Мережеві технології

З появою комп’ютерів з’являється проблема сумісного користування інформацією. Дійсно, якщо тримати дані у кожного з користувачів на жорсткому диску, то виникає кілька проблем. Перша – нераціональне використання ресурсів, бо одна й та сама інформація є на кожному комп’ютері і може займати величезні технічні ресурси. Це стосується не лише даних, але й програм. Друга проблема – погана придатність для оновлення інформації. Спочатку ця проблема вирішувалася перенесенням дискет від компьютера до компьютера. Це була перша спроба створення комп’ютерної мережі, так званої sneakernet – мережі на ногах.

З такими проблемами вирішили боротися за допомогою локальних комп’ютерних мереж (LAN - Local Area Network), основою яких став так званий сервер. Сервером (server – слуга) у локальній мережі називають, найчастіше, виділений для цього окремий комп’ютер, що надає послуги іншим ПК цієї мережі. Під послугами ми розуміємо надання можливості користування як інформацію (сервер програмами та сервер базами даних), так і апаратними ресурсами (наприклад, сервер друком). Усі інші комп’ютери мережі є робочими станціями (workstation). Робочі станції у такій мережі з’єднані із сервером за допомогою кабелю і спеціальних (мережевих) адаптерів. Ресурси (програми, дані та технічні засоби - CD-ROM, потужні жорсткі диски, принтери, сканери, плоттери, модеми і т.д.) у таких мережах доступні всім користувачам, хоча існують лише в одному екземплярі.

Виявилося, що локальні мережі, розташовані на великій території можна об’єднати між собою. Мережі, що об’єднують локальні мережі та окремі комп’ютери, розташовані на великій площі, називаються WAN (Wide Area Network) або регіональні мережі. А ці (регіональні) мережі об’єднати у світову надмережу або супермережу.

Найбільш використовуваною на цей час у глобальному масштабі мережевою технологією є супермережа Інтернет. Можливості Інтернет, такі, як оперативність, швидкість і доступність комунікаційних зв'язків між користувачами на далеких і близьких відстанях, дозволяють використовувати Інтернет не тільки як інструмент для пізнання, але і як інструмент для спілкування, а на цій основі проведення психологічних досліджень. Не дивно, що процес взаємодії людини й Інтернет практично відразу ж привернув до себе увагу фахівців самих різних галузей, у тому числі і психологів. Телекомунікації за допомогою комп'ютерних мереж - принципово новий шар соціальної реальності. Психологічні дослідження в цій області ведуться порівняно недавно, переважно в рамках закордонної психології, в таких основних напрямках:

1) вплив Інтернет на психіку людини;

2) можливості використання Інтернет як засобу психологічних досліджень.

Одразу зазначимо, що нас, в рамках цього посібника, цікавить саме другий напрямок досліджень.

Вкрай актуальною на сьогоднішній день є задача започаткування подібних досліджень в Україні, особливо у тих галузях психології, що мають прикладний характер, таких як психодіагностика тощо (скажімо, у напрямку - використання Інтернет як комунікаційного засобу психодіагностичних досліджень).

Дещо попереду в застосуванні телекомунікацій в своїй практичній сфері в Україні йде медицина. Там мова йде вже не тільки про теоретичні розробки, а й про практичну експлуатацію телекомунікаційних систем для вирішення своїх проблем. Саме поняття „Телемедицина” з’являється офіційно в українських публікаціях у середині 90-х років, у зв’язку із спільною розробкою американськими і українськими спеціалістами стратегії розвитку телемедицини. На цей час фахівці медицини активно використовують мережу Інтернет у двох основних напрямках: дистанційне консультування і дистанційне навчання.

З використанням мережі Інтернет комп’ютерна психодіагностика може набути таких специфічних особливостей:

1) можливість вибору обстежуваним ступеню анонімності (представленості);

2) добровільність і бажаність контактів;

3) згладжування бар'єрів спілкування (через комп’ютерно-опосередковане спілкування);

4) велика ступінь свободи учасників спілкування (завдяки анонімності бажаного ступеню);

5) безпека (зниження ризику в процесі спілкування);

6) доступність спілкування на різних (за вибором) рівнях:

· відео;

· аудіо;

· текстовому тощо;

7) можливість (за бажанням) прямого спілкування (безпосереднього діалогу) або шляхом рознесених в часі питань-відповідей;

8) можливість дистанційного прямого тестування за будь-якими комп’ютерними або комп’ютеризованими методиками;

9) можливість участі багатьох осіб у спілкуванні (групові обстеження, консиліуми, консультації, обмін досвідом, психокорекції тощо);

10) простота створення глобальних баз даних і можливість регулювання доступу до них користувачів (тільки читання даних, внесення змін тощо);

11) швидкість проведення досліджень;

12) централізований математичний аналіз даних та їх інтерпретація;

13) відносно невелика вартість досліджень та ін.

Із жалем можна констатувати, що сьогодні комп’ютерна психодіагностика, яка одержала широке розповсюдження завдяки мережі Інтернет і несанкціонованому розповсюдженню комп’ютерних методик та безлічі їх модифікацій (не завжди перевірених; без прийнятних інструкцій по використанню та особливостям роботи з модифікаціями), знаходиться у стані анархії. Запобігти розповсюдженню такого роду інформації в Інтернет не можливо. Інтернет – це вільна від такого роду заборон, демократична система. Тому вирішенням питання використання методик одержаних через Інтернет повинен займатися кожен фахівець окремо. А завданням наукових і навчальних установ є доведення до розуміння фахівців усіх вад процесів в Інтернет і можливих заходів по їх локалізації.

Деякі рекомендації по пошуку інформації в Інтернет наведені в додатку 8.

Висновки:

1. Інтернет, завдяки його особливостям і можливому складові його користувачів, може стати зручним засобом для одержання об'єктивних і достовірних даних психодіагностичних досліджень та постановки психологічних діагнозів.

2. Комп’ютерна психодіагностика із широким застосуванням мережевих технологій переходить в своєму розвитку до етапу її глобалізації.