А) фізичний або психічний примус.

Ст. 40 КК України передбачає: Не є злочином дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду право­охоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Підставою виключення злочинності діяння в аналізовано­му випадку є непереборний фізичний примус, під безпосереднім впливом якого особа заподіює шкоду правоохоронюваним ін­тересам.

Фізичний примус (насильство) — це протиправний фізич­ний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної си­ли, нанесення удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити її вчинити злочин (наприклад, не перешкоджати проникнен­ню в сховище, видати чуже майно і т. ін.)

Непереборним при­знається такий фізичний примус, за якого особа цілком позбав­лена можливості керувати своїми діями (бездіяльністю).

Ознаками, що характеризують «діяння» особи, яку під­дано непереборному фізичному примусу, є:

1) збіг його з об'єк­тивними ознаками якогось злочину

2) відсутність волі особи в такому «діянні».

Вчинені особою «дії» або «бездіяльність» за об'єктивними своїми ознаками можуть збігатися, наприклад із розголошен­ням відомостей, що складають державну таємницю, шпигун­ством, розтратою чужого майна, зловживанням службовим ста­ном і т. п. Однак такі «дії», проте, злочинними не визнаються, оскільки відсутня воля людини - обов'язкова ознака кримінально-правового діяння (особа не здатна керува­ти своїм вчинком). Отже, виключається кримінальна відпові­дальність такої особи за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам.

Інша ситуація має місце у випадку переборного фізичного примусу, а також психічного примусу.

Переборним визнається такий фізичний примус, за якого особа зберігає можливість керувати своїми вчинками.

Психічний примус — це погроза застосування до особи фі­зичного насильства або заподіяння матеріальної або мораль­ної шкоди (наприклад, погроза вбити, знищити або пошкодити майно, поширити відомості, що ганьблять особу тощо) із ме­тою спонукати її вчинити злочин.

КК виходить з того, що пси­хічний примус хоча й обмежує можливості особи керувати свої­ми діями, проте не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж таки має певну можливість вибрати той або інший варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі.

Якщо такий примус створював стан крайньої необхідності (наприклад, особа під впливом побоїв або погрози вбивством видає чуже майно), то питання про кримінальну відповідаль­ність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам ви­рішується за правилами ст. 39, тобто залежно від того, було чи не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

В іншому випадку особа підлягає кримінальній відповідаль­ності за заподіяну шкоду на загальних підставах, хоча вчинен­ня злочину під впливом переборного фізичного або психічно­го примусу повинно враховуватися як обставина, що пом'як­шує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66).