Екзистенціально-романтична філософська хвиля початку ХХ ст.

- Київська екзистенціально-філософська школа (М.Бердяєв, Л.Шестов, В.Зеньковський та ін.);

- Леся Українка;

- Михайло Коцюбинський;

- Володимир Винниченко.

Її характерні риси: поширення, “наступ” об’єктивістсько-раціоналістичного (наукового) бачення світу сприймається представниками київської школи як джерело зростаючого трагізму й абсурдності буття. Наука, за Л.Шестовим, взагалі дає лише суто формальні пояснення, адже самі “повторюваність” і “закономірність” явищ природи, до яких апелює наука, залишаються нез’ясованими, загадковими і таємничими.

Микола Бердяєв твердить, що “перше одкровення” Бога-отця (Старий Заповіт) і “друге одкровення” Бога-сина (Новий Заповіт) ще залишали бога трансцендентним людині. Тому потрібне “третє одкровення” – “антроподицея” (виправдання людини), яке рішуче пориває з будь-якою видимістю матеріального буття. “Третього одкровення” не можна чекати, його має здійснити сама людина.

Романтично-екзистенціальна спрямованість характерна для творчості Лариси Косач – Лесі Українки. Міфологічно-атеїстична ідея органічної “зрощеності” людини з природою, антропологічної “наповненості” природи пронизує зміст одного з найвідоміших її драматичних творів “Лісової пісні”.

Глибоко екзистенціальною є творчість відомого українського письменника та мислителя Михайла Коцюбинського (1864-1913). Одна з провідних тем його творчості – відчуження людини, втрата органічного зв’язку з ненькою-землею, природою. Вихід – в поверненні до природи.

М.Коцюбинського цікавить людська особистість; не “зовнішні” (природно-соціальні) спонуки людської поведінки, а саме “внутрішні”. Творчість мислителя пронизана екзистенціальними мотивами любові, смерті, голоду, гріха, провини тощо.

Видатний український мислитель, політичний діяч і письменник Володимир Винниченко (1880-1951) був прихильником соціалістичних ідей, багато в чому погоджувався з марксизмом, але різко розходився з ним у тлумаченні національного питання (практично його можна характеризувати як “націонал-комуніста”).

Поступово В.Винниченко відходить від активної участі в політичній діяльності, від ідей соціалізму. Він виробляє своєрідну світоглядну позицію конкордизму (від французького concorde - згода). Людина, згідно з цією позицією, має жити в згоді сама з собою, з природою, з іншими людьми, з нацією. Саме тут - коріння одного з провідних принципів його етики – “чесності з собою”. В останні роки життя Винниченко пропагував ідею зближення (по суті, конвергенції) капіталізму та соціалізму з метою відвернення загрози ядерного самогубства людства; у творах відчувається екзистенціальний підхід до міркувань про сенс цивілізації.

Оптимістичним гімном радості єднання людини з природою – з цілим космосом безпосередньо прилучення людини до сонячної енергії – звучить роман “Сонячна машина”.