Частота серцевих скорочень у спокої у дітей різних вікових груп

(за С. Коларовим та В. Гатеєвим, 1979)

Внаслідок підвищеної реактивності організму дітей та підлітків частота пульсу і величина АТ у них досить мінливі. Поступово з віком показники серцево-судинної системи змінюються: частота серцевих скорочень зменшується, артеріальний тиск підвищується, досягаючи нормальних цифр у віці 16-18 років, збільшується ударний та хвилинний обсяги серця.

У підлітків часто зустрічаються функціональні зміни (порушення ритму серця, функціональні систолічні шуми), а також минущі морфологічні відхилення в серцево-судинній системі. Прикладом останнього може бути так зване мале серце. Адаптація апарата кровообігу і дихання у підлітків при малому серці здійснюється з великим напруженням і менш економічно, «межа» працездатності у них нижча. Фізичні вправи і заняття спортом позитивно впливають на них, але при цьому важливим є вкрай обережне, поступове підвищення навантажень і ретельний лікарський контроль. У період статевого дозрівання у підлітків інколи виникають порушення судинного тонусу, які пов'язані з перебудовою в діяльності залоз внутрішньої секреції, що може призводити до підвищення артеріального тиску.

Структура причин, що викликають артеріальну гіпертензію, різко відрізняється в різні періоди дитинства. У дітей раннього та дошкільного віку підвищення АТ, як правило, має вторинний симптоматичний характер. Найбільш частими причинами в даному випадку є хвороби нирок, патологія ниркових судин, надниркових залоз та ін. Своєчасна діагностика захворювання, яке викликає у дитини підвищення АТ, має принципове значення, так як при деяких з них (ураження судин нирки, пухлина надниркових залоз тощо) можливе повне усунення артеріальної гіпертензії після проведення хірургічного втручання.

У шкільному і, особливо, підлітковому віці – структура артеріальної гіпертензії різко змінюється: зменшується представленість симптоматичної артеріальної гіпертонії і на перший план виступає первинна артеріальна гіпертонія (80-90 % випадків захворювання). Проте, у дітей і підлітків підвищення АТ в більшості випадків має нестійкий, зворотний характер. У його основі лежить порушення нейровегетативних регулюючих впливів, тобто мова йде про нейроциркуляторну дистонію за гіпертонічним типом.

Правильне проведення занять фізичною культурою і спортом сприяє зниженню АТ у осіб дитячого віку. Для цього слід зменшувати інтенсивність тренувальних навантажень і, головне, обмежувати кількість змагань, щоб зменшувати емоційний компонент. Необхідно також виключати силові вправи, особливо зі штангою, так як вони можуть сприяти подальшому підвищенню артеріального тиску.

Пристосування функції дихання до фізичних навантажень у дітей також протікає по менш раціональному шляху, ніж у дорослих. Відмічено, що при фізичних навантаженнях, які вимагають витривалості, існує така залежність: чим менший вік осіб, що займаються фізичними вправами, тим раніше і частіше відбувається у них при підвищенні навантаження зменшення відсотка утилізації кисню з вдихуваного повітря і збільшення вентиляції легенів. Таким чином, щоб забезпечити працюючі органи і тканини достатньою кількістю кисню, дитині необхідно провентилювати тим більше повітря, чим менше її вік. Економічність всієї роботи при цьому значно знижується. Обсяг одного дихання збільшується з 130-220 мл повітря у 5-8-літніх до 300-450 мл у 16-річних. У зв'язку з цим відбувається також зменшення частоти дихання: якщо у 1-3-літніх дітей кількість подихів складає 35-40 за 1 хв., то у 5-6-річних – вже 20-22, у 6-10-річних – 18-20, у 15-20-річних –16-20.

Для оцінки функціонального стану дітей та підлітків можуть застосовуватись різні проби. Найчастіше рекомендуються стандартні функціональні проби з 20 присіданнями або 60 підскоками за 30 сек. При обстеженні більш тренованих юних спортсменів можна використовувати проби з 15-секундним бігом на місці в максимальному темпі або 1-2-хвилинним бігом на місці в темпі 180 кроків за 1 хв., підйоми на сходинку (висота сходинки – 45 см для юнаків 15-18 років і 40 см для дівчат того ж віку) та інші.

Недостатні (у порівнянні з дорослими) функціональні резерви серцевої та дихальної систем у дітей пов’язані з тим, що одна і та ж фізична робота виконується ними менш економічно, за рахунок менш вигідних варіантів пристосування до навантажень, ніж у дорослих. Це, зокрема, проявляється в тому, що діти як правило, адаптуються до роботи за рахунок відносно більшого почастішання пульсу і меншого підйому систолічного АТ, ніж це спостерігається при аналогічних навантаженнях у дорослих. Тривалість відновлення ЧСС у них, навіть при невеликих навантаженнях, зазвичай не перевищує значень, характерних для дорослих, але при великих і, особливо, повторних навантаженнях, відновлення значно подовжується.

При вирішенні питань допуску дітей і підлітків до занять фізичною культурою і, особливо, спортом, слід враховувати всі відмінності функціонування основних фізіологічних систем їх організму (Г.О. Макарова, 2003).

До таких відмінностей, якщо їх узагальнити, відносяться:

- високий рівень збудливості та підвищена реактивність нервової системи поряд із відносною слабкістю процесів гальмування;

- більш низькі можливості серцево-судинної і дихальної систем, та менш удосконалені процеси їх регуляції;

- більш виразні зміни вегетативних функцій при фізичному напруженні;

- менш економні витрати енергії; значно менші можливості задовольняти кисневий запит, більш низький рівень максимального споживання кисню та більш короткий час його утримання;

- більш низькі можливості виконувати анаеробну роботу;

- більш тривалий період відновлення показників після фізичних навантажень.

Під час занять з особами дитячого віку та лікарському контролі за ними важливо пам’ятати, що розвиток організму протікає у них хвилеподібно. Зростання тіла у довжину проходить нерівномірно: періоди посиленого росту змінюються уповільненим ростом. Динаміка зміни ваги тіла в процесі вікового розвитку також має свої закономірності – найбільше накопичення маси тіла відноситься до періодів уповільненого зростання. Періоди посиленого росту характеризуються значним підвищенням енергетичних і обмінних процесів в організмі. В ці вікові періоди організм найменш стійкий до захворювань. Навпаки, періоди найбільшого збільшення ваги та уповільненого росту організм відрізняються більшою стійкістю. В значній мірі неврівноважені функції організму спостерігаються з 11 до 15 років, тобто в період статевого дозрівання, що потребує найбільшої обережності у дозуванні фізичних навантажень.

При вирішенні питань допуску до занять фізичними вправами необхідно обов’язково дотримуватись вікових нормативів для початку занять спортом у спортивних секціях, дитячих спортивних школах з різних видів спорту, початку виступів у спортивних змаганнях, в залежності від масштабу і змісту цих змагань, а також для переходу в категорію дорослих спортсменів.

Віковий допуск до занять спортом здійснюється в залежності від виду спортивного навантаження. Під час занять з дітьми та підлітками засоби фізичної культури і спорту вибираються залежно від етапу спортивної підготовки, розрахованої на ряд років: I етап – початкова підготовка, II етап – спеціальна підготовка, III етап – спортивне удосконалення (табл. 3.6).

Таблиця 3.6