Самостійне опрацювання: Поняття професійної діяльності. Аналіз професійної діяльності медичного працівника. Значення самовиховання.

"...Хочеться, щоб думка про те, що "стати лікарем легше, ніж бути лікарем", глибоко запала в душу й лікарів, і тих, хто готується ступити на шлях медицини, і тих, хто звертається до нас за допомогою", - писав академік АМН СРСР В. В. Канеп.

У цей час у світі налічується більше 40 тисяч спеціальностей, але професія медичного працівника протягом багатьох років утримує міцне місце в першій десятці.

Однак як і раніше є гарні й погані медичні працівники, хоча останніх не повинно бути взагалі, тому що несумлінна, бездушна робота медика торкається здоров'я, життя й благополуччя іншої людини.

Ще не знайдені критерії для визначення покликання й здатностей, необхідних майбутньому медичному працівникові, але вже давно відомо, що медична професія - не тільки сама гуманна, але й одна із найважчих.

Людина, що вибрала професію медичного працівника, безсумнівно, повинна мати до неї покликання. "Єдине дійсне почуття в житті - це співчуття" - вважають французи. І коли це співчуття як властивість особистості стає потребою, можна вважати, що в людини є головна умова успішного оволодіння професією медика.

Щоб допомогти хворому, недостатньо тільки професіоналізму й раціональності, важливий щиросердечний склад особистості медика, тому що "на вершинах гордості не затримується вода мудрості".

Зараз актуальна дискусія: хто повинен іти в медицину? Хто краще впорається зі своїми обов'язками - чоловік або жінка. Важливий і необхідний психологічний професійний відбір. Але, може бути, ще важливіше виховання. Студенти одержують глибокі наукові знання. Але іноді є побоювання за майбутнє медицини. Страшно, чи не піде вона в техніцизм, чи не відірветься від хворого. І от молодий фахівець прекрасно знає, припустимо, електрокардіографію, ЭЭГ, ультразвукові методи діагностики, успішно лікує важкохворих, які раніше були приречені, уміє оживити пацієнтів у стані клінічної смерті. Все це прекрасно. Але разом із цим молодий фахівець може не розуміти, як багато значать іноді зайві десять хвилин розмови з пацієнтом.

Він може не знати, що є люди, що страждають манією ліків, що вимагають їх від медиків, і піти на поводу в цих хворих. А звідси з'являються ті десять відсотків хворих, які страждають у нас сьогодні лікарською хворобою.

Він може не знати й не здогадуватися про силу лікарського слова й загубити хворого необережною рекомендацією.

Але найстрашніше , коли медпрацівник грубий. Це святотатство. Це антипрофесійно. Хворий має право на різкість, тому що він хворий, він страждає. Медичний працівник - не має права. Ніколи. Ні за яких умов.

Проблема лікарської етики й психології - це проблема здоров'я мільйонів. В одному листі знаменитий російський художник, що страждав хронічною хворобою серця, писав: "Я переконався, що серце потрібно лікувати тільки серцем". У цьому і є головне завдання медичного працівника, його борг і щастя.

Бути медиком - це значить мати величезну владу над людьми. Тому користуватися нею треба мудро, відповідально й людяно.

Для медиків особливо важливо враховувати болючі сприйняття пацієнтів. Тут залишається ще багато неясного. Дотепер не вирішено ще остаточно питання про те, чи є особливі рецептори болю, хоча більшість дослідників вважають, що є спеціальні рецептори болю, спеціальні провідники больової чутливості. Про це говорять і клінічні приклади, коли у хворих зберігалися відчуття дотику, але при цьому зникало відчуття болю навіть при сильних травматичних ушкодженнях. Біль - це сигнал неблагополуччя.

Але далеко не завжди біль благодійний. Сильний біль може привести до шоку - іноді важкому з необоротним гнобленням функцій організму. Хронічний біль послабляє захисні сили організму. Звідси ясна позиція зниження больового синдрому.

Сприйняття болю, звичайно, суб'єктивно. При сильному емоційному порушенні біль притупляється. У той же час очікування болю підсилює болюче сприйняття.

Варто пам'ятати, що медичний персонал може багато чого зробити, щоб допомогти хворим перебороти біль. Чуйно реагуючи на скарги хворого, разом з тим можна відволікти його увага від болю, вселити більше розуміюче відношення до болю. І тут більша роль належить професійній спостережливості медичних працівників.

Основні мотиви вибору професії медика:

1. Частина молоді вибирає медицину в результаті свідомої заці­кавленості цим предметом на основі попереднього потягу до біологічних наук.

2. Значну роль відіграють професійні традиції сім'ї (сімейні династії). Саме ця група майбутніх медичних працівників найбільш глибоко і всесторонньо усвідомлює всю відповідальність і труд­нощі, пов'язані з вибраною професією.

3. Незначна частина молодих людей вибирає цю професію тому, що вони самі перенесли серйозну хворобу або спостерігали її у своїх близьких і вирішили присвятити своє життя хворим за покли­канням. Саме цей контингент найбільш відданий своїй професії.

4.Деякі молоді люди стають медиками тому, що мають належні передумови для навчання (добрі здібності, достатній рівень інте­лекту), але не мають певного таланту в іншій галузі (художни­ка, музиканта, архітектора, математика тощо).

5.Незначна частина молоді вирішує здобути медичну освіту для того, щоб отримати будь-який фах і "зайняти час" після закінчення загальноосвітньої школи. Чи будуть у майбутньому працюва­ти за фахом, вони особливо не задумуються. Здебільшого такі студенти навчаються посередньо, природної потреби у ґрунтовно­му засвоєнні фахових знань і практичних навичок у них немає.

Вибираючи професію медика, молода людина повинна усві­домити важливість свого вибору і майбутні наслідки для себе та хворих людей, яким вона повинна буде допомагати. Необхідно самокритично оцінити мотиви, які спонукають іти у медицину, і свої психологічні якості. Якщо у молодої людини немає внутріш­нього потягу до медичної діяльності або її психічний склад не відповідає належним потребам, такій людині у медицині робити нічого. Вона зіпсує своє життя або його частину (потім дове­деться перекваліфіковуватись), може нашкодити хворим людям та "заплямувати" медицину, а отже, й інших медиків.