Особистість та її структура.

Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і в повсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. У психології ці поняття розрізняються. Вихіднім є поняття «людина». Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».

Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «люди­на». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з су­спільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.

При цьому виникає питання: якщо особистість є ознакою індивіда, то чи будь-який індивід має цю ознаку? Річ у тім, що особистість - це ознака свідомого індивіда, який займає певну позицію у суспільстві і виконує певні соціальні ролі. Індивід, який народжений з глибокими відхиленнями у психіці, або той, що виріс поза людським оточенням, не зможе стати особистістю. Але це дуже рідкісні випадки. Набагато частіше трапляються, випадки, коли в людини недостатньо чітко сформована позиція особистості - стала система її ставлень до тих чи інших характеристик дійсності, яка виявляється у певній поведінці й вчинках.

Неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших - малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов'я­зане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру. Цим пояснюється необхідність детального ви­вчення індивідуальних якостей особистості в педагогіці, управлінні та інших галузях.

Багатство індивіда як особистості зумовлене сукупністю її зв'язків з іншими членами суспільства, її активною життєвою позицією. Особистість у суспільстві перебуває під постійним впливом багатьох факторів: економічних, політичних, куль­турних, національних тощо. При цьому вона водночас виступає як об'єкт і як суб'єкт суспільних відносин.

Наприклад, у сфері економічних, трудових відносин, що склалися в процесі виробництва продукції, особистість може проявити себе пасивним виконавцем або ініціативним і самостійним працівником, орієнтованим на творче вирішення виробничих і управлінських завдань.

На активність життєвої позиції людини впливають політичні відносини: наскільки вільно вона може реалізувати свої політичні права, брати участь у виборчих кампаніях, відкрито обговорювати проблеми суспільного життя.

За впливом на процес суспільного розвитку особистість політичного або іншого суспільного діяча може бути історично прогресивною, тобто сприяти позитивним перетворенням у суспільстві, або історично регресивною, тобто стримувати природний розвиток суспільства.

Особистість перебуває також під впливом культурних відносин. Переважаючі в суспільстві культурні норми та цінності через систему установ освіти і засоби масової інформації впливають на формування психіки особистості, її світогляду та соціальних установок. При цьому особистість у своїй практичній діяльності може або спиратися тільки на систему сталих норм та цінностей або послідовно провадити в життя нові прогресивні ідеї.

На психіку особистості впливає і психологія тієї соціальної групи, до якої вона належить: сім'я, навчальний або вироб­ничий колектив тощо. Позитивний або негативний досвід, взаємовідносини з іншими членами соціальної групи формують відповідну систему внутрішніх установок особистості щодо суспільства, праці, людей, власних якостей. Водночас, особистість, як свідомий індивід, вибирає при цьому той чи іншийспосіб життя.

3. Характеристика особистості.Важливе значення для характеристики особистості має спрямованість людини, особливості її потреб, інте­ресів та ідеалів, а також її здібності й обдарованість.

Потреба є відображенням у свідомості людини необхідності у чо­мусь. Саме потреби спонукають людину до дії, примушують її праг­нути до певного об'єкта або діяльності. Потреби (в харчуванні, безпеці, продовженні роду...) є вродженими і мало змінюються протягом життя, хоча є, звичайно, вікові особливості. Потреби активно виробляються під впливом навколишніх, передусім соці­альних, умов, причому важливу роль відіграє і самовиховання людини. Потреби у різних людей приблизно однакові, але у кожної людини вони своєрідні. Одним подобається гостра їжа, іншим - солодка. Одні люблять м'ясні страви, інші - овочеві. І це залежить не стільки від фізіологічних особливостей даної людини, скільки від того, в якому середовищі вона росла, якою їжею звикла харчуватись. Якщо взяти потребу в одягу, то вона є і матеріаль­ною, і духовною. Адже при виборі одягу люди керуються не лише потребою в підтримці комфортної температури тіла, але і естетични­ми та моральними факторами. Одні надають перевагу зручному одягу, інші - лише яскравому, деякі - обов'язково модному.

Потреби бувають природні (біологічні) і соціальні. Соціальні потреби поділяють на матеріальні, духовні і суспільні. Духовні потреби, в свою чергу, включають в себе: моральні, есте­тичні та інтелектуальні. Це пояснюється тим, що почуття виника­ють при задоволенні або незадоволенні тих чи інших духовних потреб.

Роль і походження природних та соціальних потреб не однакові. Природні потреби виникають у процесі взаємодії людини з природним середовищем, вони є вродженими і передаються генетично. До природних потреб відносяться: голод, спрага, сон, статева потреба, продовження роду. Розрізняючи біологічні і соціальні потреби, варто мати на увазі, що потреби людини є соціалізованими, оскільки усі вони переломлюються через конкретний рівень культури та стосунків між людьми. Задоволення біологічних потреб виступає основною умовою збереження організму й виду. Потреби різних людей у різний час не є однаковими. Свідомість людини накладає відбиток на спосіб їх задоволення, який, у свою чергу, залежить від рівня розвитку соціальних потреб. Із соціальними потребами людина не народжується, їх становлення відбувається в процесі розвитку людини як особистості під впливом двох факторів - середовища і виховання. Оскільки люди отримують неоднакове виховання, суспільні потреби можуть по різному впливати на задоволення при­родних. Матеріальні потреби виникають залежно від рівня економічного розвитку суспільства, суспільного виробництва, виховання. Матеріальні блага, потреби, у тому числі і фізіологічно необхідні, безумовно, є важливими передумовами людської життєдіяльності, однак їхня наявність не повинна ставати самоціллю. Зосередження всього життя на придбанні матеріальних благ нерідко деморалізує людину, руйнує її внутрішній світ. Задоволення матеріальних потреб пов'язано з розвитком духовних (пізнання, відпочинок) і суспільних (потреба в контактах, соціальне визнання, сенс життя) потреб. Ці потреби розвинені в різних людей далеко не однаково. Моральними є потреби в певних взаємовідносинах з інши­ми людьми, суспільством. У різних людей вони неоднакові. В од­них сильно виражена потреба у спілкуванні, в інших ні. В одних виробляється потреба керувати людьми, інші схильні підкоря­тись. Майбутньому медику важливо виробити у себе потребу допомагати людям, співчувати їм. При неправильному вихованні можуть розвинутись ганебні моральні потреби (потреба знева­жати людей, приносити їм страждання, жити за їх рахунок). Естетичними є потреби сприймати красиве і гармонійне в природі, творах мистецтва і взаємовідносинах між людьми, їх недо­розвиток негативно впливає на виробничу діяльність людини. Особ­ливо погано, коли естетичні потреби не розвинені у медиків. Тоді вони не будуть прагнути прикрасити життя хворих, не використовуватимуть естетичні впливи як ефективний лікувальний засіб. Інтелектуальними є потреби впізнанні нового, виконанні завдань. Їх розвиток викликає у людини праг­нення до наукового пізнання сутності явищ, стимулює спосте­режливість, розвиває логічне мислення. Розвиток потреб пов'язаний також зі світоглядом. Під світоглядом особистості розуміють струнку систему поглядів і переконань людини, яка базується на філософських, економічних, політичних знаннях. Переконання виступають при цьому як усвідомлені потреби особистості, що спонукають її діяти у відповідності із своїми ціннісними орієнтаціями. Світогляд особистості проявляється в ідеалах, цілях, домаганнях, установках, соціальних нормах поведінки. Світогляд впливає на вибір мотивів особистості і розвиток її інтересів.

Інтереси. Направленість особистості виявляється також в її інтересах. Інтерес полягає в спрямованості на певні об'єкти, праг­ненні їх пізнати, оволодіти ними.

Спрямованість особистості характеризується тим, які за змістом інтереси переважають у неї, наскільки вони є суспільно важливи­ми, як у них поєднуються суспільне і індивідуальне. Важливу роль в її характеристиці відіграють також широта інтересів, поєднання певного центрального інтересу, яким передусім живе особистість, з іншими її інтересами, а також глибина, стійкість і дієвість інтересів. Наявність таких інтересів, що виявляються в різноманітній діяль­ності особистості, збагачує її психічне життя, урізноманітнює його, підносить суспільну цінність людини. Відсутність цих інтересів звужує коло зв'язків людини з навколишнім середовищем, іншими людьми, збіднює їх життєвий процес. Люди з дрібними, поверхови­ми інтересами "порожні", у них немає життєвих цілей, які б їх захоплювали, в часи дозвілля вони нудяться, шукаючи способи, що б "якось убити час".

Життєві цілі та ідеали особистості. Поруч з потребами та інтересами особистості важливу роль у характеристиці її спря­мованості відіграють життєві цілі, які вона ставить перед собою, ідеали, якими керується.

Життєві цілі людини тісно пов'язані з її потребами та інтере­сами. Без цього зв'язку вони втратили б своє життєве значення. Разом із тим, чим більше людина усвідомлює свої життєві цілі, чим чіткіше вони оформляються в неї, тим більше вони почина­ють впливати на формування її потреб та інтересів.

Із життєвими цілями особистості тісно пов'язані її ідеали. Ідеал - усе те, до чого прагне особистість, яка формується, ким вона хоче стати в майбутньому, якими якостями бажає володіти. Ідеал - це образ людини, що служить для даної особистості зразком життя.

Ідеал людей теж формується під впливом суспільних умов жит­тя. Вони мають конкретно-історичний характер. У цьому легко пе­реконатися, порівнявши, наприклад, ідеали юнаків і дівчат 19 сторіччя з ідеалами молоді нашого часу.

Переконання особистості. Спрямованість особистості ха­рактеризується і її переконаннями. Переконання - це певні знання, в правильності й життєвій важливості яких людина глибоко пе­реконана і які спонукають її до дії. Сила і твердість переконань спираються не тільки на логічну обгрунтованість цих знань, все­бічну їх продуманість, а й на розуміння їх життєвої важливості, життєвого змісту, стверджених досвідом людини.

Серед переконань особистості особливо важливе значення мають моральні переконання, які скеровують її суспільну поведі­нку. Це є поняття про відносини людей, їх вчинки та якості, про норми і правила поведінки, в істинності й важливості яких осо­бистість глибоко пересвідчилася, які вона прийняла, пережила, з якими зжилася. Усвідомлення їх стає для неї керівництвом в її стосунках з іншими людьми, дотримання їх переживається нею як обов'язок, виконання якого є справою честі й вищого мораль­ного задоволення. У моральних переконаннях, як і інших переко­наннях людини, суспільне та особисте нерозривно поєднуються.

Однією із суттєвих рис людської особистості є її здібності. Це стійкі властивості людини, що виявляються в її навчальній, виробничій та іншій діяльності та є необхідною умовою її успіху.

Кожна людина здібна до певної діяльності. Поза діяльністю цю властивість людини не можна розпізнати, описати й охаракте­ризувати. Ми судимо про здібності людей за їх роботою, за ходом і результатами їх діяльності. Здібною до певної галузі діяльності (наприклад, технічної, музикальної, наукової і т. д.) називаємо ту людину, яка легко освоює цю діяльність, швидко оволодіває необхід­ними для неї знаннями, вміннями і навичками, успішно справляєть­ся з вимогами, які ставить до неї та чи інша галузь суспільної практики, і розгортає в ній свою творчу працю на користь суспіль­ства. Здібності людини виявляються в тому, як вона використовує наявні у неї і набуває нові знання, вміння і навички, необхідні для виконання тих завдань, що їх ставить перед нею життя.

Вроджені передумови до розвитку здібностей часто назива­ють задатками. Під останніми розуміють природні можливості роз­витку здібностей. Матеріальною їх основою є передусім будова моз­ку людини, кори великих півкуль і її функціональні властивості.

Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини і є тим, що ми називаємо її обдарованістю. Кожна людина має певну обдарованість, тобто від природи вона наділена певними потенціями до розвитку своїх здібностей. Ці потенції бувають неоднаковими в різних людей. У житті обдарованими називають тих індивіду­мів, які виділяються своїми добрими задатками до розвитку за­гальних або спеціальних здібностей.

Природні можливості необхідні для розвитку здібностей лю­дини. Індивідуальні їх особливості у кожної людини полягають у тому, якими темпами розвиваються її здібності, як швидко вона оволодіває знаннями і вміннями в тій чи іншій галузі діяльності й починає виявляти в ній власну творчість і оригінальність.

Для розвитку здібностей потрібні відповідні суспільні умови, взає­модія індивідума з його середовищем, різностороння його діяльність.