Взаємозв’язок темпераменту з іншими чинниками.

Слід пам’ятати, що у чистому вигляді ці типи зустрічаються у житті дуже рідко, поведінка людини визначається не лише темпера­ментом, але і іншими особливостями характеру, а також обставинами. Набагато частіше можна зустріти різні поєднання означених типів з деякою перевагою одного з них за тих чи інших життєвих обставин.

Темперамент не визначає здібностей людини і позбавлений самостійного значення. Той чи інший темперамент сам по собі не є ні поганим, ні добрим, усе залежить від інших якостей особис­тості. Так, наприклад, при низькому моральному рівні людини риси холеричного темпераменту можуть виявитися вкрай негативно в нестриманості, грубості, схильності до афективних спалахів, які дезорганізують діяльність цієї людини і тих, хто її оточує. Навпаки, при наявності високих суспільних ідеалів і належних стійких мо­ральних переконань особливості холеричного темпераменту вияв­ляються в пристрасті, енергії і невтомності, тобто в якостях, дуже корисних у відповідальній справі, яка вимагає великого напружен­ня і термінового виконання. Флегматик буде виконувати будь-яку роботу незалежно від того, цікава вона чи ні, щоправда темп вико­нання буде дещо повільним. Сангвінік згуртовує колектив навко­ло себе, прекрасно "розряджає" несприятливу обстановку. Ме­ланхолік є незамінним у випадках, коли для вирішення проблеми потрібна надзвичайна делікатність.

Однак пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних особливостей нервової системи недостатньо. ЦНС функціонує у взаємозв’язку з ендокринною та гуморальною системами організму. Гіпофункція щитовидної залози, наприклад, спричиняє млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового придатка викликає зниження імпульсивності, уповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз – статеве дозрівання, старіння, кастрація – помітно позначається на функціях усього організму, у тому числі й на особливостях темпераменту. Молодецтво підлітків, їхні невмотивовані вчинки – це динамічні прояви темпераменту під впливом статевого дозрівання.

Медики повинні враховувати особливості темпераменту і скла­ду особистості при спілкуванні з хворими та їх родичами. По­трібно пам'ятати, що для сангвініків і холериків характерною є екстравертованість, тобто їх реакції і діяльність залежать пере­важно від дії зовнішніх чинників, які викликають певне враження в даний момент, для флегматиків і меланхоліків - інтровертованість, тобто їх діяльність значною мірою визначається уявлен­нями і думками, пов'язаними з минулим і майбутнім. Ось чому сангвінік і холерик відразу зреагують на ваше зауваження, а флег­матик і, особливо, меланхолік зовні можуть не дати помітної реакції, але довго будуть це зауваження переживати.

6. Характер. Типи і риси характеру. Значення характеру для медичного працівника.Характер–це сукупність сталих індивідуальних особливостей особистості, які виявляються в її діяльності і поведінці, у ставленні до інших людей, до навколишнього середовища, до праці, до самого себе.

Характер формується на базі темпераменту, але ці поняття не є тотожними: 1) темперамент визначає, восновному, динамічну сторону нервово-психічних процесів, а характер - їх спрямованість;

2) темперамент у чистому вигляді можна визначити у дітей, а ха­рактер - у більш зрілому віці;

3) темперамент здебільшого прояв­ляється при звичайних обставинах, а найбільш суттєві риси харак­теру при критичних і екстремальних (коли і меланхолік здатний на героїчний вчинок);

4) на відміну від темпераменту і співвідно­шення сигнальних систем, які залежать, в основному, від вродже­ного фактора, характер здебільшого визначається впливом вихо­вання, навчання, соціального середовища, в якому перебуває особистість, стосунками в сім'ї, колективі.

Необхідними рисами характеру медика є поміркованість, принциповість, мужність, скромність, доброзичливість, суворість і, особливо, емпатія, емоцій­не співпереживання. Для медичного працівника емпатія - це по­казник професійної придатності. Крім виявлення й усунення при­чини захворювання, медик повинен уміти активно втрутитись у психічний стан хворого, надаючи належну допомогу.

Авторитет у хворих мають ті медичні працівники, у яких висо­ка професійна підготовка поєднується з розвиненим почуттям обо­в'язку, моральними і душевними характерологічними якостями.

Практично всі хворі, оцінюючи особистість медика, вважають ставлення до себе найважливішим і надають перевагу таким якос­тям, як комунікабельність, співпереживання (емпатія), уважність, співчуття, чесність і принциповість. Не всі хворі розуміють доцільність тих чи інших лікувальних і діагностичних процедур, але всі вони відчувають потребу в емпатії, теплих словах, душевній підтримці.

Людина не завжди об'єктивно оцінює свій характер. Люди, що оточують, так само не завжди відразу можуть правильно оцінити інших. Так, звичайну сором'язливість і нерішучість, коли зніяковілій людині важко встановити контакт, можна трактувати як гордість, зарозумілість і замкнутість.

В. Гюго вважав, що у кожної людини є три характери: той, який вона сама собі приписує, той, що їй приписують інші, й на­решті, той, який має насправді.

Одна і та ж людина в різних ситуаціях поводить себе по-різному. Такі різні стилі поведінки визначаються тим, що людина в процесі набування життєвого досвіду в різних ситуаціях вико­нує різні ролі й виробляє для цього так звані маски характеру. Наприклад, керівник підрозділу на своєму робочому місці одягає маску саме керівника і демонструє силу волі, рішучість, вимог­ливість, принциповість тощо. На прийомі у свого начальника він використовує іншу маску: дисциплінованість, почуття суборди­нації, послушність, уміння догодити настрою начальника. У колі сім'ї ця людина - люблячий чоловік , турбо­тливий батько, взірцевий сім'янин. Під час відпочинку з друзями він "заводій", душа компанії, цікавий співрозмовник. Зріла особистість у різних ситуаціях повинна поводити себе по-різному, відповідно до реальних обставин. Іншими словами, людина повинна виробляти в собі багато масок характеру й умі­ти ними адекватно користуватись. Якщо людина в різних ситуаціях поводить себе однаково, це свідчить про так звану ригідність ха­рактеру, їй важко буде адаптуватись у суспільстві. Коли люди­на користується масками лише для забезпечення своїх потреб і нічого не робить для інших, вона є егоїстичним лицеміром, і люди рано чи пізно це зрозуміють. Якщо людина використовує всі свої душевні якості лише на благо інших і мало дбає про себе - це просто незрозуміла людина. Маски характеру зрілої особис­тості повинні служити і самій людині, і тим, хто її оточує. Спеці­альність медика вимагає виробляти в собі певні риси актора, щоб адекватно грати свою роль на роботі й у житті. Медпрацівник повинен диференційовано себе поводити при спілкуванні з ліка­рями, молодшим медичним персоналом, хворими з різними харак­терами, відвідувачами та ін.

Крім масок характеру, кожен має основні, стержневі якості, які найбільше характеризують людину і, в основному, визначають стиль її поведінки і самого життя. Наприклад, один рішучий, а інший поступливий, цей скупий, а той щедрий... Проте найбільш суттєвою рисою особистості є порядність або непорядність. Усі психічні процеси і діяльність людини значною мірою визначаються рівнями порядності й совісті. Наприклад, порядна людина нещастя іншої людини буде сприймати, осмислювати, емо­ційно переживати і чинити не так, як непорядна і безсовісна. Звідси зрозуміло, що, користуючись адекватно обставинам, відпо­відною маскою характеру, медичний працівник повинен завжди зали­шатись глибоко порядною, добросовісною особистістю з добре розвиненим почуттям емпатії.

Медичні працівники повинні вміти правильно оцінювати го­ловні риси характеру хворих, щоб підібрати адекватний стиль спілкування з ними, а також самооцінювати свій характер і ви­ховувати професійні, моральні і вольові якості, необхідні для на­дання допомоги хворим.

7. Формування характеру.Перші ознаки виникнення і закріплення рис характеру можна спостерігати вже на початку життя людини. Вік від 2-3 до 9-10 років є сенситивним для становлення характеру. Цей період є оптимальним для розвитку рис характеру завдяки притаманній людині віковій сенситивності. Під впливом дорослих можуть формуватися як позитивні так і негативні риси, наприклад, доброта, чуйність, товариськість або, навпаки, егоїстичність, байдужність до людей, черствість. Початок формування таких рис пов'язаний з першими місяця­ми життя і значною мірою залежить від стилю спілкування з дитиною матері чи особи, що її заміняє.

Пізніше формуються працьовитість, акуратність, сумлін­ність, відповідальність, наполегливість та інші «ділові» якості (як і їхні антиподи). Відбувається це у процесі дитячих ігор та виконання доступних видів домашньої праці зі стимулюючою підтримкою з боку дорослих. Комунікативні риси характеру стають більш виразними в початкових класах середньої школи, коли в дитини різко зростає діапазон контактів з одно­класниками і вчителями, з'являються нові шкільні друзі.

Розвиток і закріплення вольових рис характеру відбу­ваються в підлітковому віці, а його моральних й світоглядних основ - у старших класах середньої школи (період ранньої юності). В студентські роки (другий період юності) найбільш активним є розвиток моральних і естетичних почуттів, становлення і стабілізація характеру і, що важливо, ово­лодіння повним комплексом функцій дорослої людини, включаючи громадянські, суспільно-політичні, професійно-трудові обов’язки. По закінченні вищого навчального закладу характер фактично сформований.