НАЙВАЖЛИВІШІ НОРМИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ

Голосні звуки вимовляються чітко в наголошених і ненаголошених складах.

Виняток становлять голосні [е], [и], вимова яких взаємно наближається в ненаголошених складах: беру [бе^иру], живе Іжи^еве], мене [ме^ине], гриби [гри^еби]. Звук [о] у вимові наближається до [у] перед наголошеним складом, у якому є звуки [у] або [і]: кожух [ко^ужух], голубка [го^улубка], тобі [то^уб'і], собі [со^уб'і].

Дзвінкі приголосні звуки в кінці слів і в кінці складу перед приголосним не оглушуються: дуб [дуб], дід [д'ід], віз [в'із], нижче [нижче], бабка [бабка], лягти [л'агти].

Виняток становить звук [г] лише в деяких словах – легко [лехко], вогкий [вохкий], нігті [н'іхт'і], кігті [к'іхт'і], дьогтю [д'охт'у].

Щоб не помилитись у написанні таких слів, треба змінити слово (або дібрати однокореневе) так, щоб сумнівний звук опинився перед голосним: молотити, косити, волочити. Окремі слова вимовляти повільно, роблячи паузу: [от//же], [ос //де], [хоч//би].

Усі приголосні звуки перед голосним [і] звучать м'яко або пом'якшено: біль. – [б'іл'], вільний – [в'іл'ний], хід – [х'ід], гіркий – [г'іркий], кістка – [к'істка].

Звук [в] вимовляється як основний (приголосний) у позиції перед голосним: вітер – [в'ітер], воля – [вол'а], а перед приголосним і в кінці слова він вимовляється як голосний [у]: взяти – [уз'ати], зібрав – [з'ібрау].

Звуки [дж], [дз], [ш], [ч], [ц], [ц'] мають складну вимову: спочатку спинка передньої частини язика притискується до верхнього піднебіння, утворюючи зімкнення. Струмінь видихуваного повітря розриває це зімкнення і далі проходить щілиною між верхнім піднебінням і спинкою язика. Вимовляти ці звуки треба швидко, не роблячи ніякої паузи після моменту роз'єднання зімкнення струменем видихуваного повітря. (Потренуйтеся вимовляти звуки [бдж], [дж], [дз] у словах: бджоли, джерело, кинджал, буджу, ходжу, їжджу, сиджу, дзвін, дзеркало, гедзь, кукурудза та інших).

Звук [ґ] вимовляється у небагатьох словах способом роз'єднання струменем видихуваного повітря змички, утвореної задньою частиною спинки язика з піднебінням: ґава [ґава], ґанок [ґанок], ґелґотати [ґелґотати], ґніт – [ґніт], гуля [ґул'а], джиґун [джиґун], дзиґа [Дзиґа], дриґати [дриґати] та інші. Звук [г] вимовляється проходженням струменя видихуваного повітря через щілину, за яку править гортань: голова – [голова], вигляд – [вигл'ад] та інші.

М'який звук [й] вимовляється роздільно з попереднім твердим приголосним: [вйазати], [зйізд], [п'ірйа], [лукйан].

Однакові приголосні звуки, опинившись у слові поруч, вимовляються як один довгий звук: [ран': ій], [с'т'ін: йй], [кор'ін: йй], [бе^из:убий], [в'ід: ати].

Орфоепічний словник допоможе оволодіти нормами української літературної вимови. Орфоепічні словники є довідниками з правильної літературної вимови й нормативного наголосу. У словниках цього типу слова або їх частини, вимова яких не збігається з написанням, подаються в транскрипції. Реєстр словника містить переважно ті слова, написання яких не відповідає літературній нормі. Слово чи його частини наводяться в такому вигляді, який відбиває фонетичні зміни звуків: чергування, уподібнення, пом'якшення, спрощення, подвоєння, випадання, зміни наголосу. У словниковій статті спочатку подається написання слова у початковій формі, потім – його вимова.

Приклади орфоепічних словників:

Українська літературна вимова та наголос: словник-довідник / За ред М.А. Жовтобрюха. – К, 1973.

Орфоепічний словник / Уклад. М.І. Погрібний. – К, 1984.

Орфоепічний словник української мови: В 2 т. / Уклад.: М.М. Пещак та ін. – К., 2001.

Для студентів рекомендується «Орфоепічний словник» (1986), укладений М.І.Погрібним. Зразки словникових статей у ньому:

безжурний [бе^иж:урний ],-на, -не, -ні

боротьба' [6ород'6а]),-би, -бі, -бою

єдність [йед'н'іс'т' ],-ності

під'їжджати [п'ідjіжджати], -аю, -аєш, -ає

під'їзд[п'ідjізд], -ду, мн. -зди, -здів [з'діу]

під'їздити [п'ідjіздити], -їжджу [jїжджу], -їздиш, -їздить, -їзди­мо, -їздите, -їздять [з' д']; нак. -їздіть [з' д']

під'їзний [п'ідjїзниї], -зна, -зне, -зні [з'н'і]

під'їхати[п'ідjіхати], -'іду, -ідеш; нак. -їдь, -їдьте [д'те]

Можна порадити також словник-довідник «Українська літературна вимова і наголос» (1973). Зразки словникових статей у ньому: гілля [г'іл':а]лі (с.132). вербичка [ве^ирбичка], -чки,-чці, [ц:] (с.67). сміятися [с'м'ійате^ис'а], сміюся, смієшся [ійе'с':а], сміється [ійе'ц':а], сміємося, смієтеся, сміються [ійу'ц':а]; нак.сп. смійся (с.612).