Розвиток світової управлінської думки до Х1Хст.

Необхідність в управлінні виникла в результаті розподілу праці ще в первісному суспільстві. Розвиток людства щільно пов’язан з розвитком управління. Про розвиток управлінської думки стародавнього Єгипту свідчать як архітектурні споруди, так й письмова спадщина. Прикладом є піраміда Хеопса, яка заввишки 146,6 метрів і займає площу більше 5 гектарів, складається з 2 млн.300 тис. кам’яних блоків. За підрахунками, будівництво піраміди потребувало праці більш ста тисяч людей на протязі 20 років. За сучасними масштабами це означало керівництво сто тисячним колективом будівників. Є свідоцтва, що єгиптянам були відомі кількісні обмеження людей, які знаходились під керівництвом однієї людини (менеджера). На одного керівника (наглядача) припадало 10 робітників. Цей єгипетський принцип “правило десяти” в майбутньому використовувався багатьма цивілізаціями.

В літературних джерелах стародавнього Єгипту знайшли своє відображення численні питання організації й управління господарством, питання власності, товарно-грошових відносин. Перший термін “професійної” управлінської діяльності “візир” датується 1750 р. до нашої ери.

Але не тільки Єгипет залишив приклади початкової практики управління. Її демонструвала Вавилонська імперія, яка знаходилася неподалік від сучасного Багдада між річками Тигр та Євфрат. Важливим внеском в управлінську думку є Кодекс Хаммурапі (2123 – 2081 до н.е. – король Вавилоні). Цей кодекс мав 282 закони. Він регулював min заробітну платню, встановлював відповідальність виконавців і т. ін. За часів царя Навуходоносора (604 р. до н.е.) знаходимо приклади виробничого контролю та стимулювання заробітної плати (Наприклад, праця жінок на текстильній фабриці виплачувалася продуктами харчування та кількість їх залежала від об’єму роботи).

Як відомо, стародавній Китай демонстрував високу культуру в багатьох сферах знань. Не є виключенням і управління. Більш ніж три тисячоліття потому в Китаї були відомі терміни, поняття, які широко використовуються в управлінні і сьогодні: організація, функції, кооперація, системний підхід до діяльності, заходи з підвищення ефективності, спеціалізація, різні види техніки контролю. Джерелом цих термінів є Конституція Чоу і часопису Менсиса (1100-500 рр. до н.е.). Питанням державного управління, зокрема добору людей на важливі урядові пости шляхом оцінки і перевірки їх заслуг перед суспільством, приділяв увагу видатний китайський мораліст Конфуцій (551-479 рр. до н.е.). Із збірника “Люнь юй” (“Бесіди і роздуми”) видно, що Конфуцій виступав за незмінний порядок, сувору соціальну ієрархію, управління на основі дотримання ритуалів, обрядів, визначених норм етики.

Питанням державного управління відвів належне місце в своїх наукових дослідженнях і великій державний діяч Індії Каутил’я – радник царя Чандрагупти І. В його основній праці “Артхашастра” (321 р. до н.е.) вміщуються рекомендації відносно встановлення і підтримки в державі економічного, соціального і політичного порядку.

Що стосується древньої Греції, яка склала значну частину сучасної культури, її економічна думка достатньо суперечлива. Давши визначення самої науки “економіка”(“ойкос” – дім, “номос” – закон), давши світу перших вчених в цій сфері, древні греки негативно ставилися до бізнесу. Представники виробничої праці і торгівлі займали нижчу ступінь в соціальній системі грецької демократії, не мали громадянства. Цього не можна було сказати про греків-аристократів чи греків-філософів. Наприклад, Сократ (469-299 рр. до н.е.) вважав, що тільки той може управляти суспільством, хто досяг успіхів в особистих справах. Аристотель (384-322 рр. до н.е.) пов’язував успіхи з такими елементами управління і організації як спеціалізація праці, централізація, делегування повноважень, лідерство. Він вважав, що методом пізнання та прийняття рішень не може бути містицизм, реальність позначається через почуття та аналіз причин явищ. В подальшому цей дух наукового знання сформував основу для школи наукового управляння.

Цікавими є управлінські ідеї Ксенофонта (приблизно 350 р. до н.е.), які записані в його творі “Домоустрій”, що представляє керівництво з організації рабовласницького господарства. Особливу увагу Ксенофонт відводив зацікавленості рабів щодо результатів праці, а також матеріальному стимулюванню та моральному впливу.

Здатність управляти як суспільством, так й господарством продемонструвала Римська імперія. Вирішенню проблем управління сільським господарством присвячували свої праці Катон та Варрон більше двох тисяч років тому. Марк Порцій Катон (234-149 рр. до н.е.) був політичним діячем та літописцем древнього Рима. З усіх видів господарської діяльності на перше місце ставив сільське господарство. В організації зразкового маєтку Катон належне місце відводив живій робочій силі, вважав, що рабів належало годувати та одягати з позиції їхньої праці та поведінки. Марк Теренцій Варрон (116-27 рр. до н.е.) увійшов до історії завдяки своєму агрономічному трактату “Про сільське господарство”. В цій роботі знайшло відображення подальша раціоналізація, інтенсифікація сільського господарства через проникнення в його глибини товарно-грошових відносин.

Управлінню приділяли уваги і за часів феодальної системи, яка існувала приблизно тисячу років і в своєму розвитку пройшла ряд етапів, вершиною яких став етап відродження культури, так званий період Ренесансу (кінець ХІV-поч.ХV11ст.). Кожен з етапів знайшов свій відбиток в управлінській думці. Важливе місце займає період “середньовіччя”. Цей період характеризується застоєм освіти та науки. І все ж в період “середньовіччя” відбулися події, які підготували умови для подальшого розвитку управління. Це хрестові походи, які, з одного боку, стимулювали торгівлю, відкриваючи для Європи нові торговельні шляхи, а з іншого – послаблювали християнські релігійні догми, протиставляючи їм культуру Середнього Сходу.

Зупинимось на деяких видатних вчених, дослідження яких увійшли в історію науки управління. Анн Роберт Жан Тюрго (1727 –1781 рр.) був великим державним діячем, міністром уряду Франції. Його головна економічна праця “Роздуми про створення та розподіл багатств” присвячена аналізу капіталу, зайнятого в землеробстві, поступово переходить до його аналізу в промисловості, торгівлі, фінансах та інших сферах господарства. Аналіз капіталістичних відносин Тюрго робив з теоретичних позицій фізіократів, тобто помилкових уявлень про те, що додаткова вартість створюється тільки в одній галузі – сільському господарстві.

Глибоке розуміння суті, а також розвитку функцій менеджменту продемонстрував Адам Сміт (1723 – 1790 рр.). В його праці “Дослідження про природу та причини багатства народу” викладається вчення лібералізму, пропонується ідея, що єдиним регулятором в економіці повинен бути ринок та конкуренція. Сміт, як і інші представники класичної школи економічної теорії (М.Б.Сей, Т.Мальтус, А.Маршалл та ін.) приділяв велике значення функціям, які покладаються на менеджера. Планування, організація, вибір та навчання персоналу, безпосередньо управління, контроль – всі ці функції отримали у Сміта той чи інший опис.