Г) виконання спец. завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Ст. 43 визнає, що не є злочином вимушене за­подіяння певної шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка виконувала спеціальне завдання в складі організованої гру­пи або злочинної організації з метою попередження або роз­криття їх злочинної діяльності.

Підставою заподіяння шкоди правоохоронним інтересам виступає її вимушеність.

Вона має місце, якщо в особи, що входить до складу злочинної групи, виникла необхідність взяти участь у вчиненні злочину (наприклад, в силу примусу з боку ватажка злочинної організації) і при цьому була відсутня реальна можливість (без ризику розкрити свій зв'язок із право­охоронними органами і тим самим піддати себе небезпеці) від­мовитися від участі в підготовці або вчиненні злочину в скла­ді такої групи.

Заподіяння шкоди на підставі ст. 43 має ознаки, що ха­рактеризують:

1) суб'єкта заподіяння шкоди;

2) його об'єкт;

3) характер дії (бездіяльності);

4) її мету

5) межі заподіяння шкоди.

Суб'єкт заподіяння шкоди — це лише особи, що відпо­відно до чинного законодавства виконують спеціальне завдан­ня в складі організованої групи або злочинної організації.

До них належать:

1) негласні співробітники оперативних підроз­ділів і особи, що співробітничають із ними, що проникли в зло­чинну групу (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»);

2) штатні і позаштатні негласні спів­робітники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, введені під легендою прикриття в організоване злочинне угрупування (ст. 13 Закону України «Про організа­ційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»);

3) учасники організованих злочинних угруповань, які дали зго­ду на співробітництво зі спеціальними підрозділами по бороть­бі з організованою злочинністю (ст. 14 цього закону) .

Об'єкт заподіяння шкоди — інтереси особи, суспільства та держави, що поставлені під охорону закону (наприклад, не­доторканність громадянина, його власність, громадська безпе­ка, порядок управління, державна таємниця тощо).

За своїм характером дія (бездіяльність) особи, яка за­подіює шкоду в складі організованої групи або злочинної ор­ганізації, має збігатися з ознаками якогось злочину (напри­клад, особа може вчинити крадіжку, вимагання, завдати по­терпілому побоїв тощо), за винятком тих, що передбачені в ч. 2 ст. 43.

Метою участі особи в організованій групі чи злочинній організації, коли ця особа вимушена заподіювати шкоду пра­воохоронюваним інтересам, є попередження чи розкриття їх злочинної діяльності. Наявність іншої мети не може слугувати виправданням заподіяння зазначеної шкоди згідно з вимо­гами ст. 43.

Межі заподіяння шкоди визначаються виходячи із зміс­ту ч. 2 ст. 43. Особа, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, має право заподіяти будь-яку шкоду правоохоронюваним інтересам (наприклад, заподіяти потерпі­лому середньої тяжкості тілесні ушкодження, або брати участь у контрабанді, у розкраданні чужого майна тощо), за винятком двох видів злочинів, скоєння яких свідчить про перевищення допустимих меж, які передбачені у ч. 2 ст. 43.

Перевищення меж заподіяння шкоди — це вчинення осо­бою при виконанні спеціального завдання одного з двох видів злочинів:

1) умисного особливо тяжкого злочину, пов'язаного з насильством над потерпілим (наприклад, умисне убивство); або

2) умисного тяжкого злочину, пов'язаного із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або з настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (йдеться про на­слідки, які законодавець ставить в один ряд із заподіянням тяж­ких тілесних ушкоджень потерпілому).

Відповідальність за перевищення меж заподіяння шкоди визначена в ч. З ст. 43.

Насамперед, особі ні за яких умов не може бути призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Якщо такій особі призначається позбавлення волі на певний строк, то його розмір не може перевищувати половини максимальної санкції, передбаченої за вчинення злочину (наприклад, якщо санкція за умисне убивство по ч. 2 ст. 115 передбачає позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, то суд не може призначити позбавлення волі на строк понад 7 років і 6 місяців).

Нарешті, навіть у цьому випадку виконання спеціального завдання розглядається як обставина, що пом'якшує покарання (п. 9 ч. 1 ст. 66).