Використання різних методів прийомів роботи в ході засвоєння програмового матеріалу на уроках.

3 розробити картку для програмового опитування до теми 3 клас «для чого людині органи кровообігу»

1. Урок – основна форма організації навчальної роботи з природознавства.

Урок – основна форма організації процесу навчання природознавства. Я.А.Коменський визначив найхарактерніші ознаки уроку: учитель працює з групою учнів одного віку і постійного складу протягом певного часу і за визначеним розкладом. Кожний урок має свою макроструктуру, тобто зовнішні, постійні елементи (етапи). Загальна макроструктура така: організація класу, перевірка засвоєних знань, умінь та навичок, постановка цілей і завдань уроку, загальна мотивація діяльності учнів. Засвоєння нових знань, умінь і навичок. Систематизація, узагальнення засвоєних знань, умінь і навичок. Застосування засвоєних знань, умінь, навичок. Домашнє завдання. Підсумок уроку.

Елементи структури певного типу уроку є постійними незмінними, оскільки не змінюються закономірності та логіка процесу навчання. Разом з тим, ця структура в середині кожного типу може змінюватися залежно від змісту навчального предмету, віку та підготовки учнів, особливостей обладнання навчальних кабінетів та інше.

Мікроструктура може бути дуже мобільною, більш конкретною.

Кожний урок це - частина системи уроків навчальної програми, тому вчитель вивчає програму предмету та визначає послідовність формування понять, визначає форму організації навчального процесу та методи матеріалу. Планування починається зі складання річного плану, поряд з ним складається тематичне планування. Для складання тематичного плану необхідно виявити навчально-виховні завдання теми, визначити зміст навчального матеріалу, логічну послідовність формування понять, розподілити навчальний матеріал по уроках, визначити форми організації навчального процесу, методи та засоби навчання, скласти тематичне планування. Найбільш відповідна частина роботи вчителя – складання плану, та конспекту уроку.

Найбільш типовий урок складається з вводної, основної та заключної частини. Ця схема також може бути змінена в залежності від мети уроку. Структура визначається метою, змістом, методами, прийомами та інше.

До уроків природознавства ставляться такі вимоги:

Постійно здійснювати загальнодидактичний принцип єдності навчання і виховання. Відповідно до змісту природничого матеріалу правильно визначити навчальну та виховну мету уроку; уявляти, які природничі знання, вміння і навички будуть сформовані під час уроку, яка робота буде проведена для досягнення розвивального навчання.

Зміст природничого матеріалу повинен бути науковим, підготовленим до свідомого сприймання учнями своїх обов’язків але не перевантаженим і доступним для розуміння дітей певного віку.

Під час вивчення нового матеріалу, зосереджуючи увагу на описі певних предметів, явищ або процесів, слід уникати хаотичних випадкових запитань, а використовувати певні логічні, причинно-наслідкові зв'язки.

Для розвитку логічного мислення та пізнавальної самодіяльності учнів на уроці застосовувати різні види робіт. Але неправильний розподіл часу на основні структурні елементи уроку (тривала перевірка домашніх завдань, надмірне використання наочних посібників, захоплення розповіддю або довгими бесідами) викликає втому, гальмує сприйняття, знижує якість знань учнів.

Система методів і прийомів повинна бути такою, яка забезпечила б найбільшу ефективність роботи учителя і пізнавальної діяльності учнів на кожному етапі уроку.

Домашнє самостійне завдання може бути логічним продовженням або закінченням класної роботи. Воно повинно включати роботу з підручником, а також різноманітні види робіт творчого характеру.» За складністю домашнє завдання повинно бути простим, зрозумілим, не перевантаженим. Повідомлення й інструктивні вказівки до його виконання мають бути своєчасними. В домашнє завдання варто вводити види робіт, що готують дітей до сприйняття нової інформації.

За основною дидактичною метою уроки з природознавства в початкових класах можна класифікувати на такі типи: 1. Уроки засвоєння нових знань; 2. Комбіновані уроки; 3. Уроки узагальнення і систематизації нових знань; 4. Предметні уроки; 5. Уроки-екскурсії.

Кожен тип уроку характеризується певною будовою-структурою. В поняття структура входить три основні ознаки: етапи (елементи уроку), їх послідовність і взаємозв'язок. В кожному уроці виділяють дві структури: макроструктуру і мікроструктуру. Макроструктура — це більш-менш постійні елементи уроків у межах одного типу, наприклад: урок засвоєння нових знань обов'язково містить сприйняття і усвідомлення учнями нового навчального матеріалу, осмислення знань (найважливіших зв'язків і відношень між предметами і явищами). Кожний елемент макроструктури має свою внутрішню мікроструктуру, яка складається з певних методів, прийомів і засобів навчання, якими досягається мета певного елемента макроструктури. Наприклад, на етапі сприйняття і усвідомлення нового навчального матеріалу вчитель може застосувати розповідь, бесіду або постановку перед учнями проблемних завдань і розв'язувати їх у процесі роботи з підручником, наочними посібниками, технічними засобами навчання.

Мікроструктура уроку може змінюватись навіть у межах одного етапу уроку залежно від ряду обставин і наявності наочності різних видів, технічних засобів навчання, підготовки учнів, їх уміння самостійно працювати над навчальним матеріалом.

Найпоширенішим є комбінований урок. На таких уроках центральне місце відводиться вивченню нового матеріалу, його осмисленню, запам'ятовуванню, узагальненню та систематизації. Також на цих уроках має місце і повторення раніше вивченого. Наводимо типову структуру комбінованого уроку.

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Актуалізація опорних знань дітей та їхнього життєвого досвіду.

3. Повідомлення теми та завдання уроку, мотивація навчальної діяльності учнів.

4. Ознайомлення з новим матеріалом (сприймання та усвідомлення знань).

5. Закріплення нових знань (осмислення, узагальнення, систематизація знань).

6. Підсумки уроку.

7. Повідомлення домашнього завдання.

Такої структури уроку дотримується вчитель, якщо формуються певні уявлення і поняття. Крім того, в процесі вивчення природничого матеріалу учні оволодівають практичними вміннями і навичками (користування термометром, компасом, телурієм та ін.), різними операціями (орієнтування на місцевості за Сонцем, за компасом, визначення правого та лівого берега річки, вимірювання температури повітря, гранту та ін.); прийомами навчальної діяльності (порівняння, зіставлення, встановлення причинно-наслідкових зв'язків тощо).

На кожному уроці перш ніж приступити до перевірки домашнього завдання необхідно підсумувати спостереження учнів. В усній формі за запитаннями вчителя учні з'ясовують ті зміни, які відбулися у неживій природі за тиждень: яка тривалість дня і ночі, як змінилася висота Сонця на небі, яка температура повітря, яке небо, які за кольором і формою хмари, які вітри, які їхні напрямки, які опади тощо. Одночасно виявляються зміни в житті рослин, тварин і в сільськогосподарській праці людей. Завдяки такій роботі в учнів виробляється системність, розвивається спостережливість, бажання розгадати сутність природних явищ і їхній вплив на живі об'єкти.

Перевірка домашнього завдання. Може проводитися різними методами усного опитування і письмово. Під час усного опитування досить часто застосовується метод фронтальної бесіди, коли учні відповідають на запитання вчителя, які поставлені до класу, як правило, з місця. Запитання мають бути короткими, чітко сформульованими і поставленими в такій послідовності, щоб всебічно розглянути виучуване. Метод фронтального опитування дає можливість включити в роботу всіх учнів і більш економно і продуктивно витратити час. Добре знаючи клас, вчитель може проконтролювати й оцінити за один урок знання багатьох учнів. Це дає змогу уникнути черговості в оцінці знань, що мобілізовує всіх учнів до систематичної роботи. Проте вчитель повинен враховувати, що при фронтальному опитуванні позитивні наслідки дає лише така бесіда, коли запитання не тільки напружують пам'ять, а й збуджують думку, змушують встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Так, учитель пропонує учням не тільки показати на таблиці сосну, а й розповісти, що їм відомо про це дерево, порівняти її з ялиною, зробити висновки про їхні біологічні особливості (відношення до світла, вологи, ґрунту). Це розвиває не тільки пам'ять, а й логічне мислення, спостережливість. Однак фронтальне опитування має певні недоліки, зокрема не сприяє формуванню в учнів умінь будувати свою відповідь у певній логічній послідовності, узагальнювати особливості предметів чи явищ. Тож доцільно поряд з фронтальною бесідою застосовувати метод індивідуального опитування, коли на кожне із заздалегідь підготовлених запитань дає відповідь один учень, який викликається до таблиці, карти або столу. Для індивідуального опитування добираються запитання, відповіді на які відбиватимуть найсуттєвіші ознаки виучуваного. Сформулювати запитання необхідно так, щоб вони не вимагали відтворення змісту прочитаного, а спонукали до мислення, порівнянь, зіставлень, доповнення відповіді прикладами власних спостережень, спрямовували на встановлення взаємозв'язків між предметами і явищами, між компонентами природи тощо. Під час відповіді на запитання учень може використати різні види унаочнення (натуральні об'єкти, таблиці, карту, глобус, гербарії тощо), прилади (термометр, компас, телурій та ін.), продемонструвати і пояснити певний дослід, замалювати і підписати схематичний малюнок тощо.

За індивідуального опитування активність класу знижується. Адже не всі учні уважно слухають відповідь свого товариша. Для активізації уваги класу вчитель вимагає доповнень до відповіді, виправлення помилок, неточностей; указати, що нове було у відповіді тощо. У початкових класах іноді практикується письмова перевірка домашнього завдання. Письмові самостійні роботи можуть бути індивідуальними, за варіантами, або однаковими для всього класу. Вони мають бути короткочасні (до 10 хв), а відповіді — невеликі за обсягом. Наприклад, перелічити ознаки предмета чи явища, властивості речовини; назвати зимуючих або перелітних птахів. Таких тварин, як коня, синицю, горобця, корову, свиню, козу, муху, дикого кабана, бджолу, дятла, вівцю, зайця, лисицю, кроля, ластівку, занести до таблиці «свійські чи дикі»; з названих тварин окремо виділити комах, птахів, звірів.

У IV класі письмові роботи можуть виконуватись за контурними картами, планом, масштабом; можна давати ширші запитання: чим займається населення тундри? який клімат зони пустинь? тощо.

Індивідуальна письмова перевірка домашнього завдання проводиться під час усної фронтальної або індивідуальної перевірки. За раніше підготовленими роздавальними картками 2—3 учні виконують завдання, які аналогічні домашньому. Практичні завдання вчитель перевіряє, обходячи клас, а повноту і правильність виконання робіт зачитують окремі учні. Отже, всі види опитування повинні органічно поєднуватись на уроці. Надавати перевагу одному з них недоцільно.

Актуалізацію опорних знань учнів та їхнього життєвого досвіду не слід ототожнювати з простим опитуванням. Ця робота спрямована на виявлення вже набутих раніше знань, які є основою для сприймання, усвідомлення і засвоєння нових. Адже під час вивчення відповідних об'єктів, речовин або явищ природи необхідно враховувати життєвий досвід дітей, їхні знання, набуті завдяки спілкуванню з природою або з інших джерел (книжок, телепередач, кінофільмів та ін.). Раніше здобуті знання становлять опору для засвоєння нових знань. Таку функцію виконуватимуть тоді, коли вони будуть чіткими, правильними, науково обґрунтованими. Тому завдання вчителя виявити, уточнити, розширити, а в разі необхідності виправити відповідь учня. Крім того, актуалізація знань стимулює психологічну підготовку учнів, збуджує інтерес, створює емоційний настрій. Мобілізується увага учнів до сприймання нових знань різними прийомами і особливо проблемністю викладання.

Для актуалізації опорних знань найчастіше застосовується усна фронтальна бесіда або виконання завдань. Наприклад, яка поверхня суші у нашій місцевості? які форми поверхні зустрічаються на ній? що називається горбом? Намалюйте схему горба, підпишіть назви його частин. Що називається підніжжям, схилом, вершиною? які є схили? які є вершини? що являють собою гори? що називається гірською місцевістю? як позначаються юри на фізичній карті? і т. д.

Варто використовувати пізнавальні ігри, загадки, якими вчитель підводить учнів до сприймання нового матеріалу.

Повідомлення теми і завдань уроку. Цим наголошується, що учні повинні взнати нового, які знання, навички, вміння мають набути.

Ознайомлення з новим матеріалом (сприймання та усвідомлення знань). Найчастіше в молодших класах застосовується усний виклад нового матеріалу, який вважається найстарішим і найекономнішим серед інших методів. Він дає змогу за короткий час донести до свідомості дітей основні факти знань і провести певні узагальнення. Усний виклад, залежно від змісту програмового матеріалу, цілей, обізнаності дітей тощо, може проводитись методом розповіді, бесіди, пояснення або опису. В бесіді слід використовувати відомості, набуті учнями заздалегідь з книг, спостережень, телепередач, кінофільмів та інших джерел. Розповідь учителя може поєднуватись із самостійною роботою учнів за попередніми завданнями вчителя, читанням учнями тексту підручника та ін.

За всіх методів усного викладу нового матеріалу, крім застосування живого слова, вчитель вдається до ілюстрацій (картин, навчальних таблиць), демонстрацій (кінофільму, діафільму, транспарантів кодоскопу, дослідів тощо), використання дошки та інших засобів навчання. Проте на цьому етапі уроку, особливо під час усного викладу навчального матеріалу, активно працює головним чином учитель, учні, як правило, слухають, спостерігають, запам'ятовують почуте і побачене, тобто відбувається сприймання та усвідомлення готових знань. Ефективність цього етапу уроку залежить від уміння вчителя керувати сприйманням і усвідомленням знань учнями. Велике значення для підвищення ефективності сприймання має активізація пізнавальної діяльності учнів. Високі показники сприймання і усвідомлення усного викладу навчального матеріалу досягаються створенням проблемних ситуацій, постановки проблеми і показу шляхів її розв'язання, застосуванням евристичних бесід. Важливо дібрати відповідний матеріал з навколишньої природи, життя, праці людей, щоб показати практичне значення знань. Це не тільки активізує учнів, але і підвищує інтерес до навчального матеріалу. Зрозуміло, що для кожного уроку доцільна своя комбінація методів, прийомів і засобів навчання.

Сприймання і усвідомлення нових знань — це тільки певний етап в оволодінні знаннями.

Закріплення нових знань (осмислення, узагальнення, систематизація знань) проводиться після вивчення нового матеріалу. Ця робота організовується по-різному. Часто має місце бесіда, в якій виявляються основні властивості речовин, особливості об'єктів, явищ природи, місцевості; проводиться аналіз важливих фактів, розкриття (осмислення) об'єктивних зв'язків між предметами і явищами природи. В процесі закріплення основну роль має відіграти активна пізнавальна діяльність учнів, відповідно спрямована вчителем. Діти розглядають малюнки, карту, таблиці, роздатковий матеріал, читають підручник, складають таблиці, схеми, дають відповіді на запитання тощо.

Ці види робіт є опорними для осмислення, запам'ятовування, систематизації й узагальнення нового матеріалу, а також словесного відтворення того, що вивчається.

Підсумки уроку. Наприкінці уроку вчитель коротко підсумовує наслідки роботи й виставляє оцінки, оголошуючи й обґрунтовуючи їх. Оцінюючи знання, він враховує роботу учня протягом усіх етапів уроку: відповіді під час фронтального повторення вивченого матеріалу, доповнення до розгорнутої відповіді інших учнів, вивчення та закріплення нової теми. Впровадження поурочного балу в оцінюванні знань стимулює активну роботу учнів на всіх етапах уроку. Крім того, перевірка й оцінювання знань учня майже на кожному уроці примушують його сумлінніше ставитися до навчання.

Повідомлення домашнього завдання. На завершальному етапі уроку вчитель повідомляє домашнє завдання. Воно має те саме призначення, що й закріплення, і може бути найрізноманітнішим, але не повинно копіювати тієї роботи, яка була проведена в класі. Треба пам'ятати, що одноманітність не тільки стомлює, ослаблює інтерес до навчання, а й пригнічує пізнавальні здібності учня. Мета вчителя — розвинути особисті здібності кожної дитини. Для домашньої роботи можна запропонувати такі завдання: повторити матеріал за підручником (прочитати статтю, розглянути ілюстрації до неї, продумати відповіді на запитання, подані в кінці статті), виконати практичні завдання (провести спостереження, зібрати колекції, гербарій, проробити дослід, виготовити модель), прочитати науково-популярну літературу та ін. Вказана вище схема уроку не є обов'язковою, вона може бути зміненою, доповненою.

Фронтальною формою організації навчальної діяльності учнів називають такий вид діяльності вчителя і учнів на уроці, коли всі учні одночасно виконують однакову, спільну для всіх роботу, усім класом обговорюють, порівнюють і узагальнюють її результати. Вчитель працює з усім класом одночасно, спілкується з учнями безпосередньо в процесі своєї розповіді, пояснення, показу, залучення школярів до обговорення конкретних питань тощо. Це сприяє встановленню особливо довірливих відносин і спілкуванню між учителем та учнями, а також учнів між собою, виховує у дітей почуття колективізму, дозволяє вчити школярів міркувати і знаходити помилки в міркуваннях своїх товаришів, формувати стійкі пізнавальні інтереси, активізувати їх діяльність.

Від учителя вимагається вміння знайти посильну роботу думки для всіх учнів, заздалегідь проектувати, а потім і створювати навчальні ситуації; вміння і терпіння вислухати всіх бажаючих висловитися, тактовно підтримати і, разом з тим, внести необхідні корективи в процесі обговорення. Такий підхід учителя дозволяє учням активно слухати і ділитися своїми думками, знаннями з іншими, з розумінням вислуховувати думки інших, порівнювати їх зі своїми, знаходити помилки в думках інших та ін. У цьому випадку на уроці панує дух колективного мислення. Вчитель має можливість вільно впливати на весь колектив класу, викладати навчальний матеріал усьому класу, досягає певної ритмічності в діяльності школярів на основі врахування їхніх індивідуальних особливостей. Все це є перевагами фронтальної форми організації навчальної роботи учнів на уроці. Ось чому в умовах масового навчання ця форма організації навчальної роботи учнів є незамінною і найбільш розповсюдженою в роботі сучасної школи.

Фронтальна форма організації навчання може бути реалізована у вигляді проблемного, інформаційного, пояснювально-ілюстративного викладу і супроводжуватися репродуктивними та творчими завданнями.

Однак, фронтальна форма навчальної роботи має ряд суттєвих недоліків. За своєю природою вона спрямована на деякого абстрактно­го учня, у зв'язку з чим у практиці роботи школи часто проявляються тенденції до нівелювання учнів, спонуканню їх до єдиного темпу роботи, до чого вони не готові. Учні з низькими навчальними можли­востями працюють повільно, гірше засвоюють матеріал. їм потрібно більше уваги з боку вчителя, більше часу на виконання завдань, більше вправ, ніж учням з високими навчальними можливостями.

То ж, для максимальної ефективності навчальної діяльності учнів необхідно використовувати й інші форми навчальної роботи.

Індивідуальна форма організації роботи учнів на уроці передбачає, що кожен учень отримує для самостійного виконання завдання, спеціально для нього підібране, у відповідності з його підготовкою і навчальними можливостями. Такими завданнями можуть бути робота з підручником, іншою навчальною і науковою літературою, різноманітними джерелами (довідники, словники, енциклопедії, хрестоматії); розв'язання задач, прикладів, написання переказів, творів, рефератів, доповідей; проведення всіляких спостережень і т.д. Широко використовується індивідуальна робота в програмованому навчанні.

В педагогічній літературі виділяють два види індивідуальних форм організації виконання завдань:індивідуальну і індивідуалізовану. Перша характеризується тим, що виконання учнем спільних для всього класу завдань здійснюється без контакту з іншими школярами, але в єдиному для всіх темпі; друга передбачає навчально-пізнавальну діяльність учнів у процесі виконання специфічних завдань. Саме вона дозволяє регулювати темп просування в навчанні кожного школяра у відповідності з його підготовкою і можливостями.

Таким чином, одним з найефективніших шляхів реалізації індивідуальної форми навчання школярів на уроці єдиференційовані індивідуальні завдання, особливо завдання з друкованою основою. Однак, цього не досить. Не менш важливим є контроль учителя за виконанням завдань, його своєчасна допомога у вирішенні навчальних проблем. Причому, для слабо встигаючих учнів диференціація повинна проявлятися не стільки в диференціації завдань, скільки в мірі надання допомоги з боку вчителя.

Індивідуальну роботу доцільно проводити на всіх етапах уроку, при розв'язуванні різних дидактичних завдань: для засвоєння нових знань та їх закріплення, для формування і закріплення умінь та навичок, для узагальнення і повторення пройденого, для контролю, для оволодіння досліджуваним методом. Найпростіше, звичайно, використовувати цю форму організації навчання школярів для закріплення, повторення, організації різноманітних вправ. Однак, вона не менш ефективна і при самостійному вивченні нового матеріалу, особливо при його попередньому домашньому опрацюванні.

Для слабо встигаючих учнів необхідно складати таку систему завдань, які містили б у собі: зразки розв'язування задач і вправ, які потрібно розв'язати на основі поданого зразка; різні алгоритмічні приписи, що дозволяють учню крок за кроком розв'язати визначену задачу; різні теоретичні відомості, що пояснюють теорію, явище, процес, механізм процесів, які дозволяють відповісти на ряд питань, а також різноманітні вимоги порівнювати, класифікувати, узагальнювати. Така організація навчальної роботи учнів на уроці дає можливість кожному школяреві у відповідності зі своїми можливостями, здібностями постійно, але неухильно поглиблювати і зміцнювати знання, виробляти необхідні уміння, навички, досвід пізнавальної діяльності, формувати в собі потребу до самоосвіти. Це переваги індивідуальної форми організації навчання учнів. Але вона має й серйозні недоліки. Сприяючи вихованню самостійності учнів, організованості, наполегливості в досягненні мети, індивідуалізована форма навчальної роботи дещо обмежує їх спілкування між собою, прагнення передавати свої знання іншим, брати участь у колективних досягненнях. Ці недоліки компенсуються в практичній роботі вчителя поєднанням індивідуальної форми навчання і групової.

Групова (ланцюгова) форма організації навчальної роботи учнів, її головними ознаками є:

¾ клас на даному уроці поділяється на групи для розв'язування конкретних навчальних завдань;

¾ кожна група отримує окреме завдання (однакове або диференційоване) і виконує його спільно під безпосереднім керівництвом лідера групи або вчителя;

¾ завдання в групі виконуються таким чином, який дозволяє враховувати і оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи;

¾ склад групи не є постійний, а добирається з урахуванням того, щоб з максимальною ефективністю для колективу могли реалізуватися навчальні можливості кожного члена групи.

Кількість членів групи різна. Вона коливається в межах 3-6 чоловік. Склад групи змінюється в залежності від змісту і характеру майбутньої роботи. Не менше половини групи повинні складати учні, здатні успішно займатися самостійною роботою.

Керівники груп і їх склад можуть бути різними з різних навчальних предметів і добираються вони за принципом об'єднання школярів різного рівня підготовки, позаурочної інформації з даного предмету, сумісності учнів, що дозволяє їм взаємно доповнювати і компенсувати переваги і недоліки один одного. В групі не повинно бути негативно налаштованих один до одного учнів.

Однорідна групова робота передбачає виконання невеликими групами учнів однакового для всіх завдання, а диференційована – виконання різних завдань різними групами. В процесі роботи членам групи дозволяється спільне обговорення ходу і результатів роботи, звертання за порадою один до одного.

Групову форму роботи доцільно використовувати при проведенні практичних і лабораторних робіт, робіт-практикумів з природничих предметів; при виробленні трудових навичок, навичок розмовної мови; при вивченні текстів копій історичних документів та ін. В процесі такої роботи максимально використовуються колективні обговорення результатів, взаємні консультації. Все це супроводжується індивідуальною самостійною роботою.

Групова діяльність учнів складається з наступних елементів:

1. Попередня підготовка учнів до виконання групового завдання, визначення навчальних завдань, короткий інструктаж учителя.

2. Обговорення і складання плану виконання навчального завдання в групі, визначення способів його вирішення, розподіл обов'язків.

3. Виконання навчального завдання.

4. Спостереження вчителя і коректування роботи групи і
окремих учнів.

5. Взаємоперевірка і контроль за виконанням завдань у групі.

6. Повідомлення учнів за викликом учителя про отримані результати, загальна дискусія в класі під керівництвом учителя і формування загальних висновків.

7. Індивідуальна оцінка роботи груп і класу в цілому.

Групова форма навчання учнів на уроці пред'являє високі вимоги до учителя, що керує навчально-пізнавальною діяльністю школярів. Він повинен добре володіти дисципліною, досконало освоїти методику визначення завдань для групової роботи учнів, уміло спрямовувати й забезпечувати ефективність їхньої діяльності, виділяючи ключові моменти, акцентуючи увагу на найголовнішому в навчальному матеріалі, стежачи за співробітництвом учнів у різних групах.

Переваги групової організації навчальної роботи учнів на уроці очевидні. Результати спільної роботи учнів досить помітні як у привчанні їх до колективних методів роботи, так і в формуванні позитивних моральних якостей особистості. Однак, ця форма також має ряд недоліків. Найсуттєвішими з них є: труднощі комплектування груп і організації роботи в них; учні в групах не завжди в змозі самостійно розібратися в складному навчальному матеріалі і вибрати найдосконаліший шлях для його опанування. В результаті слабі учні важко засвоюють матеріал, а сильні потребують більш складних, оригінальних завдань. Отже, лише в поєднанні з іншими формами навчання ця форма організації учнівської роботи може забезпечувати очікувані позитивні результати.

2.Узагальнювальне повторення потребує таких форм самостійної роботи учнів з підручником: повторення важ​ливих частин і розділів підручника; конспектування йо​го узагальнювальних розділів; підготовка відповідей за ос​новними запитаннями пройденого матеріалу; складання порівняльних характеристик, схем, таблиць; підготовка доповідей, рефератів.

3 Чому потрібно дихати носом?

— Чому потрібно розвивати легені?

— Якої шкоди завдає паління?

— Чому найкраще дихати тільки свіжим повітрям?

Що відбувається у вашому організмі, коли ви вдихаєте повітря?

1. Грудна клітка опускається.

2. Грудна клітка піднімається.

3. Легені розширюються.

4. Легені звужуються.

5. Свіже повітря проникає у пухирці легень.

6. Кров віддає легеням непотрібний організму кисень.

7. Легені віддають у кров необхідний для організму вуглекислий газ.

— Що з’єднує дві системи органів — систему травлення і систему дихання людини?

— а чи замислювались ви, яке значення в житті людини має серце?

— Ви, мабуть, часто помічали: якщо порізати палець чи подряпатись, то з’являється кров. Чому?

Билет 14