Сутність першої медико-психологічної допомоги

Допомогу потерпілому слід надавати без звинувачувань, критики, висміювання його поведінки, вчинків. Коли потерпілий звертається за допомогою, її потребує, то він, в свою чергу, очікує на розуміння його переживань, а не на різкі звинувачення та недбале ставлення.

Слід пам’ятати, що кожна людина по різному реагує на подібні екстремальні ситуації. Кожна особистість має свій комплекс свідомих і несвідомих потреб та мотивацій. Дуже часто "остання крапля" призводить до того, що людина не може контролювати стрес, не дивлячись на те, що ця "крапля" не має нічого спільного зі стресом сама по собі. Тому, травма або емоційна катастрофа носять особистісний відтінок, унікальний для кожного індивіда. Навіть якщо особа, що надає допомогу, і не розділяє почуттів, не розуміє поведінки потерпілого, вона все ж повинна усвідомлювати, що з його точки зору він діє мотивовано. Розуміння цього, позитивне ставлення і довіра дозволять надати потерпілому більш ефективну допомогу.

Відомо, що непрацездатність, викликана емоційним розладом така ж серйозна з точки зору боєздатності, що й фізична травма. Емоційні резерви бійця під час бою можуть тимчасово виснажитися. У такому разі не завжди можливо вимагати від нього негайної мобілізації, продовження безперервного виконання місії. Одні потерпілі можуть взяти себе в руки, інші – ні. Існує хибна уява (упередження), що лише візуальні ознаки (такі як: поранення, кровотеча, перелом тощо) свідчать про проблеми зі здоров’ям. Деякі люди схильні вважати, що емоційні розлади – лише уява самого потерпілого, що він не є дійсно пораненим або хворим та може подолати проблему власною силою волі.

Вирази на шталт "це все твої вигадки", "забудь це", "візьми себе в руки" часто використовують люди, які вважають, що ними можливо зарадити потерпілому. Фактично, дані вирази часто чинять негативний вплив із-за відсутності (небажання) зрозуміти почуття потерпілого. Вони нерідко лише підкреслю­ють його слабкість та неадекватність.

Необхідно розрізняти потерпілих з психологічною травмою та з фізичним ураженням, що супроводжується сильною емоційною реакцією. Останні бажають якнайшвидше вилікува­тися, бути корисним. Але для цього їм потрібно подолати страх, тривожність, засмучення, вину або виснаження. Вони відчува­ють себе безкорисними (всіма покинутими), не можуть контролювати свої емоції. Нагадування про їх негідні вчинки, заставляння "бути як інші" – призводять тільки до погіршення його стану. Вони же потребують спокою, підбадьорення, наприклад, вселяння впевненості в нього, що решта товаришів розраховує на них та впевнена, що вони можуть "взяти себе в руки". Часто подібне заспокоювання потерпілих в поєднанні з дорученням простих, але корисних завдань допомагає швидше відновити їх праце/ боєздатність.

На відміну від цього, потерпілі з психологічною травмою ведуть себе по іншому, вони пригніченні, загальмовані або неадекватно збуджені. За можливості, таких осіб на нетривалий час усувають від ведення бойових дій. В даному випадку неприпустимо жаліти їх, виказувати співчуття, а слід відноситись строго, авторитарно, рішучими та швидкими діями намагатися вивести їх з цього стану.

Емоційна реакція на травму (ураження)

У кожної особи з фізичною травмою водночас реєструється певна емоційна реакція на неї. В більшості людей навіть легке поранення пальця викликає певні емоції. Це нормально, що в такому випадку, потерпілий дещо засмучується. Чим більша тяжкість випадку, тим більш невпевненим та боязливим стає потерпілий, особливо, якщо травмовано частину тіла, що має велике значення для нього. Наприклад, ураження очей або статевих органів, хоча і є відносно незначним, воно по всій ймовірності може найбільше засмутити. Ураження інших частин тіла може особливо схвилювати потерпілого по якійсь власній, специфічній причині (фах до призову на військову службу, хобі тощо). Наприклад, травма кисті руки може виявитися жахливим ударом для спортсмена або музиканта.

Потерпілий відчуває страх, є більш збудженим і більше переживає не тільки із-за того, що сталося з ним, але із-за його уявлень про можливі наслідки травми. Цей страх і невпевненість призводять до підвищення дратівливості, впертості, непродума­них (нераціональних) вчинків; з потерпілим важко мати справу. При наданні допомоги слід завжди пам’ятати, що часом агресивна поведінка травмованого не має нічого спільного з особою, що її надає. Потерпілому необхідно дати можливість по своєму виплеснути емоції, "випустити пар", потім заспокоїти, завірити, підбадьорити, надати підтримку. При цьому спілкування, вчинки повинні бути щирими, природними, так як потерпілі нерідко можуть проявляти недовіру, підозрілість, слабокритичність, невдячність, але слід пам’ятати, що вони розуміють, що їм хочуть допомогти.

Емоційні резерви

Потрібно враховувати, що військовослужбовець з емоцій­ним розладом має внутрішні резерви, значно більші, ніж здається на перший погляд. Сильні риси особистості, ймовірно, будуть затьмарені страхом, болем, стражданнями. Йому потрібно допомогти їх використати, досягти впевненості в собі.