Визначення сутності менеджменту

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ

Питання менеджменту (в перекладі з англ. – управління, завідування, організація, тобто управління людською діяльністю) – відрізняються складністю й неоднозначністю їх дослідження. Менеджмент має багато аспектів: економічний політичний, соціальний, фінансовий, філософський, психологічний, технічний, організаційний тощо, кожен з яких відносно самостійний. На практиці ними займаються різні фахівці. Сьогодні не існує єдиної теорії менеджменту, яка об’єднала б всі його аспекти.

Поняття “менеджмент” достатньо широко трактується у світовій літературі з управління. Наприклад, в Оксфордському словнику англійської мови термін “менеджмент” визначається як засіб (манера) спілкування з людьми, влада і мистецтво управління, особливого роду вміння й адміністративні навички, орган управління, адміністративна одиниця. В одному з російських словників іноземних слів “менеджмент” перекладається як управління виробництвом, сукупність принципів, методів, засобів й форм управління з метою підвищення ефективності виробництва та його прибутковості. В спеціалізованій літературі цей термін трактується ще більш багатостороннє. Між різними варіантами немає протиріч. Вони взаємодоповнюють, конкретизують один одного. Це дозволяє краще з’ясувати сутність та зміст менеджменту, зробити правильний висновок щодо необхідності його вивчення.

Термін “менеджмент” за визначенням є аналог терміна “управління”, але не повною мірою. Термін “управління” має більш широке значення, оскільки відноситься до різних видів людської діяльності, на відміну від терміну “менеджмент”, який застосовується до управління соціально-економічними процесами на рівні підприємства (фірми), функціонуючого в умовах ринку.

Таким чином, можна сказати, що менеджмент – це:

1) господарське управління з метою отримання прибутку;

2) група управлінців, які займаються господарською діяльністю фірми та її підрозділів;

3) сукупність наукових знань та практичного досвіду – як наукова дисципліна.

До складу задач управління виробництвом можна віднести:

- створення умов щодо автоматизації виробництва;

- залучення до виконання робіт працівників, які мають більш високу кваліфікацію;

- формування системи високої зацікавленості співробітників фірми в досягненні наміченого результату шляхом впровадження комплексної системи заходів стимулювання й мотивації;

- контроль ефективності функціонування фірми, координація роботи всіх її підрозділів;

- вивчення спроможностей виходу на нові ринки;

- формування політики розвитку фірми;

- визначення необхідних ресурсів та забезпечення ними;

- контроль за виконанням поставлених завдань.

Підсумкової метою управління підприємством є забезпечення прибутковості або доходності через оптимальну організацію виробничого процесу, включаючи розвиток технічної бази, ефективне використання кадрового потенціалу, творчої активності та особистої зацікавленості кожного працівника.

Принципи та методи менеджменту – це правила та способи управління діяльністю організації.

Широко розповсюджено поняття менеджменту як мистецтва управління. Воно базується на тому, що господарські організації - це складні системи, на функціонування яких впливають різнобічні чинники зовнішнього й внутрішнього середовища. Тому вміння управляти таким складним механізмом потребує високої фахової підготовки.

Сьогодні менеджмент ґрунтується на наступних постулатах:

- зовнішнє середовище організації (підприємства, фірми) надзвичайно змінюване та рухливе;

- кожний співробітник фірми, насамперед, особистість, а не “інструмент” для забезпечення прибутку;

- управління – складна сфера людської діяльності, якої слід навчатися протягом життя.

Менеджмент виявляє природу управлінської праці, з’ясовує зв’язки між причиною та наслідком, фактори й умови, за яких спільна праця людей має бути більш корисною та продуктивною. В менеджменті особливе значення надається системі знань, що дозволяє не тільки своєчасно й якісно управляти поточними справами, але й прогнозувати розвиток подій та в зв’язку із цим розробляти стратегію, ринкову політику організації.

Предметом менеджменту є вивчення законів і закономірностей цілеспрямованої діяльності організацій, відносин в процесі управління.

На сьогодні, найбільш поширеними і загальновизнаними вважаються чотири підходи до управління, як до науки:

1. підхід з позицій виділення різних шкіл в управлінні,який ми детально розглянемо окремим питанням теми «Історичний розвиток науки менеджменту»;

2. процесуальний підхід,що розглядає управління, як безперервну серію взаємопов'язаних управлінських функцій;

3. системний підхід,який передбачає організації, як сукупності взаємопов'язаних елементів: людей, структури, завдань і технологій, які орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється;

4.ситуаційний підхідпередбачає, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Найефективнішим методом в конкретній ситуації є той, що найбільш їй відповідає.

Розглянемо докладніше 3-й та 4-й підходи до управління.

Система— це деяка цілісність, що складається з взаємозалежних час­тин, кожна з яких робить свій внесок у характеристики цілого.

Усі організації є системами. Оскільки люди є компонентами організацій (соціальні компоненти), поряд з технікою, що використовується для вико­нання роботи, вони носять назву — соціотехнічні системи. Існує два основ­них типи систем: відкриті і закриті.

Закрита системамає визначені фіксовані межі, а її дії відносно неза­лежні від навколишнього середовища (наприклад, годинник).

Відкрита системахарактеризується взаємодією із зовнішнім середо­вищем. Енергія, інформація, матеріали — це об'єкти обміну з ним. Всі організації є відкритими системами і мають здатність пристосовуватись до змін у зовнішньому середовищі для подальшого функціонування (рис. 1.1):

Рис. 1.1. Організація - відкрита система

Великі складові частини системи, як правило, самі є системами і мають назву підсистем.

Ситуаційний підхід(в оригіналі «сопІіп£епсу арргоаск») — пов'яза­ний з фактором імовірності здійснення події, залежний від випадковості, від обставин, що склалися, від ситуації.

Центральним моментом цього підходу є ситуація, тобто визначений на­бір обставин, які впливають на організацію в даний конкретний час. Він намагається інтегрувати різноманітні часткові підходи і підкреслює взаємо­зв'язок між управлінськими функціями, не розглядаючи їх окремо.

Ситуаційний підхід прагне пов'язати конкретні прийоми і концепції з визначеними конкретними ситуаціями для ефективного досягнення завдань організації. Він концентрується на ситуаційних розбіжностях між органі­заціями і всередині їх, намагається визначити значущість змінних ситуації та їх вплив на.ефективність організації (питому вагу і потенційний вплив від зміни значення певних складових).