Повноцінно функціонуюча особистість

– це особистість, що цілком усвідомлює своє нинішнє “я”.

– це синонім оптимальної психологічної адаптованості, повної відповідності й відкритості досвіду

– можлива як процес, як людина, що постійно змінюється.

Повноцінно функціонуюча особистість характеризується кількома параметрами:

1) відкритість переживанням. Тривожність, що обмежує сприйняття, приносить мало користі людині або ж взагалі шкідлива. Людина постійно рухається від захисних реакцій до більш відкритих переживань;

2) проживання в теперішній момент часу, що полягає в повному усвідомленні кожного моменту. Такий безперервний, прямий зв’язок з реальністю дозволяє “Я” і всій особистості виходити із переживань;

3) віра в свої внутрішні спонуки та інтуїтивну оцінку, впевненість у власній спроможності приймати рішення. Ця довіра до власного “Я” схожа на реакцію кішки, яку кинули вниз із висоти. Кішка не враховує швидкості вітру, кут, під яким вона летить. Вона не рефлексує над тим, хто міг її кинути, не цікавиться його мотивами і тим, що може трапитися з нею в майбутньому. Кішка реагує на безпосередню ситуацію і невідкладну проблему. Тваринка перевертається у повітрі і приземляється на всі чотири лапи.

“В нынешнем безумном мире, который могут уничтожить в одно мгновение, самый перспективный человек – тот, кто полностью осознайот свои внутренние переживания в данный момент”.

Таким чином, повноцінно функціонуюча особистість повністю реагує і цілком усвідомлює свою реакцію на ситуацію. Вона представляє сутність поняття того, що Роджерс назвав жити хорошим життям. Такі люди постійно розширюють свою самоактуалізацію. Хороше життя – це процес, а не положення справ. Це напрямок, а не кінцева ціль.

Погляди Роджерса, як і Фройда, на природу людини сформувалися на основі досвіду роботи з людьми, що мали емоційні розлади.

Людину Роджерс вважав активною істотою, що орієнтована на далеку мету і здатна досягати її, а не істотою, яку розшматовують сили, що знаходяться поза контролем.

Хоч і Роджерс, і Маслоу поділяли думку, що люди мають необмежений потенціал для самовдосконалення, їх теорії мають 3 суттєві відмінності:

1. Роджерс вважав, що і особистість, і поведінка є функціями унікального сприйняття людиною оточуючого світу; Маслоу вважав, що і поведінка, і досвід регулюються ієрархією потреб.

2. Роджерсстворював теорію, працюючи з людьми, що мали психологічні проблеми; Маслоу ніколи не займався терапією і наполягав на тому, щоб психологія переключила увагу з вивчення аномалій на вивчення психічно здорових людей.

3. Роджерс виявляв певні форми розвитку, що сприяють вдосконаленню вроджених потенцій; Маслоу ігнорував процеси розвитку, що регулюють рух людини до самоактуалізації.

Лекція (2 год.).

НЕ 2.4. Модель психологічної структури особистості

Мета: Розглянути проблему компонентів і основних параметрів аналізу структури особистості, ознайомити зі спрямованістю як системоутворюючим чинником структури особистості та її компонентами, показати роль мотивів у регуляцій поведінки особистості, ознайомити з поняттям „Я”- концепції та психологічними механізмами захисту.

Ключові поняття: індивід, людина, особистість, психологічний захист, інтереси, переконання, здібності, спрямованість особистості, індивідуальність.

План

1. Компоненти структури особистості.
2. Спрямованість як системоутворюючий чинник структури особистості.
3. Роль мотивів у регуляції поведінки особистості.
4. Стійкість особистості й проблема адаптації.
5. „Я” – концепція та образ „Я”.

Література

1. Кваснюк В. Прикладная психология – СПб.: Издательство „Питер”, 2002. – 560с.
2. Маклаков А.Г. Общая психология – СПб.: „Питер”, 2001. – 597с.
3. Нартова-Бочавер С. Психология личности и межличностных отношений. – М.: Издательство ЭКСМО-Пресс, 2001. – 416с.
4. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии – СПб.: Питер, 2001. – 720с.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЗМІСТУ ЛЕКЦІЇ

НЕ 2.4. Модель психологічної структури особистості

1. Компоненти структури особистості.

Структуру особистості розглядають по-різному.

Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише

· психологічнікомпоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість);

· інші виокремлюють ще й біологічніаспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати в процесі виховання особистості.

Однак протиставляти біологічне соціальному не можна, оскільки дані компоненти утворюють єдність і взаємодіють.

Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремив 4 підструктури:

І. Спрямованість особистості, що визначається суспільним буттям людини.

ІІ. Підструктура досвіду, що набувається в процесі навчання й виховання.

ІІІ. Підструктура форм відображення, що охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, які формуються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини.

IV. Біологічно зумовленіпсихічні функції.

С.Л. Рубінштейн в структурі особистості виділяє наступні компоненти:

1) Спрямованість

2) ЗУН

3) Властивості особистості (темперамент, характер, здібності)

Не дивлячись на відмінності в трактуванні поняття „особистість”, у всіх підходах в якості провідної характеристики виділяють спрямованість.

2. Спрямованість як системоутворюючий чинник структури особистості

Спрямованість завжди соціально обумовлена й формується в процесі виховання.

Спрямованість – це установки, що стали властивостями особистості, котрі проявляються в таких формах, як потяги, бажання, прагнення, інтереси, схильності, ідеал, світогляд, переконання.

Більшість вважає, що потяги– це найбільш примітивна форма спрямованості.

З психологічної точки зору – це психічний стан, що виражає недиференційовану, неусвідомлену, або недостатньо усвідомлену потребу.

Як правило, потяг є перехідним явищем, оскільки представлена в ньому потреба або гасне, або усвідомлюється, переходячи в бажання.

Найбільш яскраво характеризують спрямованість особистість її інтереси.

Інтерес – це специфічна форма прояву пізнавальної потреби.

Суб’єктивно інтерес проявляється в емоційному плані, що супроводжує процес пізнання або увагу до певного об’єкта.

Однією з найбільш суттєвих характеристик інтересу є те, що при його задоволенні він не погасає, а навпаки, викликає нові інтереси, що відповідають більш високому рівню пізнавальної діяльності.

Розрізняють безпосередній інтерес, що викликається привабливістю об’єкта й опосередкований інтерес до об’єкта як засобу досягнення цілей діяльності.

Переконання – вища форма спрямованості – це система мотивів особистості, що спонукають її чинити відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду. В основі переконань лежать усвідомлені потреби, що спонукають особистість діяти, формують її мотивацію до діяльності.

1. Роль мотивів у регуляції поведінки особистості

Мотив– це спонука до діяльності. Під мотивом також розуміють причину, що лежить в основі вибору дій і вчинків, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність об’єкта.

Мотиваціяв психологічній літературі розглядається як сукупність причин психологічного характеру, що тлумачать поведінку людини, її спрямованість, активність.

Визначити потреби й з’ясувати мотиви не завжди легко. Коли людину просять пояснити свою поведінку, вона часто відчуває труднощі.

Іншою формою несвідомої мотивації є витіснення, тобто мотивоване забування.

Наприклад, студент, що не склав зимову сесію і повинен завітати до декана, може забути про призначену зустріч. Він дійсно забув! Думка про те, як декан буде його соромити, настільки розчулює студента, що його свідомість відмовляється про це думати. В результаті виникає несвідома мотивація позбутися думок про неприємну зустріч.

Несвідома мотивація – почуття і потреби, неусвідомлені людиною, що впливають на її поведінку.

Рушійною силою мотивації є потреби й стимули.

Деякі мотиви базуються на фізіологічних або емоційних потребах, що змушують поводитись певним чином.