Особливості українського правопису. Орфоепічні норми. Систематизація правил орфографії. Робота з орфографічним та орфоепічним словниками.
Сучасна українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується сталістю норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Головною ознакою літературної мови є унормованість. Орфографічніта пунктуаційні (правописні) норми сучасної української літературної мови у вигляді певної системи правил кодифіковано (загальноприйняті) й видано під назвою «Український правопис» 1993 р. видання. Правописні норми відображаються в писемному мовленні, а також визначають способи відтворення мови на письмі. Без загальноприйнятого правопису не може функціонувати жодна літературна мова, оскільки він сприяє усталенню мовних норм, а отже, піднесенню мовної та національної культури загалом.
Орфографія(від грец.–правильнопишу) – історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами.
Орфографією також називають розділ мовознавства, що вивчає правила передавання усного мовлення на письмі.
Орфографія має велике значення, оскільки уніфікація правопису сприяє розвиткові спілкування. Для успішної реалізації цього завдання орфографічна система мови повинна бути єдиною й обов'язковою для всіх, хто нею послуговується. Однак орфографія не може охопити всі випадки писемної практики, вона подає лише основні (найуживаніші) правила написання слів.
Як і будь-який розділ мовознавства, орфографія має певну термінологічну систему, основними дефініціями якої є орфограма, орфографічне правило, принципи правопису.
Центральним поняттям правопису є орфограма, що означає написання слова, яке вибирають з кількох можливих, і ґрунтується на сформульованому й закріпленому в системі орфографії правил. Таким чином, орфограма – це написання, що вимагає застосування правил орфографії за умови існування кількох графічних варіантів: орфограма апостроф, знак м'якшення.
За особливістю графічного зображення знака орфограми поділяють на два види:
1. Літерні:
а) літери, написання яких пов'язане з правилами правопису: зима, кігті, віддаль;
б) морфема, написання якої пояснюється певним орфографічним правилом: прізвище, український, зшити, розрісся.
2. Нелітерні
а) написання слів окремо: до університету, дарма що;
б) написання слів разом або окремо: вельмишановний, суспільно корисний;
в) написання слів окремо або через дефіс: по святковому і по-святковому;
г) написання слів через дефіс: віч-на-віч, зроду-віку;
д) перенесення слів з одного рядка на інший: жит-тя і жи-ття, сіль-ський і сільсь-кий;
є) особливості скорочення слів: проф. – професор, кг – кілограм, с. – сторінка.
ОСНОВНІ ОРФОГРАМИ:
• написання слів разом, окремо й через;
• правопис ненаголошених голосних е, и в префіксах, коренях, суфіксах та закінченнях;
• велика літера, власні імена;
• вживання апострофа і м'якого знака;
• правопис префіксів, суфіксів;
• чергування голосних і приголосних звуків;
• подвоєння букв і спрощення в групах приголосних звуків;
• написання відмінкових закінчень;
• написання особових форм дієслів;
• написання числівників і зв'язок їх з іменниками;
• написання прислівників;
• написання часток.
Сукупність усіх лінгвістичних особливостей орфограми зумовлює встановлення орфографічного правила.
Орфографічне правило– коротка й чітка рекомендація для певного способу написання, визначена й закріплена правописною нормою. В орфографічній системі української мови функціонують такі правила: уживання апострофа, знака м'якшення, великої літери, правопис слів іншомовного походження та ін.
Дата добавления: 2016-06-13; просмотров: 3921;