Загальний адаптаційний синдром (за Гансом Сельє) та особливості його прояву за умов спортивного тренування.

Загальний адаптаційний синдром (general adaptation syndrome)

Ганс Сельє припустив, що всі люди виявляють однакову неспецифічну фізіолог. реакцію на стрес. Він назвав всю сукупність цих реакцій О. а. с. Згідно Сельє, загальні реакції організму схожі, що б не називали стресом, хоча вплив стресу може по-різному позначатися на різних органах, приводячи в кінцевому підсумку до їх руйнування, і це вибірковість залежить від індивідуальної схильності. Він стверджує, що механізмом, що лежить в основі цього руйнування, є затяжне граничне підвищення активності симпатичної НС. Послідовність подій, що розвиваються у відповідь на тривалий стрес, виглядає, за Сельє, наступним чином: тривога, опір, виснаження і смерть.

На стадії тривоги активізуються всі фізіолог. реакції, пов'язані з максимізацією енергоутворення, включаючи виділення епінефрину (адреналіну) корою надниркових залоз та адренокортикотропного гормону (АКТГ) передньою часткою гіпофіза, що призводить до підвищення рівня глюкози в крові. Підвищується тж частота дихання і серцевих скорочень.

Якщо стрес триває, організм переходить в стадію опору (резистентності) і виглядає повернулися в нормальний стан. Напр., частота дихання і серцевий ритм повертаються до своїх предстрессовим рівнів. Однак підвищений рівень АКТГ зберігається, сприяючи підтримання концентрації глюкози в крові на високому, але негативному, з т. зр. здоров'я, рівні, збільшує вразливість організму до інфекцій.

Сельє стверджує, що якщо стрес триває і далі, настає стадія виснаження, на до-рій починають порушуватися соматичні процеси. Залози не можуть нескінченно підтримувати підвищений рівень секреції; запаси сировини, необхідної для вироблення енергії, закінчуються, і відбувається виснаження організму. Слідом за цим може наступити стадія смерті.

Сельє спостерігав цю трифазну реакцію на пролонгований стрес - тривоги, опору і виснаження - у самих різних лабораторних тварин. Якою мірою поняття О. а. с. застосовується до людей, нам ще належить визначити.

2. Спортивне серце. Його структурні і функціональні особливості. Особливості серця спортсменів 1.1. Адаптація серця до фізичних навантажень

Поняття «спортивне серце» вперше ввів у літературу в 1899 р. німецький вчений Henschen. Під цим поняттям він мав на увазі збільшене в розмірах серце спортсмена і розцінював це явище як патологічне. Термін «спортивне серце» зберігся і в даний час і використовується широко.

Визначення, дане Г. Ф. Лангом спортивного серця, термін «Спортивне серце» можна розуміти двояко: 1) як серце більш працездатний (у сенсі здатності задовольняти, в результаті систематичної тренування, більш високими вимогами, що пред'являються йому при посиленій і тривалої фізичній роботі), або 2) як серце патологічно змінене, зі зниженою працездатністю в результаті надмірних напружень спортивного характеру.

Говорячи про спортивне серце слід згадати роботу великого радянського терапевта В. Ф. Зеленина, який розцінював збільшення серця як адаптацію і звернув увагу на те, що збільшення розмірів серця спортсменів відбувається головним чином за рахунок дилатації його порожнин.

Збільшення розмірів серця є наслідком або збільшення його порожнин, або потовщення стінок шлуночків.

дилатація, або розширення порожнин серця, стосується як шлуночків, так і передсердь. Найбільше значення має дилатація шлуночків. Вона забезпечує одне з важливих функціональних властивостей спортивного серця - високу продуктивність.

нетренованих У здорових чоловіків у віці 20-30 років обсяг серця складає в середньому 760 см3, а у жінок 580 см3 (про розміри спортивного серця судять за даними телерентгенометріческого дослідження: проводиться два рентгенівських знімки у фронтальній і сагітальній проекціях. Отримані рентгенограми оглядає лікар, який розраховує обсяг спортивного серця).

Розміри серця у спортсменів значною мірою визначаються характером спортивної діяльності (см.пріложеніе 1). Найбільші розміри серця відзначаються у спортсменів, що тренуються на витривалість: лижників, велосипедистів, бігунів на середні і довгі дистанції. Дещо менше розміри серця у спортсменів, у тренуванні витривалості яких надається певне значення, хоча це фізична якість і не є домінуючим у даному виді спорту (бокс, боротьба, спортивні ігри і т. д.).

І нарешті, у спортсменів, які розвивають головним чином швидкісно-силові якості, об'єм серця збільшений вкрай мало в порівнянні з нетренованим людьми. Ці закономірності знаходяться в доброму згоді з теорією. Справді, висока продуктивність серцево-судинної системи, потрібен лише у видах спорту, пов'язаних із проявом витривалості.

Таким чином, дилатація характерна не для серця спортсменів взагалі, а лише для серця тих з них, які тренуються на витривалість. Дилатація серця у представників швидкісно-силових видів спорту у зв'язку з усім зазначеним не є раціональною.

Такі випадки підлягають поглибленому лікарського контролю з метою з'ясування причини збільшення серця.

Цілком очевидно, що фізіологічна дилатація спортивного серця обмежується певними межами. Надмірний об'єм серця (більше 1200 см3), навіть у спортсменів тренуються на витривалість, може бути результатом переходу фізіологічної дилатації серця в патологічну. Значне збільшення обсягу серця (іноді до 1700 см3) відображає наявність патологічних процесів в серцевому м'язі, які можуть розвиватися в результаті нераціональною тренування.

Фізіологічна дилатація серця у спортсменів є досить лабільною. Так, встановлено, що в процесі росту тренованості в підготовчому періоді обсяг серця може збільшиться на 15-20%. [14]

Функціональні особливості:

С изменениями функции автоматизма (влияние блуждающего нерва на синусовый узел) и большим ударным объемом крови связан замедленный ритм сокращений С. с. (брадикардия) в покое у тренированных спортсменов. Благодаря этому сердце у них работает в наиболее выгодных условиях, т. к. удлинение фазы диастолы способствует лучшему наполнению сердца и лучшему протеканию восстановительных процессов в сердечной мышце.

Білет 2

1. Адаптація киснево-транспортної системи при розвитку витривалості в спортивному тренуванні.

Кислородтранспортная система включает систему внешнего дыхания, систему крови и сердечнососудистую систему. Функциональные свойства каждой из этих систем в конечном счете определяют кислородтранспортные возможности организма спортсмена.

Система внешнего дыхания

Внешнее дыхание служит первым звеном кислородтранспортной системы. Оно обеспечивает организм кислородом из окружающего воздуха за счет легочной вентиляции и диффузии О2 через легочную (альвеолярно-капиллярную) мембрану в кровь.

Легочные объемы и емкости. У тренирующих выносливость спортсменов легочные объемы и емкости (за исключением дыхательного объема) в покое в среднем на 10-20% больше, чем у нетренированных.

Однако у спортсменов, как и у нетренированных людей, при максимальной аэробной работе дыхательный объем (глубина дыхания) достигает 50-55% ЖЕЛ. Поэтому большая легочная вентиляция невозможна у спортсменов с маленькой ЖЕЛ. Для скорости потребления О2 4 л/мин и более ЖЕЛ должна быть не менее 4,5 л. Наиболее высокая ЖЕЛ зарегистрирована у гребцов – 9 л.

Легочная вентиляция. В связи с высокой скоростью потребления кислорода легочная вентиляция в течение всего времени выполнения упражнений на выносливость исключительно велика. Так, при беге на тредбане со скоростью и продолжительностью, соответствующими бегу на 10 000 м (около 30 мин), легочная вентиляция у бегунов-стайеров колеблется в пределах 120-145 л/мин (см. рис. 15). У нетренированных людей такая легочная вентиляция является предельной и может поддерживаться лишь очень короткое время.

Как известно, даже при максимальной аэробной нагрузке рабочая легочная вентиляция ниже предельных возможностей дыхательного аппарата, которые измеряют величиной максимальной произвольной вентиляции (МПВ). Однако последняя определяется за короткое время (обычно 12 с), тогда как при выполнении упражнений на выносливость спортсмен должен поддерживать очень высокую рабочую легочную вентиляцию на протяжении многих минут или даже часов. У нетренированных молодых мужчин МПВ составляет в среднем 120 л/мин, а у хорошо тренированных спортсменов эти показател-и выше.

При одной и той же рабочей легочной вентиляции частота дыхания у спортсменов меньше, чем у нетренированных людей. Следовательно, рост легочной вентиляции у спортсменов обеспечивается за счет увеличения дыхательного объема (глубины дыхания) в большей мере, чем за счет частоты дыхания. Этому способствуют: 1) увеличенные легочные объемы, 2) большая сила и выносливость дыхательных мышц, 3) повышенная растяжимость грудной клетки и легких и 4) снижение сопротивления току воздуха в воздухоносных путях. Как известно, при увеличении дыхательного объема относительно уменьшается объем «мертвого» пространства, благодаря чему легочная вентиляция-становится эффективнее, так как более значительную ее часть составляет в этом случае альвеолярная вентиляция.

Повышение эффективности легочной вентиляции – главный результат тренировки выносливости в отношении функций внешнего дыхания

Диффузионная способность легких. В покое и при мышечной работе диффузионная способность легких у спортсменов выше» чем у неспортсменов (рис. 36). Так, у бегунов-марафонцев она в покое почти такая же, как у нетренированного мужчины при максимальной работе. Хотя в показателях максимальной диффузионной способности легких у разных людей имеются большие различия, в целом они находятся в прямой связи с максимальными аэробными возможностями.

Повышение диффузионной способности легких у спортсменов связано отчасти с увеличением легочных объемов, что обеспечивает большую альвеолярно-ка-пиллярную поверхность, но главным образом – с увеличением объема крови в легочных капиллярах за счет расширения альвеолярной капиллярной сети и повышения центрального объема крови.

Высокая диффузионная способность легких обеспечивает ускоренный переход кислорода из альвеол в кровь легочных капилляров и быстрое насыщение ее кислородом при нагрузках очень большой мощности.

2. Задачі й особливості методики фізичного виховання в середньому шкільному віці.

В ході занять фізичними вправами з дітьми середнього шкільного віку вирішуються наступні завдання: 1) Подальше зміцнення опорно-рухового апарату, органів систем кровообігу і дихання, більшу увагу слід звернути на зміцнення м’язів спини та живота для підтримання правильної постави, особливо в період швидкого росту дитини. 2) Оволодіння сучасною технікою бігу, стрибків, метань, пересування на лижах, плавання та ін. (відповідно до вимог програми), вмінню застосовувати ці дії в умовах ігор, змагань і в повсякденному побуті. 3) Сприяти гармонійному розвитку рухових якостей в їх єдності, особливо спритності і бистроти, формуванню вольових, моральних та естетичних якостей. 4) Подальше поглиблення знань з питань фізичної культури і спорту: про особисту і суспільну гігієну тощо. 5) Закріплення гігієнічних навичок та розширення кола організаційних і громадсько- педагогічних умінь у галузі фізичної культури та спорту.

Білет 3

1. Вплив соматотипу(телосложение) на функціональні можливості і працездатність спортсменів.

Адаптационные возможности и предрасположенность к различным заболеваниям коррелируют с принадлежностью к определенным конституциональным типам. Конституциональный тип – это интегральный показатель, характеризующий физические и функциональные возможности организма человека. Морфологическим выражением конституции является соматотип. Основываясь на его знании, можно достаточно точно прогнозировать темпы созревания и старения организма, особенности реактивности на разнообразные воздействия внешней среды. Конституциональные (морфологические) особенности человека определяют не только пропорции тела, но так же сопряжены с особенностями функциональных систем организма и определяются даже на биохимическом уровне. Наиболее выраженные зависимости функциональных возможностей с соматотипом отмечаются спорте, где в зависимости от специфики дисциплины требуется проявление ряда физических качеств или же их сочетаний (быстроты, выносливости, силы). Несомненно, спортивные достижения базируются на различной степени развития функциональных систем (дыхательной, сердечно-сосудистой, опорно-двигательной и т.д.), где гиперфункция одной может сочетаться с меньшей функциональностью другой, что определяется как спецификой тренировок, так и врожденными морфологическими особенностями. Отмечается специфичность реагирования на физическую нагрузку у лиц с разным соматотипом и наименьшие изменения в ответ на нагрузку отмечались у лиц с гиперстеническим (мышечным) соматотипом . Отмечены особенности проявления скоростно-силовых качеств обусловленных соматотипом у детей в возрасте 10-11 лет которые могут быть использованы для спортивного отбора на этапе начальной подготовки. Подобные преимущества особенностей телосложения при выполнении специфических физических нагрузок не может быть обеспечена лишь морфологическими основами, а будет базироваться на определенных различиях функциональных систем, которые в зависимости от вида предъявляемых нагрузок будут играть существенную роль. Типы телосложения: мужчины – мезоморфный(атлетический),-эктоморфный(астенический), -эндоморфный (гиперстеник); женщины –А(узкие плечи,широкий таз), -Т(широкие плечи, узкий таз), -Х(широкие плечи и таз, узкая талия), -Н(широкие плечи, талия, таз).

Высокие значения показателя PWC170 реже всего регистрируются у детей и подростков с дефицитом мышечной и жировой массы. Низкие же значения показателя PWCi70 наиболее часто наблюдаются у детей и подростков с низким уровнем костного компонента.

Судя по полученным данным, градации показателя общей физической работоспособности у детей и подростков должны разрабатываться с учетом их антропометрических параметров. При этом следует учитывать, что определенное влияние на общую физическую работоспособность оказывает компонентный состав тела, в частности, уровень развития костного компонента. Дефицит костной массы, как правило, сопровождается низким уровнем общей физической работоспособности.

2. Гіпертонічний тип реакції серцево-судинної системи на стандартне фізичне навантаження (проба Летунова). Практичні рекомендації.

Фізична працездатність – потенційна здатність людини проявити максимум фізичного зусилля при статичній, динамічній та змушеній роботі. Физическая работоспособность — интегральный показатель функциональных возможностей обследуемого человека и одна из составляющих спортивного успеха, зависящая от:s пола и возраста;s аэробной мощности, определяющейся уровнем развития и состоянием функциональной системы дыхания, анаэробной производительности;s уровня развития опорно-двигательного аппарата, физических качеств, техники движений (спортивной специализации);s психологических факторов;s условий окружающей среды.

Методы- СУБМАКСИМАЛЬНИЙ ТЕСТ PWC –170, Гарвардський степ-тест, МАКСИМАЛЬНЕ СПОЖИВАННЯ КИСНЮ, Тест Купера. Проба Летунова по замыслу предназначалась для оценки адаптации организма к скоростной работе и работе на выносливость.

При проведении пробы испытуемый выполняет последовательно три нагрузки. В первой делается 20 приседаний, выполняемых за 30 с. Вторая нагрузка выполняется через 3 минуты после первой. Она состоит в 15 секундном беге на месте, выполняемом в максимальном темпе. И, наконец, через 4 минуты выполняется третья нагрузка - трехминутный бег на месте в темпе 180 шагов в 1 минуту. После окончания каждой нагрузки у испытуемого регистрируется восстановление ЧСС и АД. Регистрация этих данных ведется на протяжении всего периода отдыха между нагрузками: 3 мин после первой нагрузки; 4 мин после второй нагрузки; 5 мин после третьей нагрузки. Пульс считается по 10-секундным интервалам.Оценка результатов пробы ведется путем изучения типов реакций. У хорошо тренированных людей чаще всего отмечается норомотонический тип реакции на пробу. Он выражается в том, что под влиянием каждой нагрузки отмечается в различной степени выраженное учащение пульса. Другие типы реакций на пробу обозначаются как атипические. У некоторых спортсменов может наблюдаться гипертонический тип реакции. Он характеризуется резким повышением максимального АД до 180-220 мм рт. ст.

Гипертонический тип реакции характеризуется: неадекватным нагрузке возрастанием ЧСС; неадекватным нагрузке возрастанием систолического АД до 190 – 200 (до 220) мм рт. ст. более 160 – 180% (Епифанов, Апанасенко, 1990) (при этом диастолическое давление также несколько повышается более чем на 10 мм рт. ст. (Епифанов, Апанасенко, 1990) или не изменяется, что обусловлено значительным гемодинамическим ударом при физической нагрузке у некоторых спортсменов (Карпман, 1980)); замедленным восстановлением обоих показателей. Гипертонический тип реакции свидетельствует о нарушении регуляторных механизмов, обуславливающих снижение экономичности функционирования сердца. Он наблюдается при хроническом перенапряжении ЦНС (нейроциркуляторная дистония по гипертоническому типу), хроническом перенапряжении сердечнососудистой системы (гипертонический вариант) у пред- и гипертоников.

Білет 4

1. Фізіологічні основи прояву м’язової сили.