Відмінність даного курсу від існуючих

Навчальний посібник В.С.Лутая "Філософія сучасної освіти" (1996) залишається першим і єдиним в Україні[7]. Цей посібник розрахований на студентів усіх ВНЗ, робота випускників яких буде пов'язана із педагогічною діяльністю, а також на усі освітянські кадри, аспірантів, слухачів системи післядипломної освіти педагогічних працівників. Курс з філософії освіти, на думку В.С.Лутая, повинен читатися після вивчення філософії та інших загальносуспільних дисциплін, тобто в останні роки навчання, а в тих ВНЗ, де зараз немає з якихось причин умов читати запропонований курс як окремий, "філософія освіти" може викладатись як частина загального курсу "філософія". Універсальність курсу проф. В.С.Лутая була виправдана його "піонерним" характером в Україні, свідомим обмеженням джерельної бази курсу, до якої була залучена лише література, поширена в Україні. Крім того у посібнику викладені далеко не всі проблеми філософії сучасної освіти, які мають важливе значення для реформування усієї системи освіти в Україні, а деякі з них розглядалися лише побіжно, насамперед, сучасних філософських проблем педагогічної антропології, історії педагогіки, використання інформаційних технологій. Тому наше завдання написати не варіативний щодо посібника В.С.Лутая з філософії освіти, а доповнювальний. Посібник Лутая слід розглядати як посібник, розрахований на рівень бакалавра, на який слід опиратися, укладаючи посібник магістерського рівня.

Ми переконані, що в системі освіти мають працювати учителі, які мають ступінь магістра освіти, здобуття якого вимагає вивчення курсу філософії освіти як фундаментального елемента підготовки педагога. Якщо посібник В.С.Лутая переважно спрямований на соціально-філософські та аксіологічні проблеми освіти, то наш посібник переважно виходить на проблеми, які виникають на стиках філософії освіти з епістемологією, філософією науки, психологією, нейропсихологією. Якщо В.С.Лутай відшукує систему методологічних принципів, що можуть відігравати роль певної мінімальної вихідної основи діяльності усіх освітян, то наш курс базується на принципі плюралізму, тобто розгляді різних філософських напрямів не з позицій їхнього ранжування й поділу на хибні–нехибні, а з точки зору вивчення їхнього внеску в розвиток наших знань про освіту в різноманітних виявах.

З іншого боку, відомі російськомовні курси філософії освіти мають свої вади. Так, "Введение в философию воспитания" Б.П.Битинаса (М., 1996) побіжно розглядає проблеми змісту освіти, продовжуючи похибку радянської педагогіки, яка виходила з ніби вже заданого змісту освіти, а виховання зводилося до того, щоб цей зміст найточніше передати; курс Н.С. Розова розглядає лише філософію гуманітарної освіти, нова монографія Гершунського занадто великого обсягу як для посібника, підручник Гессена – глибокий, але певною мірою застарілий. Основний недолік багатьох навчальних посібників на Заході полягає у тому, що філософія освіти розглядається як застосування загальнофілософських ідей до освіти, або як замінник педагогічних теорій щодо осмислення освітніх явищ.

Однак філософія освіти можлива як центр філософії взагалі (ідея Я.Коменського), тому наш курс вирізняється від інших наступним – ми не вибудовуємо проміжну ланку між філософією і педагогікою, не займаємося ілюстрацією філософських ідей щодо педагогіки і освіти, а намагаємося різноманітний світ сучасної філософії впорядкувати через призму проблем освіти.

Окрім цього наш курс відрізнятиметься від інших методом систематизації та критеріями відбору ідей та матеріалу для нього.

Метод систематизації знань у курсі полягатиме в експлікації основних ліній філософської рефлексії над проблемами освіти: Платон – Фіхте – Кант – Ніцше – Фуко – Піаже – Пейперт – Поппер – Сорос.

Критеріями відбору ідей та матеріалу для курсу є їхня здатність протидіяти униканню філософії в сучасному педагогічному житті та поширенню псевдонауки в освіті – спекулятивності, псевдоглобалізації поверхових аналогій, застосування магічних методів, ставки на інтуїцію посвячених, некритичних і надмірних претензій. Разом з тим відшукуватимуться засади філософії освіти як теорії інтегративної освіти, зорієнтувавши її фокус на проблеми взаємозв'язків тіла, духу, душі, чуттєвості, уяви, світу, природи, трансформації інтимності та навчання людства в сучасному суспільстві користуватися природою, не руйнуючи її, а примиряючись з нею.

Курс спрямовує традиційний історичний підхід, який панує у філософії освіти, на віднаходження освітніх засобів модернізації сукупності практикованих технологій в українському суспільстві, впровадження гуманітарних колопорогових технологій, необхідних для широкого застосування основних виробничих технологій. Для цього концептуалізуються основні принципи сучасної освіти у порівнянні з критичним аналізом "ідеальних систем освіти", аналізується розвиток дитячої особистості як "філософа", а філософські засади раннього виховання контрастують з філософським розглядом навчання дорослих (андрагогіки).

Автор прагне не допустити з вітчизняною філософією освіти те, що сталося з філософією науки, коли її здобутки стають надбанням лише філософів. Так само як природодослідник відкидає філософію, яка в постановці проблем і методах наслідує природничу науку, а відшукує філософію, яка має власну гідність, освітянин прагне не повторення педагогіки у філософії освіти, а як мажорного центру філософії взагалі, що сприяє інтелектуалізації суспільства як обов'язкової складової успішних реформ.