Мислителі української діаспори

Поразка української національної революції 1917-1918 років викликала хвилю еміграції української інтелігенції за кордон: В.Винниченко (1850-1851), В. Липинський (1882-1931), Д.Донцов (1883-1901), Д.Чижевський (1894-1977).

В.Липинський – представник української аристократії, прихильник монархічного ладу. Необхідною умовою успішного державотворчого процесу в Україні він вважав орієнтацію на монархію, що могла спиратися на активну аристократичну меншість нації (еліту), єдино здатну повести за собою пасивну більшість нації, месіанізм, свого роду віра в наперед визначене (“вищими силами”) призначення українського народу здійснювати високу місію в історії людства.

Центральною фігурою в українській державі за В.Липинським, мав бути, “політичний” (а не “етичний”) українець, тобто громадянин України, незалежно від його етичної приналежності.

Дмитро Донцов – відомий ідеолог українського націоналізму, був учнем родоначальника українського націоналізму Миколи Міхновського, який заявив: “Ми не хочемо зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас є горстка, але ми сильні нашою любов’ю до України”. (Із брошури “Самостійна Україна”).

Д.Донцов розглядав націоналізм як світогляд українського народу Центральний пункт теорії Д.Донцова - принцип волі, тлумаченої ірраціоналістично. Його світоглядна позиція багато в чому наснажена філософією Ф. Ніцше. Основою, “ґрунтом” національної ідеї він вважав волю нації до життя, влади, експансії.

Дмитро Чижевський, на відміну від В.Липинського і Д.Донцова, активної участі у політичному житті не брав. Він був мислителем “академічного” типу, захоплювався ідеями “філософії серця”, велику увагу приділяв німецькій філософії.

У 1921 р. Д.Чижевський емігрував до Німеччини, де в Гадельберзькому університеті слухав лекції К.Ясперса, у Райбурзі - лекції Е.Гуссерля та М.Хайдеггера. Захопившись ще в Києві екзистенціальною “філософією серця”, Д.Чижевський здобув солідну підготовку, навчаючись у провідних представників європейського (німецького) екзистенціалізму. З 1924 р. Д.Чижевський працював у Празькому українському університеті (з 1927 р. – професор цього університету). Надзвичайно багато зробив у справі дослідження проблем історії української та російської філософії, історії, літератури (“Нариси з історії на Україні”, “Філософія Сковороди”, “Історія української літератури від початків до доби реалізму”). Велику дослідницьку роботу провів Чижевський, включаючи вплив німецької філософії на Росію та Україну (праця “Гегель у Росії”, 1939 р.). Багато і плідно працював у сфері вивчення етнонаціональних характеристик філософського знання. Його праці значною мірою збагатили українську історико-філософську думку ХХ ст.