять величину фактичного споживання кисню. Цю точку, в свою чергу, з’єднують прямою лінією із зареєстрованою в досліді ЧСС на лівій шкалі «частота пульсу». Точка перетину останньої лінії зі шкалою «V0₂ max» вкаже на величину МСК. Користуючись замість шкали «степ-тест» шкалою «велоергометричне навантаження», обчислюють показники МСК за умови використання велоергометра.

Рис. 4.4. Номограма Астранда для розрахунку МСК (пояснення в тексті)

Розрахунок МСК за величиною PWC₁₇₀. Розрахувати МСК за величиною показника PWC₁₇₀ можливо за формулами 7 і 8:

МСК = 2,2 х PWC₁₇₀ + 1070 (для спортсменів I розряду і вище) (7)

МСК = 1,7 х PWC₁₇₀ + 1240 (для спортсменів II-III розряду та осіб, (8)

які не займаються спортом)

де МСК виражається в мл/хв, а РWC₁₇₀ – в кгм/хв.

МСК визначається в л/хв. або мл/хв. Проте, абсолютні значення МСК не можуть бути використані для порівняння працездатності різних спортсменів, оскільки споживання кисню більшою мірою залежить від маси тіла. Тому для оцінки більш доцільно застосовувати відносне значення, яке одержують шляхом ділення величини МСК на масу тіла у кг (мл/хв./кг). Середні величини МСК у осіб, які не займаються спортом, наведені в таблиці 4.10.

Таблиця 4.10