Теорія самоактуалізації

В своїй книзі “Нові виміри людської природи” (1970) Маслоу описує 8 способів, за якими індивіди самоактуалізуються або 8 типів поведінки, що ведуть до самоактуалізації. Ці судження є кульмінацією поглядів Маслоу на самоактуалізацію.

1. Концентрація.Зазвичай ми не дуже усвідомлюємо, що відбувається в нас і навколо нас (наприклад, більшість свідків по-різному описують одні й ті ж події). Проте в нас бувають такі підвищені миті усвідомлення почуття злиття з усім світом, миті, які Маслоу назвав би самоактуалізуючими.
2. Вибір росту. Якщо ми уявляємо життя як ланцюжок, що складається із виборів, тоді самоактуалізація – це процес, при якому приймається рішення про вибір для подальшого росту. Вибір росту означає, що перед вами відкривається новий привабливий досвід, але є ризик зустрітися з чимось незнайомим і можливим крахом.
3. Самопізнання. При самоактуалізації ми більше дізнаємося про свою внутрішню природу і діємо у відповідності з цим. Це означає, що ми вирішуємо для себе, які кінофільми, музика, ідеї нам подобаються, незалежно від думки інших.
4. Чесність. чесність і відповідальність за свої дії є важливими елементами самоактуалізації.
5. Судження. Попередні 4 пункти допомагають нам розвивати здатність робити “кращий вибір у житті”. Ми вчимося довіряти власному судженню і нашим інстинктам, а також діяти у відповідності з ними. Маслоу вважає, що слідування інстинктам приводить до більш точних рішень про те, що є кращим для нас – кращі пісні, кращі твори, краще харчування, а також краще в великих життєвих рішеннях, таких як одруження і кар’єра.
6. Саморозвиток. Самоактуалізація є неперервним процесом розвитку потенційних можливостей людини. Самоактуалізація – це не та річ, яка є в людини, або якої нема. Це нескінченний процес, який робить ваш потенціал реальним.
7. Вершинні переживання. Ми більш цілісні, зібрані, більше знаємо про себе і про світ під час таких вершинних моментів. Ми сильніше любимо і ближче приймаємо інших, у нас слабші внутрішні конфлікти і тривожність, нам легше спрямувати нашу енергію на творчість.
8. Відсутність захисту для власного “Я”. Наступний крок у самоактуалізації – необхідність розпізнати захисти свого “я” і боротися з ними у відповідний момент. Для цього нам потрібно краще знати шляхи, за якими відбувається викривлення уявлень про самих себе і образах зовнішнього світу – шляхом витіснення, проекції та інших засобів такого захисту.

2. Феноменологічна теорія особистості К. Роджерса

Карл Роджерс (1902-1987)

Одним із понять, які обґрунтував К. Роджерс, є поняття конгруентності – не конгруентності.

Конгруентність – це відповідність думок і почуттів, почуттів і їх зовнішніх проявів.

Найбільш конгруентними є маленькі діти. Вони виражають свої почуття відразу і всією своєю сутністю.

Спостерігаючи за дітьми 5-ти років, можна помітити, як поступово формується не конгруентність.

Пізніше він став „вихованим” і так більше не поводився, але зате втратив залишки конгруентності.

Коли людина не конгруентна, вона часто каже одне, думає інше, відчуває третє, а робить четверте. Їй скучно в гостях, але вона продовжує сидіти, вона посміхається коли сумно, їсть при відсутності апетиту тощо.

Найважливіший мотив життя людини – актуалізувати, тобто зберігати й розвивати себе, максимально виявляти найкращі якості своєї особистості, закладені від природи.

Психологічний клімат в концепції Роджерса розглядаються як „безумовне позитивне ставлення” психотерапевта до клієнта. Зміни пришвидшуються, якщо терапевт доброзичливо, позитивно, розуміюче ставляться до внутрішнього світу клієнта, високо цінує його без всяких умов та оцінок.

„Самість” за Роджерсом – це уявлення про себе, яке поступово змінюється в процесі розвитку особистості. „Замість” – це організований гештальт, о постійно знаходиться в процесі формування. Це лише стоп-кадр, штучно виділений з неперервного процесу, який неможливо зафіксувати.

Ідеальна „самість” – це уявлення про себе як про ідеал. Істинна самість відрізняється від ідеальної.

Психотерапія, центрована на клієнті, намагається створити атмосферу, в якій можуть бути вилучені ті фактори, що деформують особистість, а здорові сили „самості” перейти в рівновагу й сприяти оздоровленню.

Соціальні стосунки.

Основне в учінні К. Роджерса – це значення міжособистісних стосунків як в механізмі розвитку неврозів, так і в процесі одужання. Лише в стосунках з іншими людьми людина здатна розкрити й усвідомити своє істинне „Я”. Основний бар’єр, що заважає спілкуванню між людьми, – тенденція людини судити, оцінювати, схвалювати або не схвалювати твердження іншої людини або іншої групи.

Особистість психотерапевта.

Роджерс писав, що ключ до пізнання знаходиться в клієнта, але психотерапевт повинен володіти певними особистісними якостями, здатними допомагати клієнту навчатися користуватися цим ключем.

Учений ввів поняття – „психотерапевт, центрований на клієнті”.