РОЗСЛЩУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ТА РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИНУ

Після завершення зазначених заходів начальник ОВС, керуючись вимогаминаказу МВС України "Про створення колекції записів голосів осіб, які звернулись до міліції з повідомленням про можливі вибухи" № 598-94 p., дає розпорядження черговій частині спільно зі службою оперативного зв'язку зробити копію анонімного повідомлення та направити її до ДНДЕКЦ для влиття до колекції голосів. Копія виконується перезаписом повідомлення, зафіксованого на багатоканальному реєстраторі мовної інформації, безпосередньо на жорсткий диск персонального комп'ютера. У крайньому разі, перезапис здійснюється на якісний касетний магнітофон із використанням для запису лінійного входу.

Наявність повідомлення про загрозу вибухом, доведеного до широкого кола громадян чи хоча б до однієї особи з тим, щоб воно набуло подальшого поширення, та встановлення факту завідомої неправдивості нього повідомлення, які відображені у матеріалах перевірки, є підставою для порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 259 КК України. Слід зауважити, що такі повідомлення необхідно відрізняти від складу злочину, передбаченого ст. 296 (хуліганство) КК України, оскільки завідомо неправдиве повідомлення спричиняє шкоду громадськимінтересам безпосередньо через дії інших осіб, які вимушені ці дії здійснювати.

З огляду на це під час кваліфікації злочину, передбаченого ст. 259 КК України, слід зважати на нижче зазначене:

Неправдиве повідомлення про загрозу характеризується такими ознаками: містить вигадані відомості про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, зокрема загальнонебезпечними діями осіб, про стихійне чи інше загальне лихо (землетрус, викид радіоактивних речовин, наявність отруйних речовин у громадських місцях, що становлять загрозу життю та здоров'ю громадян, епідемія тошо); відзначається правдоподібністю і може сприйматися тими, кому воно адресовано, як реальна загроза безпеці; заявникові насправдізаздалегідь відомо про відсутність загрози безпеці.

У разі вчинення злочину, передбаченого ст. 259 КК України, інформація, яка надається, повинна бути неправдивою.

У Кримінальному кодексі України посилання на слово "завідомо" підкреслює, що особа повинна усвідомлювати ту або іншу обставину до вчинення або у момент учинення злочину, а не після цього.

Вживання терміна "завідомо" означає точне і явне усвідомлення неправдивої інформації.

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності вчинюються тільки інформаційним способом. Обов'язковою ознакою повідомлення є обман в усній чи письмовій формі.

Завідомо неправдиве повідомлення може бути відкритим або таємним (анонімним), що частіше трапляється у повсякденному житті. Анонімним визнається таке повідомлення, під час якого автор приховує своє ім'я. Воно може бути у вигляді листа без підпису чи за підписом іншої особи, яка насправді є, але не причетна до цього листа (телефонного дзвінка) тощо.

Повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності здійснюються усно, письмово, через ЗМІ, з використанням телефону, радіо чи інших технічних засобів. Одним із його найпоширеніших видів є повідомлення з використанням телефону. Застосування у такий спосіб передачі інформації надає злочинцеві можливість довготривалого невстановлення і непритяшення до кримінальної відповідальності. Тому анонімні дзвінки, наприклад, про загрозу вибуху у місцях масового перебування громадян, створюють значну суспільну небезпеку.

Адресатом неправдивого повідомлення можуть виступати державні органи та органи управління, правоохоронні органи, службові особи установ, організацій і підприємств. Інформуватися можуть також фізичні та юридичні особи, які зобов'язані або вимушені відповідно реагувати. Якщо повідомлення, яке надійшло, стосується інтересів приватних осіб, то й вони можуть виступати адресатом завідомо неправдивого повідомлення (мешканці будинку, пасажири літака тошо).

Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України, належить до формальних. Завідомо неправдиве повідомлення характеризується тривалим злочинним станом, тривалим перебуванням об'єкта злочину під впливом цього стану. Злочин вважається закінченим із моменту поінформування завідомо неправдивого повідомлення про вказану загрозу адресату. При цьому термін "поінформування" слід розглядати не як процес дії, а як її результат. Тому злочин буде закінчено з моменту усвідомлення адресатом характеру загроз, які містяться в повідомленні. Повідомлення, яке не було усвідомлене адресатом або не було сприйнято "як серйозне", утворює замах на цей злочин. Якщо особа умисно створює умови для вчинення завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці, то її дії слід кваліфікувати як готування до цього злочину, а намір учинити зазначені дії не створює складу цього злочину.

Кримінальна відповідальність за злочин, передбачений ст. 259 КК України, настає з шістнадцяти років.

Завщомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці може бути вчинено тільки з прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що повідомляє про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів приватної, комунальної чи державної власності, розуміє факт неправдивості свого повідомлення, бажає довести його до відома невизначеної кількості осіб чи представників організацій, установ або органів влади.

Мотиви і мета цього злочину можуть б>ти різними. Установлення мотивів і мети має важливе значення для вирішення питання про покарання. Однак іноді мотив і мета впливають на кримінальну відповідальність. Так, якшо діяння завдає шкоди іншим об'єктам кримінально-правової охорони, то можлива кваліфікація за сукупністю. У теорії кримінального права загальновизнаним є постулат: якщо особа одним діянням вчиняє два або більше одиничних злочинів, які передбачені різними статтями КК України і за жоден з яких вона не була засуджена, то у цьому разі створюється ідеальна сукупність; якшо особа окремими діяннями, скоєними у різний час, учиняє два або більше одиничних злочинів, кожен з яких охоплюється іншою нормою КК України, за умови, що за жоден із них особу не було засуджено, утворюється реальна сукупність. Наприклад, якщо особа повідомляє до органів внутрішніх справ вигадані відомості про замінування будинку з метою забезпечення вчинення тяжкого злочину і коли всі сили правоохоронних органів зосереджені на пошуку вибухівки, вчиняє, скажімо, розбій, то дії такої особи слід кваліфікувати за реальною сукупністю злочинів, передбачених ст. 259 (завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності) і ст. 187 (розбій) КК України.

У теорії кваліфікації злочинів існує правило: якшо один злочин є способом, складовою частиною об'єктивної сторони іншого злочину, то перший з них поглинається другим. Наприклад, особа ставить за мету перешкоджання здійсненню виборчого права завідомо неправдивим повідомленням про загрозу громадській безпеці. Кримінальна відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права передбачена ст. 157 КК України. Об'єктивна сторона цього злочину полягає в перешкоджанні насильством, обманом, погрозами, підкупом або в інший спосіб вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селишним, міським головою, вести передвиборну агітацію в Україні. Як бачимо, однією з обов'язкових

Зо

ознак об'єктивної сторони цього складу злочину, яка зазначена в диспозиції статті, є обман як спосіб перешкоджання здійсненню виборчого права. Способом завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці є також обман. Отже, завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці є способом перешкоджання здійсненню виборчого права. Тому в цьому разі дії винної особи слід кваліфікувати лише за ст. 157 КК України.

Кваліфікаційними ознаками завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності є спричинення тяжких наслідків та повторність. Передбачення у ч. 2 ст. 259 КК України настання тяжких наслідків перетворює склад злочину, що розглядається, у матеріальний. При цьому підкреслюється безпосередній зв'язок між ступенем суспільної небезпеки вчиненого злочину і наслідками, які наступили. Тяжкість наслідків залежить від соціальної цінності об'єкта посягання, а також характеру і розміру заподіяної злочином шкоди. Злочин вважається закінченим із моменту настання цих наслідків.

Причинний зв'язок окресленого злочину не становить єдиного цілого. Він складається з окремих ланок. Установлення причинного зв'язку у справах про завідомо неправдиві повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності має низку особливостей, які наявні і в самому розвитку причинного зв'язку. Так, завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян не одразу призводить до настання суспільно небезпечних наслідків, а викликає їх через певний час.

Іншою кваліфікаційною ознакою злочину, передбаченого ст. 259 КК України, є повторність. Повторністю злочинів згідно зі ст. 32 КК України визнається вчинення двох або більше злочинів, передбаче­них тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кодексу.

Ознаками повторності при вчиненні завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності є дії, кожна з яких має самостійний характер, а не є повторенням того самого повідомлення одному і тому адресатові кілька разів поспіль. Інколи повторністю слід вважати неодноразове повідомлення про загрозу громадській безпеці одному і тому адресатові, однак за умови, що на перше повідомлення відреагували відповідні органи влади і між першим та другим повідомленням минув певний час. Наприклад, від громадянина надійшло повідомлення про закладення вибухівки у приміщенні школи. Було вжито відповідних заходів реагування, але вибухівку не знайдено. Наступного дня від того самого громадянина надійшло чергове повідомлення про закладення вибухівки в тій самій школі, і знову після відповідних заходів реагування вибухівку не знайдено.

Зі

Для правильної кваліфікації завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці необхідно його відмежовувати від суміжних злочинів, зокрема, терористичний акт (ст. 258 КК України) від завідомо неправдивого повідомлення слід відрізняти за такими ознаками:

погрозу вчинення терористичного акта висловлюютьсамі терористи, а при завідомо неправдивому повідомленні інформація може надходити і від інших осіб, яким нібито стало відомопро злочин, який готується;

завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпецігромадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності цілком виключає приведення погрози терористичного акту у його виконання;

при терористичному акті умиселспрямований на заподіяння фізичної або моральноїшкоди чи матеріальних збитків;

при терористичному акті мотив може бути тільки терористичної спрямованості, і мстою злочину є порушення громадської безпеки, залякування населення; провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; вплив на прийняттярішень чи вчинення або невчинення дій державними органами чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами; привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста); при завідомо неправдивому повідомленні мета і мотив можуть бути різними.

Відрізняється завідомо неправдиве повідомлення за характером дій і від хуліганства. Хуліганство може виявлятися в нанесенні побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я, погрозі вбивством чи пошкодженні або знищенні майна, вчиненні бешкету, спричиненні тривалого неспокою телефонними дзвінками з уживаннямбрутальних слів тощо. Однак такі дії можуть кваліфікуватисьяк хуліганство лише у разі, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виказували явну неповагу до суспільства. Для хуліганства, таким чином, притаманний фізичний вплив на особу і предмети матеріального світу із заподіянням їм шкоди. Завідомо неправдиве повідомлення містить лише загрозу заподіяння їм шкоди, тай те неправдиву. Тому ці злочини слід відмежовувати залежно від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей і обставин учинених ним дій.

Злочин, передбачений ст. 259 КК України, слід відмежовувати і від погрози вбивством (ст. 129 КК України). Погроза має реальний характер, хоча частіше за все винний не має наміру привести ЇЇ у виконання. Особливостями юридичного складу злочину є: специфічний зміст дії — виражена будь-яким способом (усно, письмово, жестом, демонстрацією зброї тощо) погроза позбавити життя одного чи кількох

людей; момент закінчення злочину — сприйняття погрози потерпілим чи іншою особою реаггьно; наявність, крім погрози, особливих обставин, що перебувають із погрозою у певному зв'язку, — реальних підстав побоюватися виконання цієї погрози; відсутність у діях винного ознак готування до умисного вбивства, яке він погрожує вчинити; відсутність у діях винного складу іншого злочину, елементом (ознакою) якого є погроза вчинити вбивство. Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності цілком виключає приведення погрози у виконання. Відрізняються вказані злочини один від іншого тим, шо неправдиве повідомлення відбувається анонімно. Погроза вбивством, як правило, відкритий злочин. Перший злочин спрямований на невизначену кількість людей, другий — на конкретну особу або кількох осіб. Злочин, передбачений ст. 129 КК України, вважається закінченим із моменту сприйняття погрози потерпілим або іншою особою, а при завідомо неправдивому повідомленні — з моменту повідомлення про вказану загрозу.

Слід також розмежовувати завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності від погрози знищення майна (ст. 195 КК України). Головною ознакою відмінності цих злочинів є основний безпосередній об'єкт. При погрозі знищення майна існують реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози знишити чуже майно загальнонебезпечним способом (підпал, вибух, хімічна рідина, їх поєднання тощо). Наявність погрози означає волевиявлення безперечної готовності злочинця знищити чуже майно.

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці має чимало спільних ознак із таким складом злочину, як завідомо не­правдиве повідомлення про вчинення злочину, передбаченого ст. 383 КК України. Для обох злочинів притаманне те, що з об'єктивної сторони вони виражаються у неправдивому повідомленні про суспільно небезпечне діяння. Адресатом зазначених злочинів можуть виступати службові особи правоохоронних органів (прокуратура, слідство, орган дізнання, суд). Проте адресатом завідомо неправдивого повідомлення, на відміну від завідомо неправдивого доносу, можуть також виступати органи влади та управління, службові особи підприємств, установ і організацій, а також фізичні та юридичні особи, які зобов'язані або змушені на нього реагувати. Зазначені злочини можуть бути вчинені усно, письмово, телефоном або анонімно.

Зазначені злочини необхідно відмежовувати за такими ознаками об'єктивної сторони. При вчиненні злочину, передбаченого ст. 383 КК України, надається повідомлення про вчинений злочин, що не відповідає дійсності. Воно містить цілком або частково неправдиві

відомості про готування до злочину, замаху на злочин або закінчений злочин із зазначенням конкретної особи, яка нібито його вчинила (зокрема і на самого донощика), чи без такого зазначення або справжні відомості про злочин із вказівкою на особу, яка фактично його не вчиняла. При завідомо неправдивому повідомленні про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності йдеться про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками. Тобто повідомлення має бути про дію, яка може порушити стан громадського спокою.

Якшо поряд із завідомо неправдивим повідомленням про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності має місце завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, то треба кваліфікувати вказані злочини за сукупністю статей 259 та 383

К К України.

Слід відмежовувати завідомо неправдиве повідомлення від вимагання (ст. 189 КК України). Вимагання розглядають як вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження або знищення їх майна або майна, що перебуває в їх віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Трапляються випадки, коли поряд із вимаганням має місце завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності. У цьому разі потрібно кваліфікувати дії за сукупністю статей 189 та 259 КК України. Наприклад, особа, яка вчиняє вимагання для одержання грошей у конкретного потерпілого, повідомляє в державні органи про закладену вибухівку в будинку потерпілого з метою посилення залякувального впливу на нього. При цьому порушується спокій громадян, діяльність приватних, колективних та державних об'єднань, а також цілісністьі недоторканність їхнього

майна.

Слід також відмежовувати завідомо неправдиве повідомлення від такого адміністративного правопорушення, як завідомо неправдивий виклик спеціальних служб, передбачений ст. 183 КУпАП. Ця стаття передбачає адміністративну відповідальність за завідомо неправдивий виклик пожежної охорони, міліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб. Практика свідчить, що працівники органів внутрішніх справ при визначенні відповідальності особи за ст. 259 КК України замість притягнення до кримінальної притягують її до адміністративної

відповідальності.

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян

відрізняється від зазначеного адміністративного правопорушення такими ознаками: при вчиненні злочину порушується нормальна діяльність як юридичних, так і фізичних осіб, а при вчиненні адміністративного правопорушення — тільки юридичних осіб; об'єктивна сторона правопорушення полягає в тому, що правопорушник викликає представників спеціальних служб нібито для надання допомоги, заздалегідь знаючи про те. шо в ній немає ніякої потреби. Правопорушник ставить перед собою мету зриву нормальної роботи необхідних для суспільства спеціальних служб. Об'єктивна сторона злочину виявляється у неправдивому повідомленні про вигадані події або обставини, яке містить у собі загрозу для невизначеної кількості людей чи їх об'єднань зокрема або державі загалом. Головна відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає в ступені суспільної небезпеки.

Адресатом правопорушення є тільки зазначені в диспозиції адміністративно-правової норми спеціальні служби; пожежна охорона, міліція, швидка медична допомога або аварійна служба, тоді як адресатом одержання неправдивої інформації при вчиненні злочину, передбаченого ст. 259 КК України, є й інші представники державних органів, державних або колективних підприємств, установ, а також фізичні особи.

До криміногенних чинників, шо породжують завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці, належать: економічні, політичні, організаційно-управлінські, соціальні, правові та суспільно-психологічні.

До основних умов, шо сприяють завідомо неправдивому повідомленню про загрозу громадській безпеці, належать: недостатній рівень протидії органів внутрішніх справ цим злочинним проявам; необгрунтована відмова в порушенні кримінальних справ через те, шо не були відомі особи, які вчинили зазначені злочини; зниження ролі громадськості в боротьбі зі злочинністю; недоліки в системі правового виховання; бездоглядність і відсутність належного контролю з боку родини і відповідних служб та органів — за поведінкою неповноліт­нього; недоліки в роботі навчальних закладів; вади в організації дозвілля тощо.

Нейтралізація перерахованих вище причин та умов, шо породжують завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці, є засобом попередження цього злочину. Таким чином, протидіяти зазначеному явищу можливо не тільки силовими заходами, а і нейтралізацією причин та умов, шо його породжують.

Для правильної кваліфікації злочину необхідно витребувати довідки про суму заподіяних ним збитків. Зокрема, при визначенні їх розміру

необхідно враховуватиматеріальні витрати, пов'язані з реагуванням на такі повідомлення всіх підрозділів ОВС та інших служб.

За наявності аудіозапису розмови з особою, що телефонувала,необхідно його вилучити,приєднати до кримінальної справи як речовий доказ і терміново призначити фоноскопічнуекспертизу.

Для дослідження аудіозапису необхідно поставити такі запитання: Одній чи кільком особам належить записана на поданій для дослідження фонограмі усне мовленнята голос?

Стать, вік та інші фізичні дані особи, усне мовлення якої зафіксовано на фонограмі.

Соціальні характеристики особи (освіта, професія, географічні райони формування усного мовлення, можливі місця проживання, дефекти мовлення, рівень культури тошо), усне мовлення якої записано на поданій для дослідження фонограмі.

Вивченим напам'ять чи прочитаним є повідомлення, зафіксоване на фонограмі?

Дослівний зміст тексту, записаного на поданій для дослідження фонограмі (у разі нерозбірливого запису).

Джерела і характер звуків, що супроводжують основний запис тексту.

Чи належать сигнали, зафіксовані на фонограмі, конкретному джерелу (наприклад, автомобілю,годиннику тощо)?

Чи зафіксовано на поданій фонограмі телефонний номер, з якого телефонував анонім? З яких иифр складається ией номер і яку має категорію (міський, міжміський зв'язок, телефон-автомат, приватний чи службовий телефон тошо)?

Для розкриття і розслідування зазначеного злочину доцільно створити слідчо-оперативну групу, до складу якої включити працівників оперативних служб, дільничних інспекторів міліції, а також експертів і спеціалістів. Скласти погоджений план слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, у якому визначити відповідальних за виконання кожного пункту; розробити низку конкретних версій та організувати їх відпрацювання.

При інформуванні ОВС особою, яка заявила про отримання повідомлення (отримувач повідомлення) щодо загрози знищення чи пошкодження будівель організацій, установ, підприємств вибухомабо іншим загальнонебезпечним способом від невідомого, необхідно:

перевірити отримувача повідомлення на причетність до злочину як його можливого виконавця чи посередника;

з метою з'ясування мотивів злочину встановити взаємозв'язок між отримувачем повідомлення та об'єктом злочинного посягання;

особливу увагу приділити особистим зв'язкам отримувача повідомлення та його оточення.

При надходженні анонімного повідомлення службовимтелефоном органу внутрішніх справ необхідно залежно від об'єкта посягання у першу чергу перевірити на причетність до вчиненого злочину деякі категорії громадян, а саме тих, хто:

перебуває на оперативному обліку у зв'язку з висловлюваннями про проведення терористичних акцій;

профілактувався за дії, шо суперечать інтересам державної безпеки;

висловлював невдоволення у зв'язку з відмовою державних органів у позитивному вирішенні його прохань, заяв та скарг;

незадоволений своїми побутовимиумовами і т. ін.

Слід також установити й відпрацювати осіб, які негативно ставляться до об'єкта (підприємство, організація, установа, навчальний закладтошо), щодо якого надійшло повідомлення про закладення в ньому вибухівки, незадоволені діяльністю його адміністрації, мають неприязні стосунки з його керівництвом або іншими працівниками. Необхідно з'ясувати та врахувати наявність можливих конфліктних ситуацій і серед членів колективу цього об'єкта, відпрацювати тих, хто висловлював особисту неприязнь до інших працівників, особливо керівників, перевірити осіб, які пов'язані з об'єктом трудовими, громадськими, особистими чи будь-якими іншими стосунками.

Спільними зусиллями всіх служб слід вжити заходів до встановлення кола осіб, від яких можна очікувати вчинення такого правопорушення:які зловживають спиртними напоями та наркотиками, сімейні скандалісти, інші категорії осіб, що перебуваютьна обліках ОВС, психоневрологічних диспансерів та мають психічні відхилення, схильні до вчинення таких вчинків і висловлюють агресивні ідеї, а також перевірити їх на причетність до вчиненого.

При надходженні анонімного повідомлення про загрозу вибухом у навчальних закладах необхідно: встановити, в яких саме класах (групах) у зазначений час повинні бути контрольні роботи, заліки, екзамени тощо; відпрацювати осіб, які раніше вчиняли аналогічні злочини, а також неповнолітніх, які мешкають поряд із місцем вчинення зазначеного злочину та тих, хто навчається в навчальних закладах, розташованих поблизу, і міг би його вчинити; перевірити на причетність до злочину неповнолітніх, які перебувають на обліку кримінальної міліції у справах неповнолітніх, схильні до пропусків занять, систематичних порушень дисципліни і мають негативні оцінки в навчанні тощо; провести аналіз аналогічних телефонних дзвінків, при цьому встановити осіб, які причетні до кількох об'єктів, про які надходили завідомо неправдиві повідомлення про загрозу вибухами; за необхідності направити до галузевих служб доручення щодо проведення окремих слідчих дій та оперативко-розшукових заходів.

Зокрема, до карного розшуку — про орієнтування негласного апарату, до служби дільничних інспекторів міліції — про орієнтування позаштатних інспекторів міліції та громадськості, до кримінальноїміліції у справах неповнолітніх — про орієнтування адміністрації шкіл, навчальних закладів на виявлення осіб, схильних до протиправних дій; виконати інші слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, спрямовані на встановлення злочинця.

Крім цього, у міськрайлінорганах внутрішніх справ доцільно створити картотечний облік осіб, які раніше вчиняли аналогічні правопорушення, та неповнолітніх, схильних до таких учинків.

Залежно від результатів проведеної роботи необхідно ухвалити рішення у кримінальній справі, порушеній за фактом завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності. Якшо особу, яка вчинила злочин, у процесі розслідування не встановлено, розслідування у справі після проведення всіх можливих і необхідних слідчих дій припиняється мотивованою постановою слідчого на підставі п. З ст. 206 КПК України, а робота щодо встановлення злочинця триває згідно з узгодженим планом слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

S

ВИЯВЛЕННЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ,

ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ПОРУШЕННЯМ

ПРАВИЛ ОХОРОНИ НАДР

(СТ. 240 КК УКРАЇНИ)

ВСТУП

Згідно зі ст. 13 Конституції України "Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самовря­дування в межах, визначених цією Конституцією".

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Належний захист охорони надр є однією з основних передумов розвинутого демократичного суспільства. Тому питанню захисту охорони надр приділяється значна увага з боку керівництва держави.

Одним із важливих кроків на шляху забезпечення дієвого механізму захисту охорони надр став Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення законодавства у сфері надрокористування"від 5 липня 2004 р. № 741, а також його попередні доручення з питань використанняприродних ресурсів, протидії їх розкраданням, безліцензійній діяльності та запобігання втратам бюджету.

На виконання зазначеного вище Указу Президента, а також його доручення від 16 лютого 2005 р. та доручення Уряду України від 20 березня 2005 р. щодо недопущення несанкціонованого видобутку корисних копалин МВС України вивчено ситуацію у сфері надрокористування, організовано та проведено комплексні цільові заходи з протидії безліцензійній діяльності, викраденням, іншим зловживанням на підприємствах, які здійснюють господарську діяльність на цьому напрямі.

З початку року органи внутрішніх справ викрили 126 злочинів на підприємствах, які виконують діяльність у сфері надрокористування, зокрема 54 тяжких і особливо тяжких злочини, 40 злочинів у сфері службової діяльності, з яких 5 фактів хабарництва, 16 злочинів, пов'язаних із привласненням та викраденням майна. 34 порушення правил охорони надр (ст. 240 КК України).

Встановлено 87 осіб, причетних до вчинення злочинів, серед них

44 особи це — керівники підприємств та 32 особи, які діяли ускладі груп,11 кримінальнихсправ уже розслідувані й направлені до суду. Припинено діяльність 22 підприємств, що здійснювали незаконну розробку надр. Збитки від виявлених у гай сфері злочинів становили понад 16 млн гри,з них 12 мли (75 відсотків) відшкодовано в процесі дослідчих перевірок і слідства. Вилучено 296 т незаконно видобутих корисних копалин. Проте криміногенна ситуація тут продовжує ускладнюватись: фактів незаконного видобування корисних копалин стає дедалі більше.

Це стосується і підприємств, що діють у сфері надрокористування. Зловживашгя їх керівників насамперед пов'язані з незаконним відчуженням та викраденням майна і коштів, реалізацією продукції, зокрема на експорт, за заниженою вартістю, ухиленням від сплати належних платежів до бюджету, виділенням земельних ділянок тощо.

Діяння, передбачене ст. 240 КК України, є відступом від конституційної норми: порушення правил охорони надр чи видобування корисних копалин (нафта, вугілля, газ, металеві руди тощо) може здійснюватися лише на підставі закону.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Надра - частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (ст. 1 Кодексу України про надра; див. також наказ Державної комісії по запасах корисних копалин^;'Про затвердження Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ питних і технічних підземних вод" від 4 лютого 2000 р. № 23 // ОВУ. — 2000. -№ 10. - Ст. 388),

Порушення встановленій правилохорони надр —дія або бездіяльність, тобто невиконання вимог тих нормативно-правових актів, які регулюють питання в галузі охорони надр_; Юридичним актом, що дає право па видобуваннякорисних копалин, є акт на гірське відведення. В акті визначаються: вид корисної копалини, місце, розміри, терміни та іншіумови її видобування.

Основні вимоги в галузі охорони надр установлені Кодексом України про надра: цс забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільногокористування ними; раціональне вилученняі використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; недопущення шкідливого вплину робіт, пов'язаних із користуванням надрами, на збереження запасів корисних

копалин, гірничих виробок і свердловин,що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд; охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, шо впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовиш або ускладнюють їх розробку; запобігання необгрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей;запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненнішкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод; додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища. Спеціально уповноважені органи, у межах своїх повноважень,видають нормативні акти (правила) з питань охорони надр і здійснюють контроль за їх виконанням. Державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) здійснюється Державним комітетом природних ресурсів України та його органами на місцях. Державний нагляд за веденням робіт з геологічного вивчення надр, їх використанням та охороною, а також використанням і переробленням мінеральноїсировини (державний гірничий нагляд) здійснюється Державним комітетом України по нагляду за охороною праці та його органами на місцях. Державний контроль за використанням і охороною надр у межах своєї компетенції здійснюють також місцеві ради, органи виконавчої влади на місцях, Мінекобезпеки та його органи на місцях.