Вік початку занять у початковій групі та у групі спортивного удосконалення

(за А.І. Журавльовою та Н.Д. Граєвською, 1993)

Віковими нормативами забезпечується обов'язковий мінімальний період попередньої загальної підготовки перед початком більш інтенсивних (базових) навантажень та виконання найважливішої вимоги – відповідності навантажень віку юних спортсменів. Допустимий масштаб спортивних змагань у вікових групах: 9-10 років шкільні, 11-12 років – районні і міські, 13-14 років – обласні, 15-16 років – всеукраїнські, 16 років і старше – міжнародного рівня. Слід також пам’ятати, що цілий ряд відхилень у стані здоров'я, які не порушують працездатності дітей та підлітків при звичайних заняттях у школі чи у побуті, можуть обмежувати або, навіть, виключати спортивні тренування, пов'язані з інтенсивними фізичними і психоемоційними навантаженнями.

Досить уважно потрібно виявляти у дітей та підлітків вогнища хронічної інфекції. Оскільки у дітей з вогнищами інфекції знижені функціональні можливості серця, значно частіше виявляються явища перенапруження серця, виникають ускладнення з боку серця, нирок й інших органів. Крім того, стомлення, викликане надто напруженою м'язовою діяльністю, може тимчасово знижувати стійкість організму до інфекції. Саме тому в періоди інтенсивних тренувань діти більш схильні до різних простудних захворювань, гнійничкових уражень шкіри і т. д.

Ретельну увагу слід звертати на наявність у дітей та підлітків так званих «малих аномалій розвитку» та захворювань, притаманних пубертатному періоду. Частина з них може носити досить безвинний характер, інші ж представляють певну загрозу із-за можливості виникнення в умовах напруженої м’язової діяльності серйозних ускладнень, навіть, несумісних з життям. Насамперед, це відноситься до малих аномалій розвитку серця (пролапсу мітрального клапану, аномально розташованих хорд, аневризм серця та крупних судин та ін.), аномалій розвитку хребта (синдрому «короткої шиї», додаткових шийних ребер, недорозвитку тіл хребців та ін.), ектопії яєчок та крипторхізму у хлопчиків, гіпоталамічного синдрому пубертатного періоду та ін. Питання допуску у таких випадках вирішуються сугубо індивідуально після додаткових ретельних клінічних обстежень.