ВСТАНОВЛЕННЯ ТА УСУНЕННЯ ПРИЧИН І УМОВ, ЩО СПРИЯЛИ ВЧИНЕННЮ ЗЛОЧИНУ

Закон зобов'язує слідчого встановлювати причини і умови, що сприяли вчиненню злочину (під ними розуміють сукупність нсобхщних юридично значущих явищ, які призводять до вчинення злочину), і вживати заходів до їх усунення. Профілактична робота слідчого охоплює широкий комплекс процесуальних і непроцесуальних дій. Вона повинна проводитися на різноманітних етапах розслідування. Зазвичай профілактична робота починається відразу ж після порушення кримінальної справи. Оскільки причини й умови, що сприяють учиненню злочину, є однією із складових предмета доказування, діяльність щодо їх установлення має процесуальний характер і здійснюється переважно шляхом виконання слідчих дій: огляду місця події, допиту потерпілого, свідка, обвинуваченого, проведення експертиз, відтворення обстановки та обставин подій і т. ін.

Огляд місця події. Дозволяє вже на початковому етапі розслідування отримати об'єктивну інформацію про ті причини й умови, які сприяли вчиненню злочину. Наприклад, можуть бути виявлені фактори як об'єктивного (низька якість чи несправність обладнання; порушення технологічного режиму; відсутність або ненштежна організація охорони матеріальних цінностей і грошових коштів; дефекти планування, будівництва шляхів сполучення; неналежна охорона вогнепальної зброї і т. ін.), так і суб'єктивного характеру (недоліки виховання; наявність різноманітних захворювань, психічних аномалій; володіння певними навичками і рівнем знань, які зумовили вчинення злочину, тощо).

Для того, щоб огляд пройшов найефективніше, необхідно прямо на місці після ознайомлення з обставинами події спланувати дії: намітити кордони і порядок огляду, встановити коло осіб, що володіють будь-якою інформацією про факт злочину, зокрема про обставини, що сприяли його вчиненню; установити особу потерпілого; вжити заходів, спрямованих на затримання особи, що вчинила злочин.

При здійсненні попереднього огляду необхідно провести попередній обхід місця події, з'ясувати його межі, виявити об'єкти, пов'язані з фактом злочину, а також причини і умови, що сприяли його вчиненню. Так, наприклад, при огляді зони горіння та прилеглих до неї ділянок можуть бути виявлені речові докази, що сприяють установленню безпосередньої причини виникнення пожежі й даних про злочинця.

При загальному огляді необхідне ретельне обстеження всіх елементів обстановки місця події з метою виявлення ознак, що містять Інформацію про обставини, шо сприяли вчиненню злочину. Наприклад, у ході

загального огляду місця дорожньо-транспортної пригоди можуть бути виявлені такі чинники, як відсутністьналежних дорожніх знаків, неналежний стан дороги, обмеження видимості внаслідок будь-яких самовільно зведених будов і т. ін.

При детальному огляді досліджуютьсяконкретні предмети, а також їх частини, з'ясовуються особливості їх форм, стану, будь-яких змін, що не піддаються всебічному сприйняттю при загальному огляді. Приміром, може бути встановлено, що загоряння виникло через несправність ізоляції в електропроводці. Ще однією з обставин, яка зумовила вчинення викрадення, є несправність сигналізаційного приладу тощо.

Заключний період огляду пов'язаний із фіксацією його результатів у протоколі. Виконання вимірів, фотографування, відеозапис, складання планів, схем, виготовлення зліпків і відбитків сприяють більш наочному відображенню інформації про причини та умови, шо сприяли вчиненню злочину, а також значно полегшують вирішення завдання, яке визначає характер заходів, спрямованих на усунення иих обставин.

Так, зокрема, фіксація забруднених зон (водоймищ, населених пунктов, сільськогосподарських угідь тошо), джерел забруднення (підприємств, транспортних засобів), відсутність огорожі, спеціальних знаків, інструкцій із техніки безпеки, засобів індивідуального захисту можутьнаочно показати керівникам організацій чинники, що сприяють учиненню злочинних забруднень вод (атмосфери), порушенню правил техніки безпеки та ін.

Допит потерпілого (свідка). Особливу увагу слід приділяти пока­занням потерпілих, поведінка яких у той чи інший спосіб спровокувала вчинення злочину. Практика свідчить, що окремі слідчі взагалі не встановлюють цих фактів, не перевіряють можливості віктимної поведінки потерпілого. Для вірогіднішого висновку про характер поведінки потерпілого необхідно перевірити його показання за допомогою показань свідків, підозрюваних, обвинувачених, витребування необхідної документації про фізичний, психічний стан здоров'я потерпілого, його протиправнеминуле тощо.

Як свідків необхідно допитати осіб, яким можуть бути відомі обставини, що сприяли вчиненню злочину, а саме:

посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, які можуть дати показання про: неналежне зберігання матеріальних цінностей або зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, отрути, радіоактивних матеріалів,інших предметів, вилучених з обігу; недоліки обліку і контролю; порушення правил безпеки робіт і технологій виробництва тощо;

батьків, знайомих, сусідів, учителів неповнолітнього обвинуваче-

ного, які можуть дати показання про умови його життя та виховання, а також конкретні причини, що сприяли вчиненню злочину;

працівників правоохоронних органів — дільничних інспекторів міліції, міліціонерів патрульно-постової служби, оперуповноважених кримінальної мілілії усправах неповнолітніх, неналежневиконання якими своїх службових обов'язків могло сприяти вчиненню злочину.

Допит обвинуваченого (підозрюваного). У результаті допиту обвину­ваченого, який, як правило, порівняно з іншими учасниками кримі­нальногопроцесу володіє найбільш повною інформацією про обставини злочину, слідчий може отримати відповіді на питання про причини і умови, що сприяли вчиненню злочину. У ході допиту підлягають з'ясуванню і такі обставини, як особливості формування особи обвинуваченого, умови його проживання і роботи, ставлення до оточуючих, погляди ізахоплення, наявність (відсутність) судимостей, а також зв'язки з особами, які ведуть антигромадський спосіб життя, соціальні проблеми, відносини з потерпілим до та після вчинення злочину тощо.

Аналіз практики свідчить, що найскладніше виявити суб'єктивні фактори, які зумовили вчинення злочину (антигромадські погляди, установки, звички обвинуваченого). Тому при підготовні допиту слід заздалегідь вивчити особу обвинуваченого (психічний стан, наявність будь-яких захворювань, ставлення до алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин).

Як правило, такі свідчення отримують шляхом витребування амбулаторних карток, медичних документів та довідок, а також допитів як свідків родичів, друзів, співробітників. У ході допиту обвинуваченого слідчий може отримати інформацію про обставини, пов'язані зі злочинами,що готуються або вчинюються на момент допиту,і своєчасно вжити відповідних заходів профілактичного характеру.

Експертиза. Слідча дія, за допомогою якої найчастіше виявляють причиниі умови, що сприяли вчиненню злочинів.

Наприклад, у справах про порушення ветеринарних правил у процесі судово-ветеринарних та комплексних ветеринарно-зоотехнічних експертиз можуть бути встановлені причини смерті тварин, птахів, риб (виснаження, отруєння чи захворювання); умови, які сприяють їх швидкій загибелі (неправильний догляд, годування, надмірна експлуатація тварин, несвоєчасне проведення протиепізоотичних, лікувально-профілактичних заходів).

У справах про дорожньо-транспортні пригоди у результаті проведення технічних експертиз можуть бути встановленібезпосередні причини зіткнення, наїзду транспортного засобу на пішохода, перекидання (несправність автомобіля, керування ним не за правилами,

порушення правил дорожнього руху); умови, які сприяють учиненню злочину (неналежна перевірка технічного стану транспорту, неякісний ремонт та ін.)-

У справах про пожежі за допомогою технічних експертиз установлюються безпосередні причини їх виникнення, а також умови, які сприяють їх виникненню (наприклад, порушення правил пожежної безпеки).

У ході судово-бухгалтерської експертизи можуть бути виявлені порушення або недоліки бухгалтерського обліку, правил оформлення документів, неналежнийконтроль за документообігом тощо.

За допомогою трасологічних експертиз установлюються конструктивні дефекти, недоліки виготовлення, кріплення, ремонту замків, пломб, інших замикальних та сигналізаційних пристроїв.

Відтворення обстановки та обставин події з метою виявлення причин і умов, що сприяють учиненню злочину, здійснюється утих випадках, коли необхідно отримати доказову інформацію про реальні можливості використання тих чи інших умов, які, за словами обвинуваченого, сприяли вчиненню злочину.

Так, наприклад, обвинувачені Назаров та Володько, намагаючись відвести підозру від працівників охорони, які надали їм допомогу при вчиненні крадіжки з підприємства, на допиті дали показання, що виносили викрадене майно не через пост охорони, а через паркан у тому місці, де був невеличкий отвір. Засумнівавшись у вірогідності показань обвинувачених, слідчий провів відтворення обстановки та обставин події, у результаті чого було встановлено, що через вищевказаний отвір не могли пройти ні самі обвинувачені, ні бути пронесені викрадені ними двері від автомобілів "Волга".

За допомогою відтворення обстановки та обставин події можуть бути отримані нові речові докази, що свідчать про вживання обвинуваченим незадовго до вчинення злочину алкоголю, наркотичних засобів або психотропних речовин (джгути, бинти, використані шприци та голки, упаковки від пігулок, пляшки з-під спиртного).

У ході цієї слідчої дії, що проводиться з метою перевірки інформації про причини та умови, що сприяють учиненню злочинів, може бути встановлений факт самообмови і обмови особи, яка не причетна до злочинної дії.

Так, наприклад, підозрювана Журбіна на допиті дала показання, що однією з умов, що сприяла вчиненню нею злочину, було пошкодження металевої огорожі, через яку вона проникла до речового складу і вчинила крадіжку.Проте у ході перевірки показань на місці вона не змогла вказати на пошкоджену частину огорожі. Більше того, у результаті перевірки жодних пошкоджень в огорожі загалом не було

виявлено. Це дозволило слідчому висунути версію про те, що крадіжка вчинена раніше судимим Назаровим, який проживає у квартирі Журбіної. У ході подальшого слідства встановлено, що остання, бажаючи захистити свого співмешканця від повторного притягнення до кримінальної відповідальності, обмовила себе.

Установивши причини і умови, шо сприяли вчиненню злочину, слідчий повинен вжити заходів відповідно до ст. 23 ^і Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), тобто внести у відповідний державний орган, громадську організацію або службовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов.

Подання є процесуальним рішенням і хоча пропозиції, що містяться у ньому, мають рекомендаційний характер, за ним не пізніше як у місячний термін мають бути вжиті необхідні заходи і про їх результати повідомлено особу, яка направила подання.

Подання складається з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині подання вказується: найменування адресата, якому направляється подання; найменування документа: ''Подання про вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину"; час та місце складання подання;

посада, спеціальне звання та прізвище посадової особи, яка склала документ;

номер кримінальноїсправи, за матеріалами якої вноситься подання. В огшсово-мотивува/іьній частиніподання міститься: коротке викладення фабули кримінальної справи; викладення встановлених причин та умов, які сприяли вчиненню злочину;

докази, які підтверджують наявність причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.

Необхідність посилання на показання зумовленатим, що на підставі подання відповідний державний орган чи посадова особа повинні прийняти рішення про притягнення особи, з вини якої виникли зазначені обставини, до адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. Тому подання повинно бути мотивованим, тобто обґрунтовуватися тими фактичними даними, які встановлені з дотриманням усіх правил доказування у кримінальній справі.

У резолютивній частині подання вказуються пропозиції щодо усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину.

Вивчення практики доводить, що переважно у резолютивній частині подання містяться або рекомендації про усунення недоліків, які зумовили вчинення злочину, або пропозиції про конкретні профілактичні заходи.

При цьому більшість практичних працівників вважають, що подання, яке передбачає конкретні заходи з усуненняпричин і умов, що сприяють учиненню злочину, є більшефективним, оскільки сприймається адреса­том як процесуальний документ, який має зобов'язальний характер.

Слідчий не має права втручатися в адміністративно-кадрові питання, тобто не може вказувати, кого і як покарати або звільнити. Це може зробити тільки керівник. Слідчий у таких випадках обмежується лише вказівкою про необхідність вжиття керівництвом заходів шодо усуненнявиявлених у ході слідства причин та умов, які сприяли вчиненню злочину.

Подання має складатися не менше ніж у трьох примірниках, перший з яких долучається до кримінальної справи, другий направляється адресату, третій — прокурору для залучення до наглядового провадження.

У деяких слідчих підрозділах пі процесуальні документи складаються у чотирьох примірниках. Останній (четвертий) зберігається уначальника слідчого підрозділу. Така практика заслуговує на увагу, оскільки дозволяє вести точний облік кількості внесених подань і отриманих на них відповідей, а також допомагає посилити контроль керівника слідчого підрозділу за здійсненням необхідних заходів з усунення причин і умов, які сприяють учиненню злочину.

Внесення подання повинно бути завершено до закінчення досудового слідства у справі, тобто до ознайомлення учасників кримінального процесу з матеріалами кримінальної справи.

Офіційним документом, який ставить слідчого до відома про виконання внесеного ним подання, є письмове повідомлення про вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину. Слідчий має перевірити результати вжитих заходів і в разі необхідності зажадати виконання внесеного подання.

Але на практиці виникають неабиякі труднощі щодо забезпечення зворотного зв'язку між особою, зобов'язаною вжити заходів до усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, та слідчим.

Так, більшість практичних слідчих вказують на низьку ефективність унесених ними подань, а також заявляють, що вони не завжди отримують відповіді на внесенні ними подання. Основнимипричинами невиконання чи неналежного виконання внесених подань є:

незнання посадовими особами, а також керівниками установ,підприємств, організацій норм кримінально-процесуального закону, що регламентує профілактичну діяльність слідчого;

відсутністьу посадових осіб І керівників установ, підприємств, організацій досвіду та розуміннянеобхідності своєчасного проведення заходів;

Ю

умисне ігнорування вимог слідчого, прокурора про вжиття заходів з усунення негативних обставин, що зумовили вчинення злочину;

неналежний контроль за виконанням подань з боку слідчого та прокурора.

Залишення керівником організації, підприємства чи установи (іншою посадовою особою) без розгляду подання слідчого про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, а так само несвоєчасне надання відповіді на подання тягне за собою адміністративну відповідальність за ч. 2 ст. 185⁶ Кодексу України про адміністративні правопорушення. У цьому разі слідчий, керуючись статтями 254—257 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП), складає протокол та надсилає його до суду. Зазначені статті продовжують залишатися єдиним правовим механізмом, що дозволяє активно впливати на осіб, які ухиляються від виконання законних вимог органів досудового слідства про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.

Незважаючи на те, що закон як захід з усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, називає тільки винесення подання, профілактична робота органів слідства охоплює комплекс процесуальних та непроцесуальних дій. На усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів, спрямовані такі дії, як затримання підозрюваного, обрання запобіжного заходу, відсторонення обвинуваченого від посади, поміщення підозрюваного чи обвинуваченого до медичного закладу тощо.

Крім того, на практиці широко застосовуються такі непропесуальні профілактичні заходи, як виступи (доповіді) у трудових колективах, навчальних закладахі засобах масової інформації, лекції, публікації упресі, особисті бесіди з посадовими особами, листи (повідомлення) керівникам установ, підприємств і організацій.

Обираючи таку форму реагування на причини і умови, шо сприяли вчиненню злочину, як доповідь чи лекція, слідчий повинен зважати на специфіку кримінальної справи, а також на вік. національність, сімейний стан, професію, коло інтересів аудиторії. Він зобов'язаний належним чином підготуватися до майбутнього виступу: урахувати ті чи інші нюанси при складанні тез; вирішити питання, пов'язані з використанням магнітофонних записів допитів, а також фотографій і відеозаписів, шо забезпечують більш наочне враження про ті недоліки, які зумовили вчинення злочину. У процесі виступудоцільно зробити посилання на відповіднінорми КПК України, пояснюючи їх зміст. Це дозволить виключити можливість неправильного тлумачення громадянами того чи іншого процесуального положення.

Виступи з лекціями перед населенням, як правило, базуються на

узагальнених даних про причини та умови, шо сприяли вчиненню злочинів. При їх підготовці використовується наукова література; статистичні дані про кількість виявлених злочинів у тому чи іншому регіоні; причини і умови, шо сприяли вчиненню злочину, які зустрічаються найчастіше; особисті спостереження слідчого тощо.

На відміну від подання доповідь чи лекція дозволяють вирішувати профілактичні завдання за допомогою прямого контакту з аудиторією. Ця перевага дає ефективніший результат, оскільки така форма реагування на обставини, що зумовили вчинення злочину, має у собі не тільки інформаційний, а і виховально-психологічний потенціал.

Крім того, виступи (доповіді), присвячені причинам та умовам, що сприяли вчиненню злочину, можуть спонукати громадян звернутися до слідчого й повідомити додаткову інформацію про вказані обставини.

Сьогодні дедалі частіше слідчі з профілактичноюметою використовують засоби масової інформації (ЗМІ). Це зумовлено тим,що ЗМІ дозволяють дієвіше впливати на посадових осіб і громадян, спонукати невідомих слідству свідків, а також потерпілих повідомити органу слідства додаткову інформацію про причини і умови, що сприяли вчиненню злочину.

Слідчі підрозділи мають можливість використовувати з профілактичною метою ЗМГ як через відділи (відділення, групи) інформації (прес-служби), так і самостійно. Але практичні працівники, як правило, не в достатній мірі володіють знаннями та навичками, що дозволяють грамотно підготувати матеріали для ЗМІ.

Публікації у пресі відіграютьважливу роль у профілактиці злочинів. Тим самим здійснюється запобігання віктимній поведінці громадян. Відбувається вплив на посадових осіб, які зобов'язані вживати заходів до усунення обставин, що сприяють учиненню злочину. Але слідчий завжди повинен пам'ятати про те, що в його обов'язки входить захист таємниці досудового слідства. Інколи внаслідок завчасного інформування громадськості про ті чи інші причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, виникають труднощі у розслідуванні. Крім цього, у публікаціях неприпустиме розголошення подробиць інтимного життя учасників пронесу, а також неперевірених показань про аморальні та протиправні вчинки конкретнихосіб.

Листи (повідомлення) керівникам установ, підприємств і організацій, особисті бесіди з посадовими особами використовуються слідчими на стадії порушення кримінальної справи. На відміну від подання повідомлення тільки вказує на ті недоліки, які сприяють учиненню злочину і у зв'язку з цим потребують усунення.

Водночас практиці відомі й такі форми реагування на причини та умови, що сприяють учиненню злочину, як:

розроблення разом з іншими працівниками органів внутрішніх справ комплексних заходів профілактичногохарактеру;

проведення бесід із потерпілими, чия віктимна поведінка сприяла вчиненню злочину; з особами, які скоїли антигромадські вчинки, але через ті чи інші законні підстави не притягувалися до кримінальної відповідальності; з батьками, близькими, знайомими, друзями, колегами, педагогами, керівниками вищевказаних осіб;

участь у дискусіях, круглих столах, конференціях, симпозіумах, інших заходах, пов'язаних із питанням профілактики злочинів, тощо.

Використання всіх перерахованих засобів повинно знаходити відбиття у матеріалах кримінальних справ, щоб надалі прокурор і суд мали повну інформацію про виконану слідчими профілактичнуроботу.

РОЗСЛІДУВАННЯ

УМИСНИХ ТЯЖКИХ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ,

ЯКІ СПРИЧИНИЛИ СМЕРТЬ ПОТЕРПІЛОГО

(Ч.2СТ. 121 КК УКРАЇНИ)

Відповідно до статей 3, 27 і 64 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід'ємним правом людини, і воно має бути непорушним. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинилосмерть потерпілого, — це один із найтяжчих злочинів проти особи.

Суспільна небезпека цього виду злочинів визначається не стільки їх поширенням, скільки тяжкими наслідками.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі -КК України) умисним тяжким тілесним ушкодженням є умиснетілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 121 КК України) є умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення або спричинило смерть потерпілого. Щодо останнього виду, то за наслідками виникає найтяжчий їх ступінь -настання фізіологічної смерті людини. Об'єктивну сторону цього злочину утворюють: 1) діяння (дії або бездіяльність); 2) злочинний наслідок у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідком у вигляді смерті.

Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що в ньому наявні два суспільно небезпечних наслідки (первинний — тяжкі тілесні ушкодження і похідний — смерть), до яких психічне ставлення винних є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження винний ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження — необережно. При цьому особа, що заподіяла тяжкі тілесні ушкодження, усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.

На практиці є важливим і, як правило, становить особливі труднощі відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства або вбивства через необережність. Для відмежування вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, шо мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел винного необхідно вирішуватиз огляду на сукупність усіх обставин учиненого злочину, зокрема зважаючи на спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та іншихтілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпшого, їхні взаємовідносини.

Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у разі ж тяжкого тілесного ушкодження, унаслідок якого настала смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється у необережності. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, шо минув з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпшого, для кваліфікації почину як умисного вбивства значення не мас.

Коли усвідомлення настання смерті внаслідок заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у винного відсутнє, його дії слід кваліфікувати як убивство через необережність. Зокрема, у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя внаслідок заподіяння йому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість) або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід кваліфікувати як убивство з необережності.

Не можна, зокрема, розглядати як умисне вбивство випадки, коли смерть потерпілого настала від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків. Такі дії залежно від змісту суб'єктивної сторони злочину можуть кваліфікуватись як убивство через необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи").

Для об'єктивного розслідування цього виду злочину, правильної кваліфікації дій важливо ці обставини з'ясувати при першому ж відібранні пояснень або допиті винного залежно від конкретної ситуації

вчинення злочину, зокрема, в обов'язковому порядку в нейтральній формі поставити йому такі запитання:

Чи відомо йому (їй), у якому стані перебуває особа, стосовно якої ним (нею) учинено насильство?

Чи усвідомлював (-ла) підозрюваний (-на), що внаслідок його (її) дій потерпілому можуть бути нанесені тілесні ушкодження або навіть наступити смерть?

Як він (вона) ставиться до настання таких наслідків?

Слід звернути увагу на те, то в разі, коли допитуваний повідомляє, що ставиться до настання смерті байдуже, "йому (їй) було все одно¹'. така відповідь свідчить про непрямий умисел, що тягне за собою кваліфікацію таких дій, як убивство.

При розслідуванні кримінальних справ зазначеної категорії велике значення має їх своєчасне порушення і виконання початкових (невідкладних) слідчих дій. Тому перед слідчим, який отримав повідомлення про вчинення такого злочину, постають завдання щодо виконання невідкладних процесуальних дій упродовж стислого терміну. Йому необхідно:

провести якісний огляд місця події;

вжити заходів щодо невідкладного проведення судово-медичного дослідження трупа для встановлення причинного зв'язку між тілеснимиушкодженнями та настанням смерті потерпшого (чисаме вони призвели до таких наслідків);

вирішити питання про порушення кримінальної справи та правильну кваліфікацію дій;

провести невідкладні слідчі дії, спрямовані на затримання підозрюваного, установлення свідків, вилученнязнарядь злочину;

встановити мотив учинення злочину.

Велике значення має якісний огляд місця події. Його необхідно проводити за обов'язкової участі фахівця-криміналіста,судово-медичного експерта та намагатися найбільш повно відображати в протоколі огляд картини місця події з усіма подробицями та деталями.Особливу увагу приділити виявленню слідів взуття, рук, транспортних засобів, предметів одягу або його частин, недокурків, слідів крові, слини тощо. У необхідних випадках вилучаються зразки грунту, пороху, фарби, побілки, насіння чіпких рослин та інших предметів, сліди яких могли залишитися на взутті, одязі або тілі злочинця.

За результатами проведення огляду та бесіди (допиту) із судово-медичним експертом необхідно з'ясувати питання про:

приблизний час отримання тілесних ушкоджень та час настання смерті;

імовірність настання смерті потерпілого внаслідок отримання травми;

локалізацію та кількість тілесних ушкоджень на тілі потерпілого.

У разі, коли потерпілого після заподіяння тілесних ушкоджень було доставлено до лікувальногозакладу і там настала його смерть, необхідно вилучити карту-виклик карети швидкої медичної допомога та встановити склад бригади медичних працівників, які виїжджали на виклик, установчі дані особи, яка повідомила про злочин міліцію чи службу 03, такі ж дані щодо особи, яка доставила потерпілого до медичного закладу, а також встановити місцезнаходження одягу потерпілого та належних йому речей у лікарні та вилучити їх. Важливо допитати медичних працівників — як тих, що доставляли потерпілого до медичного закладу, так і медперсонал та лікарів цього закладу, про те, в якому стані був потерпілий і чи він повідомляв про обставини заподіяння йому тілесних ушкоджень.

За отриманими результатами необхідно вирішити питання про порушення кримінальної справи. У разі неможливості негайного встановлення причини смерті слідчий повинен з'ясувати, чи є в діях підозрюваного інший склад злочину, наприклад, хуліганство, нанесення менш тяжких тілесних ушкоджень і т. ін.

Потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 76 КП К України для встановлення причин смерті, тяжкості та характеру завданих тілесних ушкоджень призначення експертизи є обов'язковим.

Затримання підозрюваного та вилучення знаряддя злочину проводиться, як правило, працівниками органу дізнання, і саме від їх кваліфікованих дій залежить подальша доля розслідування та судова перспектива кримінальної справи. У цьому плані необхідна повна взаємодія з працівниками карного розшуку, ДІМ, КМСН та інших оперативних служб.

Головною метою особистого обшуку підозрюваного є відшукання знаряддя злочину чи ознак, які б засвідчували їх наявність при вчиненні злочину (пристосування для носіння зброї, боєприпаси, залишки від гвинтівкового мастила, мікросліди металу та ін.). Обшук за місцем проживання чи роботи підозрюваного проводиться з метою відшукання ■предметів одягу та взуття, в яких він міг бути на місці події, або предметів, які вказують на те, що підозрюваний вжин заходів до знищення слідів злочину (ганчірки, щітки, якими змивалася кров, пристрої, на яких було виготовлено знаряддя злочину, тошо).

Виконуючи початкові слідчі дії, слідчий особисто або за допомогою органів дізнання вживає заходів до встановлення безпосередніх очевидців злочину, шляхом допитів свідків з'ясовує конкретні факти щодо обставин злочину, поведінки винного та потерпілого перел

злочином і безпосередньо під час спричинення тілесних ушкоджень. Показання свідків про взаємне розміщення учасників інциденту доцільно фіксувати на схемах, які долучати до протоколів допиту. Для об'єктивної оцінки показань свідків слідчий повинен з'ясувати їх взаємовідносини з потерпілим та підозрюваним з самого початку проведення слідчої дії.

Установлення мотиву вчинення злочину має значення для подальших слідчих дій, спрямованих на закріплення зібраної доказової

бази.

При виконанні вищевказаних процесуальних дій доцільним є таке: слідчий попередньо повинен оцінити ситуацію, яка склалася, та в обов'язковому порядку особисто провести огляд місця події, доручити органу дізнання виконання інших початкових дій (установлення свідків, складу бригади карети швидкої медичної допомоги, даних лікарів, які приймали доставленого, вилучення одягу з лікарні тощо), тобто активно здійснювати керівництво діями слідчо-оперативної групи.

Згідно з наказом МВС України від 25 грудня 2003 р. № 1600 начальник слідчого відділу (відділення) за необхідності особисто виїжджає на місце вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, організовує проведення узгоджених слідчих дій і оперативно-розшукових заходів членами слідчо-оперативної групи. У разі значного обсягу роботи слідчий повинен негайно повідомити свого безпосереднього начальника або, якщо це сталося у вечірній чи нічний час, залучити слідчого, який перебуває в резерві. Начальник слідчого підрозділу, у свою чергу,повинен негайно відреагувати на ситуацію, що склалася, особистим вивченням матеріалів справи і в разі необхідності прийняти рішення про створення слідчої групи.

Найбільший ефект при розслідуванні кримінальних справ зазначеної категорії дає зосередження зусиль кількох слідчих на розслідуванні зазначеного злочину до моменту обрання судом стосовно підозрюваного (обвинуваченого) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. За цей проміжок часу слід провести максимальну кількість слідчих дій для закріплення доказів вини обвинуваченого. До них, крім допитів, призначення експертиз, також належать:

проведення відтворення обстановки та обставин події на місці вчинення злочину, під час якого підозрюваний (обвинувачений) показує і повідомляє, яким чином він наносив тілесні ушкодження;

проведення очних ставок із встановленими свідками події.

Відтворення обстановки та обставин події охоплює дві самостійн

слідчі дії:

уточнення на місці результатів допиту обвинуваченого, підозрю­ваного, потерпшого, свідка;

експериментальну перевірку правдивості показань цих осіб.

Відтворення обстановки та обставин події з метою експери­ментальної перевірки показань має проводитись в умовах, максимально наближених до тих, за яких було вчинено злочин.

Доказове значення мають як позитивні, так і негативні результати експериментальної перевірки.

Слідча дія, що розглядається, є однією з найскладніших і потребує проведення певної системи заходів.

При підготовці до відтворення обстановки та обставин події слідчий повинен:

до виїзду на місце проведення слідчої дії:

сформулювати мету відтворення обстановки та обставин події;

скласти план слідчої дії;

визначити умови відтворення (час, місце, метеорологічні умови);

визначити коло учасників відтворення (поняті, фахівці в галузі судової медицини, обвинувачений, потерпілий, свідки та ін.);

підготувати необхідні предмети та засоби фіксації (речові докази або моделі, що їх замінюють, макети, манекени, засоби фіксації тошо);

підготувати транспорт і засоби зв'язку з учасниками слідчого експерименту, черговим по органу внутрішніх справ;

вжити заходів до забезпечення безпеки учасників відтворення;

на місці події до початку відтворення:

установити зміни у матеріальній обстановці події, які відбулися з моменту вчинення злочину, і вирішити питання про відновлення обстановки;

забезпечити охорону місця проведення слідчої дії;

сфотографувати обстановку місця події у її первинному вигляді;

роз'яснити учасникам слідчої дії їх процесуальні права і обов'язки, провести інструктаж щодо їх дій під час відтворення обстановки, обставин події та дотримання правил безпеки.

З метою перевірки і уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого або даних, одержаних при проведенні огляду та інших слідчих дій, слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в необхідних випадках за участю спеціаліста, свідка, потерпілого і підозрюваного чи обвинуваченого відтворити обстановку і умови, за яких ті чи інші події могли відбутися насправді.

Найбільшою складністю при розслідуванні кримінальних справ вирізняються такі ситуації;

якщо смерть потерпілого є наслідком злочинних дій кількох підозрюваних, а самі вони перекладають вину один на одного;

якщо внаслідок злочиннихдій настала смерть потерпілого, а під

час досудового слідства складно встановити, від удару якої саме особи вона настала.

У зазначених више ситуаціях необхідно максимально використовувати результати таких слідчих дій, як проведення відтворення обстановки та обставин події з метою перевірки показань на місці за участю судово-медичного експерта, призначення додаткових судово-медичних експертиз. Крім нього, у перерахованих випадках вирішальне значення має виконання невідкладних слідчих дій із дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Головне у таких ситуаціях - швидко та якісно закріпити показання підозрюваних (обвинувачених) про визнання своєї вини у вчинених злочинах, а також показання свідків, інших потерпілих.Непроведения обов'язкових для цієї категорії злочинів невідкладних слідчих дій або виконання 'їх з порушенням норм КПК України може стати причиною інтерпретації подій та спричинити висунення підозрюваним (обвинуваченим) версій того, що відбулося, які або складно перевірити, або перевірку яких здійснити взагалі неможливо. У таких випадках усі сумніви суд може трактувати на користь обвинувачених. Слідчий повинен передбачати можливість зміни показань підозрюваним (обвинуваченим) і завчасно провести всі можливі слідчі дії, які б унеможливили висунення неправдивих версій із метою захисту від обвинувачення.

Особливі труднощі у розслідуванністановлять кримінальні справи, за якими особи, шо вчинили злочини,не встановлені. Здебільшого на початкових стадіях розслідуваннядуже складно встановити мотив учиненого злочину, якщо це пов'язано зі смертю потерпілого. Для з'ясування причетності до вчиненого злочинута встановлення винних необхідно провести ретельне відпрацювання суспільних зв'язків потерпілого, здійснити перевірку осіб, з якими він мав близькі стосунки чи спілкувався. Велике значення має висуненнята перевірка якомога більшої кількості ймовірних версій учинення таких злочинів, зокрема особами, які раніше вже вчиняли такі злочини, душевнохворими тошо. У такому разі першочергово здійснюється оперативна робота працівниками служб ДКР, ДІМ, ДКМСН.

Вирішуючи питання цивільногопозову у кримінальній справі про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, заподіяної унаслідок смерті потерпілого, слідчі повинні керуватися відповідними положеннями КПК України.

Профілактична робота, спрямована на усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 КК України, полягає:

у порушенні кримінальних справ за фактами побоїв та мордування (ст. 126 КК України), катування (ст. 127 КК України), погрози

вбивством (ст. 129 КК України). Це допоможе упередити випадки нанесення тяжких тілесних ушкоджень у сімейно-побутовій сфері. Лпс слід мати на увазі, що порушенню кримінальних справ за вищевказаними фактами має передувати ретельне збирання матеріалів для доказування систематичності нанесення тілесних ушкоджень;

необхідності здійснення профілактичних заходів працівниками міліції громадської безпеки з контролю за ситуацією у неблагополучних родинах, де зловживають алкогольними напоями, місцях розпусти, місцях збору антигромадського елементу;

інформуванні населення через ЗМ1 про рішення судів у вказаній категорії справ.

Питання профілактики та розкриття злочинів про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, повинні постійно перебувати у полі зору керівництва кожного слідчого органу, керівників служб карного розшуку, відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх, міліції громадської безпеки та підлеглих їм працівників.

РОЗСЛІДУВАННЯ ФАКТІВ

ЗАВІДОМО НЕПРАВДИВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ

ПРО ЗАГРОЗУ БЕЗПЕЦІ ГРОМАДЯН,

ЗНИЩЕННЯ ЧИ ПОШКОДЖЕННЯ

ОБ'ЄКТІВ ВЛАСНОСТІ

(СТ. 259 КК УКРАЇНИ)

Зі зростанням проявів тероризму у світі закономірно простежується загострення іншої проблеми — збільшення кількості завідомо неправдивих повідомлень про загрозу вибухом. Суспільна небезпека вказаного злочину полягає у тому, що поширення завідомо неправдивих відомостей про підготовку вибуху завдає неминучої матеріальної та моральної шкоди. Це може виявитися у виникненні занепокоєння та паніки серед населення, що, у свою чергу, може спричинити розлад здоров'я, окремих громадян, зриви нормального функціонування підприємств, установ, організацій, руху транспорту тощо. До перевірки таких повідомлень залучаються значні сили міліції, інших право­охоронних органів та спеціальних служб, які відволікаються від виконання покладених на них завдань і вимушені проводити організаційно-технічні заходи з метою попередження терористичного

акту.

Майже всі злочини фіксуються у містах та населених пунктах міського типу, з яких дві третини припадає на долю обласних центрів. Цей вид злочину не має поширення у сільській місцевості. Так, упродовж 2004 р. було зареєстровано 222 злочини вказаної категорії, зокрема 25 злочинів — у Вінницькій, 17 — Донецькій, 14 - Харківській областях

та 16 — у Києві.

Домінуючу роль серед осіб, які повідомили завідомо неправдиву інформацію про загрозу громадській безпеці, відіграють чоловіки. Близько 25 відсосотків таких злочинів учиняються особами, які на момент завідомо неправдивого повідомлення не досягли віку кримінальної відповідальності. Велику частку ''анонімів" становлять студенти виших навчальних закладів.

Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності шляхом вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, передбачена ст. 259

КК України.

Закон передбачає, що завідомо неправдиві повідомлення можуть учинятись у будь-який спосіб. Але ці повідомлення здебільшого передаються телефоном і набули такого поширення, шо їх можна назвати

телефонним тероризмом. У зв'язку з недосконалістю технічних засобів, а також через швидкоплинність повідомлень лише у двох випадках із десяти вдається встановити правопорушників, та тільки окремі з них притягаються до відповідальності. За 2004 р. закінчено розслідуванням лише 48 злочинів, у 95 випадках досудове слідство було припинено на підставі п. З ст. 206 КПК України.

Зазначений злочин може бути вчинений тільки дією, яка прямо випливає з диспозиції ст. 259 КК України. Слід мати на увазі, що саме повідомлення є закінченою дією з моменту його отримання іншими особами. Тому винесення постанов про відмову у порушенні кримінальних справ за фактами таких повідомлень на основі пп. І і 2 ст. 6 КПК України є грубим порушенням чинного законодавства.

Найчастіше підставою для відмови у порушенні кримінальної справи є відсутність матеріальної шкоди. Однак склад цього злочину за своєю конструкцією є формальним і вважається закінченим із моменту доведення завідомо неправдивого повідомлення до адресата. Тобто для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 259 КК України не потрібно настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної або іншої шкоди. Суспільна небезпека полягає у порушенні громадської безпеки.

На практиці, як правило, працівники органів внутрішніх справ при відмові у порушенні кримінальної справи використовують таку підставу, як дитячі пустощі, не встановлюючи при цьому особи, яка повідомила анонімну інформацію. Працівники міліції з'ясовують, що інформацію телефоном повідомив дитячий голос. Однак це не може бути підставою для відмови у порушенні кримінальної справи доти, доки не буде встановлено особи ("анонім").

Найбільша кількість завідомо неправдивих повідомлень надходить про мінування навчальних закладів, державних установ, житлових будинків та вокзалів. Серед навчальних закладів основна маса анонімних повідомлень припадає на шкільні заклади.

Здебільшого неправдиві повідомлення про загрозу громадській безпеці надходять навесні та восени. У зимові та літні місяці (під час Різдвяних свят, канікул та відпусток) активність осіб, які вчиняють цей злочин, знижується.

Аналіз кримінальних справ та відмовних матеріалів зазначеної категорії свідчить, що практичні працівники органів внутрішніх справ помиляються при кваліфікації дій винної особи, за наявності складу злочину та при невстановленні "аноніма". З метою незанесення цих діянь до категорії "нерозкриті злочини" правоохоронні органи відмовляють у порушенні кримінальних справ. Це свідчить про високий рівень латентності завідомо неправдивих повідомлень про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності.

При отриманні повідомлень про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об 'остів власності оперативний черговий:

перевіряє, чи працює апаратура реєстрації повідомлень та забезпе­чує звукозапис телефонної розмови з абонентом на аудіозаписувальну апаратуру. Як правило, аудіозапис телефонної розмови є основним доказом у кримінальній справі;

у разі наявності автоматичного визначника номера абонента фіксує зазначений номер або вживає заходів до його встановлення через АТС (дзвонить за паралельним телефоном);

негайно направляє за визначеним телефонним номером групу захвату чи працівників для спостереження за особою, яка повідомила про можливий вибух або теракт. У разі необхідності направляє експерта чи техніка-криміналіста для зняття відбитків пальців рук, наприклад, з трубки телефону-автомата;

з'ясовує і отримує від заявника (оператора 02), інших осіб максимум інформації про подію, зокрема про адресу і характеристику об'єкта, місце, де, ймовірно, закладена вибухівка, час вибуху тощо;

доповідає начальникові органу внутрішніх справ про анонімну телефонну загрозу вибухом, виконує його вказівки та інформує чергового "ГУМ ВС, УМВС, УМВСТ;

негайно викликає на місце події працівників вибухотехнічної служби;

направляє на об'єкт необхідну кількість нарядів патрульно-постової служби міліції і ДАІ для блокування місця події та перекриття автомобільного руху у небезпечній зоні;

формує слідчо-оперативну групу з працівників слідства, дізнання, карного розшуку, експертно-криміналістичної, інших служб (за необхідності) та направляє її на місце події;

не зволікаючи, інформує про анонімну загрозу відповідні державні служби, зокрема чергових штабів цивільної оборони та Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій (далі - МНС України), підрозділу Служби безпеки України, місцеву прокуратуру. Послідовність повідомлення посадових осіб та служб повинна бути зазначена у плані; за погодженням із керівництвом ОВС чи за необхідності викликає на місце події швидку медичну допомогу, пожежну охорону, аварійні служби газового господарства, електричної та каналізаційної мереж, водопроводу;

з'єднується з адміністрацією "замінованого" об'єкта і в разі потреби організовує забезпечення евакуації людей.

Слід пам'ятати, що інформація, яку отримав черговий, найчастіше буває єдиною зачіпкою при розслідуванні зазначеної категорії справ. Від якості роботи чергового залежить, чи буде розкрито злочин у подальшому.

Начальник ОВС, відповідальний від керівництва, перший прибуває на місце ймовірного вибуху й організовує:

проведення оперативного аналізу анонімного повідомлення;

блокування об'єкта на небезпечній відстані нарядами патрульно-постової служби і ДАІ, забороняє доступ до об'єкта сторонніх осіб, контролює охорону місия події;

евакуацію людей із будинку, території підприємства, організації, установи; взаємодію служб у розкритті злочину за гарячими слідами відповідно до вимог Еіаказу МВС України від 30 квітня 2004 р. № 458, розподіляє обов'язки кожного члена групи тощо;

заходи щодо встановлення особи, яка повідомила про загрозу вибуху, та можливих очевидців серед громадян, що перебувають на об"єкті; підтримання постійного зв'язку з керівництвом ГУМВС, УМВС, УМВСТ, взаємодію з представниками органів прокуратури, Служби безпеки України, штабами цивільної оборони та МНС України, які прибули на місце.

Оперуповноважсні ВКР, КМСН, дільничні інспектори міліції, інші працівники міліції, залучені до складу чергового наряду ОВС, після з'ясування телефонного номера за вказівкою оперативного чергового вживають невідкладних заходів до встановлення і затримання особи, яка телефонувала, а також виявлення можливих очевидців дзвінка.

У разі встановлення номера та місцерозміщення телефону, звідки надійшло анонімне повідомлення, при проведенні оперативно-розшукових заходів на місці події порад із документуванням окресленого факту увага оперативних працівників повинна спрямовуватися на підозрілих осіб, які спостерігають за діями міліції. У таких випадках доцільно використати фото- і відеозапис "глядачів" з метою виявлення одних і тих самих осіб у місцях різних подій.

Специфіка цього злочину полягає у тому, шо в ході проведення початкових слідчих дій переважно будь-які матеріальні сліди не вилучаються. Тому при огляді встановленого телефону чи таксофону, з якого надійшло повідомлення, незалежно від того, затриманий правопорушник чи ні, необхідно вилучати сліди пальців рук із телефонної трубки, самого апарата та звертати увагу на наявність мікрочастинок на можливих місцях контакту підозрюваного з навколишніми предметами. Після завершення огляду слідчим (дізнавачем) складається протокол огляду місця події.

З цією метою після виїзду на місце, звідки надійшов телефонний дзвінок, опитуються громадяни, які працюють або мешкають (якщо повідомлення надійшло з телефону-автомата) поряд з місцем, де розташований таксофон чи інший телефонний апарат.

При отриманні інформації про можливого зловмисника нарядам

міліціїзасобами зв'язку передають його прикмети, за допомогою експерта-криміналіста складається його фотокомпозиційний портрет та вживаються інші заходи до встановлення його особи.

У разі неможливості встановлення номера абонента необхідно з'ясувати на телефонному вузлі зв'язку місця розташування таксофонів поблизу об'єкта, щодо якого надійшло повідомлення про загрозу його знищення або пошкодження загальнонебезпечним способом, із залученням додаткових сил і засобів провести там зазначені та інші необхідні оперативно-розшукові заходи. Зокрема, такі заходи проводяться серед осіб, які перебувають чи перебували на об'єкті або поряд з ним, і в першу чергу серед тих, кому було вигідне короткочасне зупинення функціонування установи, тощо.

Робота слідчо-оперативної групи

Особливу увагу необхідно приділити своєчасному виїзду слідчо-оперативної групи на місце ймовірного вибуху.

Слідчо-оперативна група направляється на об'єкт після проведення оперативного аналізу повідомлення про загрозу вибуху й оцінки ступеня небезпеки.

Слідчий (дізнавач) є старшим слілчо-оперативної групи і після отримання повідомлення про подію з'ясовує необхідні первинні дані та негайно у складі групивиїжджає за вказаною адресою. Проведення огляду місцевості (приміщення) і здійснення оперативно-розшукових заходів у зоні "замінованого" об'єкта розпочинаються тільки після висновку спеціалістів вибухотехнічної служби. При цьому необхідно неухильно дотримуватись правил особистої безпеки.

Відповідно до ст. 190 КПК України слідчий (дізнавач) з метою виявлення слідів злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, здійснює огляд місцевості, приміщення, предметів, документів тощо.

При виявленні предмета, який імітує вибуховий пристрій, проводиться детальний опис, фотографування чи відеозапис його зовнішнього вигляду. До відомостей, які підлягають з'ясуванню, належать: зовнішній вигляд, габарити, колір предмета, а також засоби його перенесення, маскування (сумка, портфель, валіза тощо) та інші специфічні ознаки. На предметі, що імітує вибуховий пристрій, засобах його маскування і транспортування можуть бути сліди пальців рук осіб, причетних до його виготовлення, й інші мїкросліди, тому необхідно вжити заходів до їх виявлення, збереження і фіксації на місці.

Під час проведення цієї слідчої дії необхідно дотримуватись основних принципів огляду місця події: законності, своєчасності, повноти та об'єктивності заходів, що здійснюються. Навіть при

незначній можливості використати наявні на місці огляду фактичні дані їх потрібно занести до протоколу. Слід пам'ятати, що виявлені у процесі огляду дані стануть доказами тільки при правильному їх закріпленні в установленому законом порядку.

Після надходження повідомлення про наявність вибухового пристрою в організаціях, установах, на підприємствахчи інших будівлях направлений на місце ймовірного вибуху наряд патрульно-постової служби охороняє його до завершення роботи спеціалістів вибухотехнічної служби та слідчо-оперативної групи.