Аналіз використання робочого часу

Кількісною характеристикою використання робочої сили є показники тривалості робочого часу. Як свідчить статистика, загальна величина робочого часу протягом року має сталу тенденцію до зменшення. Зараз законодавче встановлено п'ятиденний робочий тиждень (40 робочих годин).

Використання робочого часу робітників звичайно аналізується за допомогою таких двох показників, як середня кіль­кість днів, відпрацьованих робітником за звітний період (мі­сяць, квартал, рік), і середня тривалість робочого дня (зміни). Ці показники можна обчислити на підставі даних звіту під­приємства з праці.

Перший показник, який характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від таких факторів, як:

• кількість вихідних і святкових днів;

• кількість днів чергової відпустки;

• інші види відпусток, передбачених законодавством;

• кількість днів непрацездатності;

• неявка на роботу з дозволу адміністрації;

• прогули;

• інші.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника визначають такі фактори:

• величина нормативного робочого тижня;

• час простою упродовж дня, зафіксований в обліку;

• час понадурочної роботи (збільшує величину показника);

• час інших скорочень робочого дня, передбачених зако­нодавством (для підлітків, матерів-годувальниць тощо).

Під час аналізу знаходять відхилення цих показників від плану, а також порівнюють їх із аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюють конкретні причини можли­вих відхилень. При цьому слід звернути особливу увагу на величину зафіксованих в обліку непродуктивних втрат ро­бочого часу через такі обставини:

• неявка на роботу з дозволу адміністрації;

• прогули й цілодобові простої;

• внутрішньозмінні простої, зафіксовані в обліку;

• облікований брак продукції.

Проте необліковані втрати робочого часу можуть бути знач­но більшими. Вони спричиняються недоліками в організації виробництва й управління, простоями устаткування через його несправність, відсутність на робочому місці сировини, мате­ріалів, інструменту та інших ресурсів, низькою трудовою дис­ципліною. Втрати робочого часу пов'язані також із непро­дуктивною роботою, тобто:

• випуском бракованої продукції, яка не фіксується в обліку;

• випуском непотрібних для складання кінцевої продукції деталей (некомплектне виробництво);

• списанням на збитки загублених або вкрадених деталей;

• несанкціонованим виробництвом іншої “лівої” продукції.

Внаслідок неврахованих простоїв і втрат завищується фактично відпрацьований час, адже наведені у звітності по­казники часу роботи визначаються як різниця між загаль­ною кількістю явочних днів або годин і врахованими про­стоями.

Приховані від обліку внутрішньозмінні перерви та про­стої робітників можна знайти за допомогою побічних розра­хунків або вибіркових спостережень і опитувань робітників.

За результатами аналізу необхідно розробити заходи, спря­мовані на скорочення втрат робочого часу і пов'язані з ним непродуктивні виплати заробітної плати. При цьому особли­ву увагу слід звернути на поліпшення обліку внутрішньозмінних втрат робочого часу.