Відмінність екологічної оцінки від інших методів екологічного регулювання. Екологічна оцінка і сталий розвиток

У низці країн (наприклад, у Словаччині і Великій Британії) введення екологічної оцінки зіштовхувалося з протидією проектувальників і містобудівників, які думали, що вони і без усякої ЕО адекватно врахують екологічні фактори при розробці територіальних планів і проектів. В інших державах (наприклад, у Німеччині) екологічні міністерства вважали, що вони проводять необхідний аналіз потенційних впливів у ході ліцензування окремих аспектів намічуваної діяльності (напри­клад, повітряних викидів), а отже, ніякі додаткові процедури не потрібні.

Системи екологічного ліцензування намічуваної діяльності часто здійснювалися на відомчій основі й у такий спосіб не відповідали принципу комплексності аналізу екологічних впливів, на якому заснована ЕО. Окрім того, більшість систем ліцензування значною мірою покладається на технічні стандарти, які, по-перше, не завжди здатні регулювати непрямі і синергічні впливи і, по-друге, не обов'язково відбивають думку зацікавлених сторін. Комплексна і демократична ЕО дозволяє усунути зазначені недоліки.

Екологічна оцінка і сталий розвиток. Екологічна оцінка, що відповідає сформульованим вище принципам, може слугува­ти одним з основних інструментівсталого розвитку. Будучи не тільки превентивним інструментом екологічного регулювання, але також і інструментом планування і проектування, вона допомагає формувати стратегічні рішення відповідно до економічних, соціальних до еко­логічних цілей стійкого розвитку.

Предметом екологічної оцінки є вплив намічуваної діяльності на навколишнє середовище. Під впливом тут розуміються ті зміни в навколишньому середовищі, що цілком чи частково є результатом намічуваної діяльності. Прогноз і розробка заходів для їхнього пом 'якшення є однією з основних складових процесу ЕО. Систематична, ком­плексна природа екологічної оцінки дозволяє виявляти ті впливи, що можуть неадекватно враховуватися стан­дартами, встановленими для окремих середовищ і джерел впливу, насамперед, непрямі і кумулятивні впливи. З іншого боку, для того щоб такий систематичний аналіз був можливий, а результати його могли застосовуватися на практиці, екологічна оцінка повинна бути сконцентрована на найбільш важливих, ключових впливах. Впливи в рамках екологічної оцінки розглядаються не тільки з огляду на їхню фізичну величину, але і з огляду їхньої значимості для суспільства в цілому, окремих соціальних груп і громадян.

Під навколишнім середовищему контексті ЕО розуміються природні середовища, компоненти навколишнього середовища, ландшафт. Традиційно в ході ЕО розглядаються й історико-культурні цінності. Однак практично завжди екологічна оцінка тією чи іншою мірою зачіпає медичні, соціальні і економічні наслідки намічуваної діяльності, пов'язані із впливом на навколишнє природне середовище. Так, погіршення якості навколишнього природного середовища може спричинити для місцевого населення погіршення здоров'я, наслідки соціального характеру (наприклад, погіршення якості життя внаслідок скорочення можливостей для рекреації), а також економічного характеру (наприклад, падіння цін на нерухомість). Розгляд таких наслідків у ході ЕО є практичною необхідністю незалежно від того, чи закріплені подібні вимоги законодавче. Це пов'язано з тим, що екологічна оцінка розглядає впливи на навколишнє середовище через їхню значимість для суспільства в цілому, окремих громадян і груп, що у певній мірі обумовлена саме соціальними й економічними наслідками.

Тепер у більшості систем ЕО прийнятий «традиційний» підхід з систематична оцінка соціально-економічних наслідків (включаючи вплив на здоров'я) проводиться лише в тією мірою якою вона пов'язана із впливом на навколишнє природне середовище. При цьому низка соціально-економічних наслідків залишається за межами екологічної оцінки. Передбачається, однак, що всі ці фактори, разом із результатами екологічної оцінки, врахуються органом, що приймає рішення про мож­ливість здійснення намічуваної діяльності.

Предметом ЕО можуть бути не тільки окремі проекти, але ініціативи більш високого рівня — різні плани і програми, галузеві схеми розвитку, проекти нормативних актів, що можуть мати значні екологічні наслідки.

Ініціатором ЕО може слугувати юридична чи фізична особа, відповідальна за планування (проектування) і здійснення намічуваної діяльності, свого роду «хазяїн» намічуваної діяльності. У ролі ініціатора можуть виступати як державні органи, так і приватні компанії.

У більшості систем ЕО ініціатор діяльності зазнає витрат, пов'язанних з проведенням основних елементів ЕО. Це є наслідком принципу «забруднювач платить», а також принципу «презумпції потенційної екологічної небезпеки намічуваної діяльності» (закріпленого, наприклад, у російському за­конодавстві), відповідно до якого тягар доказу екологічної безпеки намічуваної діяльності повинен бути покладений на його ініціатора. Це пов'язано також з тим, що екологічна оцінка, виконана в повному обсязі, може бути пов'язана зі значними витратами, що навряд чи доцільно покладати на бюджет держави.

У багатьох національних системах до числа найважливіших обов'язків ініціатора діяльності відноситься прогноз впливів намічуваної діяльності на навколишнє середовище, підготовка документа, що відбиває результати цього прогнозу (ОВНС), а також обговорення його з громадськістю.