Ергономічний аналіз і оцінка робочих місць і виробничого устаткування [43].

Оцінка робочих місць може бути проективною (на стадії проектування) чи корективною (оцінка спроектованої чи експлуатованої системи людина-машина).

При проведенні ергономічних досліджень повинний застосовуватися комплексний підхід, що забезпечує можливість багатофакторного аналізу. При цьому використовуються різні методи: методи вивчення характеру й організації праці, методи спостереження й опитування, операційно-структурний опис трудової діяльності, хронометражні, антропометричні, біомеханічні, фізіологічні, психологічні, гігієнічні, економічні методи й ін. Комплекс методів підбирається у залежності від особливостей досліджуваної системи. При цьому необхідно забезпечити адекватність методів, вірогідність і стійкість (валідність) даних.

Єдиної методики оцінки у даний час немає, але усі вони виходять з пошуку мір збереження високої працездатності та здоров'я працюючих при можливо малих цільових економічних витратах.

Системний підхід при ергономічній оцінці має два аспекти – гуманістичний і техніко-економічний. Мета – визначення ступеня відповідності параметрів робочого місця окремим властивостям людини (антропометричним, фізіологічним, психофізіологічним, психологічним) і вимогам, обумовленим впливом середовища на здоров'я і працездатність людини.

Ергономічна оцінка системи і її елементів повинна вироблятися виходячи з комплексних критеріїв, що відбивають ступінь ефективності (продуктивність, точність, надійність) і гуманності (відповідність можливостям людини, безпека для здоров'я, рівень напруженості функцій фізіологічних систем і стомлення людини, ступінь емоційного впливу на нього процесу праці).

Оцінюються наступні параметри робочого місця:

- особливості робочого місця, що характеризують його як систему – цільове призначення, розподіл функцій між людиною і машиною, специфіка трудового процесу на даному устаткуванні, організація праці, склад технічних засобів, режим праці,

- параметри, що характеризують просторову організацію робочого місця в цілому – розміщення в цеху, розміри проходів, робітничого простору, робочих зон, робочих поверхонь устаткування, простір для ніг (стіп),

-параметри, що характеризують елементи робочого місця і конкретне їхнє розміщення (органи керування, ЗВІ, ЗКЗ, робоче сидіння, допоміжне устаткування),

-параметри, що характеризують виробниче середовище робочого місця (рівні фізичних, хімічних, біологічних факторів).

Зазначені параметри розглядаються з погляду їхнього безпосереднього впливу на виконання людиною функцій з керування устаткування і його обслуговуванню й опосередкованому впливу (через працездатність, мотивацію праці, стан здоров'я) на ефективність функціонування системи людина – машина.

Специфіка трудової діяльності визначається за допомогою таких методів, як хронометраж, спостереження, опитування робітників, аналіз помилок і зв'язків, професіографія, заповнення працюючими спеціально розроблених карт-опитувальників. Для оцінки устаткування використовують експертний метод у сполученні з інструментальним і розрахунковим.

Методика ергономічної оцінки робочого місця (РМ) включає три етапи:

1-й етап – ергономічний аналіз робочого місця. Він включає ергономічне обстеження РМ із метою встановлення ергономічних факторів, що можуть впливати на людину в процесі праці, і визначення їхніх параметрів.

2-й етап – аналіз реакцій організму працюючого на трудове навантаження. На цьому етапі проводиться дослідження функціонального стану організму людини при роботі та встановлюється рівень функціонування систем організму людини при обслуговуванні устаткування на конкретному робочому місці.

3-й етап – ергономічна оцінка робочого місця. Цей етап включає оцінку ергономічних факторів з погляду відповідності їхніх параметрів ергономічним вимогам.

На підставі ергономічної оцінки визначаються шляхи підвищення ефективності системи “людина–машина” стосовно до конкретного робочого місця, встановлюються економічні витрати на заходи щодо оптимізації системи і можливий ефект їхньої реалізації.