Поняття організаційних структур та фактори, які впливають на їх формування
Організаційна структура управління (ОСУ) - це сукупність управлінських структур, між якими існує взаємозв'язок, що забезпечує виконання визначених функцій для досягнення конкретних цілей підприємства.
Організаційна структура управління підприємством будується виходячи з принципу встановлення надійних взаємозв'язків між окремими підрозділами підприємства, розподілу між ними відповідних прав і відповідальності.
Ступінь оптимальності використання всіх наявних ресурсів визначає раціональність структури. До критеріїв раціональної структури слід віднести: щонайменше число рівнів в системі управління; зосередження в кожній сходинці всіх необхідних функцій; щонайменше число “приймання” та “виходу” команд.
На вибір ОСУ впливають кілька груп факторів:
1. Можливі і прийняті в організації нормикерованості (сфери контролю для керівника), які визначаються кількістю підлеглих, підпорядкованих одному керівнику. Існує так зване "правило сімки": у керівника повинно бути „7+1” підлеглих.
2. Можливий та прийнятий спосіб розподілу повноважень між співробітниками. При цьому можливі два випадки: усі повноваження зосереджені у головного менеджера (структура цілком централізована); усі повноваження передаються виконавцям. При розподілі задач у даному випадку варто виконувати "принцип відповідності": "Обсяг задач повинен відповідати обсягу повноважень, який має відповідати обсягу винагород".
3. Вибір менеджером методу координації дій своїх підлеглих залежить від необхідної системи взаємозв'язку між виконавцями. Виділяють наступні форми взаємодії:
- роззосереджена - складається при мінімальних прямих контактах між виконавцями, що виконують загальну роботу. Координація здійснюється менеджером більш високого рівня;
- послідовна - якщо результат діяльності одного співробітника є підставою для діяльності наступного;
- двостороння - якщо між виконавцями існує двосторонній інформаційний чи матеріальний обмін;
- групова - найбільш інтенсивна форма взаємодії, коли неможливо формалізувати загальну задачу й описати технологію ухвалення рішення.
4. Можливий і прийнятий рівень спеціалізації при виконанні виробничих і управлінських функцій.
5. Специфіка фірми — вид продукції, що випускається, потенційні клієнти, характер виробничого процесу, місце розташування фірми, її часовий режим роботи (в одну зміну, цілодобово), кваліфікація і підготовка кадрів.
Проектування та раціоналізація діючих організаційних структур управління можливі лише на чітко науковій методологічній основі, якою є система принципів формування організаційних структур управління:
1. Принцип єдності мети передбачає наявність чітко сформульованої мети або цілей фірми.
2. Принцип первинності функцій і вторинності структури: побудова організаційної структури повинна базуватися на виявленні складу та змісту функцій управління. Не слід ототожнювати функцію управління з функціями підрозділу апарату управління, оскільки залежно від трудомісткості
функції її можуть виконувати кілька підрозділів, або один підрозділ може здійснювати діяльність у межах кількох функцій.
3. Принцип функціональної замкнутості підрозділів апарату управління:
коло завдань для кожного структурного підрозділу повинно бути чітко орієнтоване на досягнення мети управління з відповідної функції.
4. Простота організаційної структури: чим простіше та чіткіше побудована структура управління, тим легше персоналу зрозуміти і пристосуватися до даної форми управління та активно брати участь у реалізації мети фірми. Крім того, кількість ланок і рівнів управління повинні бути мінімальними. Чим більшою їх кількістю характеризується система управління, тим більш тривалим є процес передавання інформації по горизонталі та вертикалі і тим більшою є небезпека виникнення значних комунікаційних бар'єрів.
П.Друкер так підсумував всі складності організаційного конструювання: "Найпростіша організаційна структура, яка виконуватиме роботу, є найліпшою" .
5. Принцип єдності розпорядництва: працівник повинен отримувати накази лише від одного начальника. За словами А.Файоля, для сукупності операцій, що переслідують одну мету, повинні бути один керівник та одна програма. Це необхідна умова єдності дій, координації зусиль.
6. Визначення оптимальної норми керованості: кількість підлеглих, що підпорядковані одному керівнику, повинна бути обмеженою. Норма керованості визначається характером роботи керівника та стосунками керівників і підлеглих. Керівник може мати тим більшу кількість підлеглих, чим більш однорідними є проблеми, які він вирішує. З цього випливає, що кількість підлеглих повинна бути меншою на вищих рівнях менеджменту та більшою на нижчих рівнях.
7. Встановлення оптимального співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління: у всіх організаціях існує певний рівень децентралізації, оскільки абсолютна централізація практично неможлива.
Рівень децентралізації регулюється рядом чинників (розміри компанії, масштаби проектів, однорідність робіт, філософія керівників стратегічного рівня та філософія підлеглих, функціональна сфера діяльності тощо).
8. Принцип зворотного зв'язку, завдяки цьому принципу забезпечується можливість здійснення постійного контролю за результатами функціонування системи та створюються умови для її коригування.
Перелічені принципи побудови організаційних структур управління взаємозв'язані та взаємозумовлені. Кожен з них має самостійне значення, але тільки спільне їх використання забезпечує комплексний, науковий характер проектування організаційних структур управління виробництвом.
Дата добавления: 2016-06-24; просмотров: 633;