Закономірності управління

Управління є специфічним видом трудової діяльності людини, виділившись під час процесу розподілу праці. Ось чому, крім загальних законів й закономірностей соціально-економічної системи, управління підпорядковується своїм особистим специфічним законам й закономірностям.

Категорії ”закон” та “закономірність” відносяться до однієї групи. Як і закони, закономірності встановлюють загальні, суттєві та необхідні зв’язки між явищами, що вивчаються. Різниці, що зустрічаються у використанні категорій “закон” та “закономірність", головним чином пояснюються характером й рівнем розвитку науки. В теорії управління закономірність розглядають як первісне формування закону на початку його теоретичного осмислення та дослідження. Вияв та строге формулювання об’єктивних закономірностей у теорії управління можливі та необхідні. Це визначається як особливостями розвитку самої теорії управління від простого опису явища до їх пояснення та передбачення, так і практикою управління.

Закономірності управління займають центральну ланку вітчизняної теорії управління. На відміну від емпіричного підходу, науковий підхід до управління засновано на врахуванні потреб об’єктивних закономірностей розвитку управління.

Це дозволяє:

1) проводити глибокий науковий аналіз системи управління, об’єктивно оцінювати її стан;

2)повною мірою враховувати фактор часу в процесі удосконалення управління та рівень розвитку об’єкту управління;

3) враховувати суб’єктивні фактори управління, відокремити їх від об’єктивних факторів та встановити найбільш раціональне співвідношення науки й мистецтва управління;

4) здійснити системний підхід до управління та його комплексного удосконалення.

Без знань об’єктивних закономірностей управління цей підхід реалізувати неможливо.

Закономірність “єдність системи управління виробництвом” означає стійкість внутрішніх зв’язків системи під час зміни стану зовнішнього середовища. Єдність соціально-економічної системи – одна з найважливіших її характеристик. Вона відображає такі зв’язки між елементами системи, які тривало зберігають її цілісність під час зміни стану соціально-економічної системи.

На практиці найбільше значення мають наступні форми прояву цієї закономірності:

- єдність принципів управління всіх ланок і ступенів системи управління;

- єдність організаційних форм системи управління. Тобто, це погодженість їх за різними ступенями та ланками;

- єдність основних функцій управління знаходиться в тісному зв’язку функцій планування і організації, планування й контролю;

- єдність методів управління, що використовуються для рішень різних проблем розвитку виробництва;

- єдність процесу управління, яка проявляється у безперервності та ритмічності, злагодженості всіх його операцій, стадій, етапів;

- єдність системи управління, яка проявляється у єдиних вимогах керівників та до інших працівників апарату управління.

Закономірність “пропорційність”, яка проявляється як співвідношенність та адекватність управляючої і управляємої систем, співвідношення розвитку основного та допоміжного виробництва.Під співвідношенністю слід розуміти відповідність управляючої системи управляємій. Зміна співвідношення суб’єкта та об’єкта управління стає під впливом різних чинників. Найважливішими з них є організаційні та економічні. Вони проявляються у збільшенні вартості управління. Ця тенденція відображає підвищення технічного рівня управління на основі використання дорогих технічних засобів управління (наприклад, дорогі комп’ютерні технології і т. ін.). Вартість управління підвищується також за рахунок нових потреб, які висуває сучасне виробництво. Якщо нещодавно управління здійснювалося кадрами з вищою загально-технічною освітою, то зараз необхідні кадри зі спеціальною підготовкою. Управління стало професією, якої необхідно навчати. Це потребує додаткових витрат на управління.

Від того, наскільки раціонально будуть організовані служби управління, багато в чому залежить оперативність та ефективність управління.

Закономірність “централізація й децентралізація управління”.

Оптимальне співвідношення централізації й децентралізації означає необхідність розподілу задач, функцій та повноважень. Централізоване управління представляє собою такий устрій системи та організацію її функціонування, при яких існує безперервна, постійно діюча, стала підпорядкованість кожної ланки системи суб’єкту управління. Це виявляється в потребі обов’язкової погодженості управлінських рішень, зміст яких визначається єдиними цілями розвитку системи.

В системі управління кожна ланка має свої умови функціонування, свої специфічні інтереси. Враховувати їх в управлінні можливо тільки наданням прав самостійного рішення тих чи інших проблем, тобто деякій децентралізації управління.