Основні теоретично-розрахункові положення теми 1 страница

Вивчення стану роботи підприємства, виявленні його досягнень і недоліків, установленні їхніх причин досягається за допомогою економічного аналізу, особливо аналізу трудових показників підприємства.

На основі аналізу визначаються невикористані можливості поліпшення роботи підприємства, розкриваються резерви росту продуктивності праці, економії фонду заробітної плати, поліпшення організації й умов праці.

За результатами аналізу розробляються організаційно-технічні заходи щодо використання наявних резервів поліпшення роботи підприємства, виконання планових завдань по зростанню виробництва і підвищенню його ефективності.

За допомогою аналізу трудових показників вирішуються наступні основні задачі:

1) перевірка виконання плану по праці на підприємстві в цілому і у всіх його підрозділах;

2) установлення причин відхилення фактичних показників від планових;

3) визначення ступеня впливу кожного фактора, що викликало ті або інші відхилення;

4) установлення фактичної ефективності виконаних заходів щодо впровадження нової техніки, організації праці і виробництва;

5) виявлення невикористаних можливостей поліпшення трудових показників і визначення ефективності розкритих резервів;

6) вибір оптимального варіанта плану, що дозволяє виконати планові завдання з найменшими витратами праці і матеріалів;

7) оцінка діяльності підприємства в цілому і його підрозділах для визначення їхніх досягнень у внутрішньозаводському змаганні і розміру їхнього матеріального заохочення.

Раціональне використання промислово-виробничого персоналу – неодмінна умова, що забезпечує безперебійність виробничого процесу і успішне виконання виробничих планів.

До промислово-виробничого персоналу (ПВП) – персоналу основної діяльності – відносять осіб, зайнятих трудовими операціями, пов'язаними з основною діяльністю підприємства (виготовлення промислової продукції і виконання робіт промислового характеру, організація виробництва і управління підприємством і т. п.). Працівники ПВП підрозділяються на робочих і службовців.

До робочих відносяться особи, зайняті безпосередньою дією на предмети праці, їх переміщенням і переміщенням продукції, доглядом за засобами праці і контролем за їх роботою, виконанням операцій по контролю якості продукції і іншим видам обслуговування виробничого процесу. Цим пояснюється те, що до них відносять молодший обслуговуючий персонал – МОП (працівників, що не мають прямого відношення до виробничого процесу) – прибиральників невиробничих приміщень, кур'єрів, гардеробників, шоферів легкових машин і працівників охорони.

У складі службовців виділяють керівників, фахівців і інших службовців (конторський, обліковий і т.п. персонал).

При аналізі чисельності працівниківнасамперед перевіряється відповідність фактичного числа кожної категорії працюючій їхній плановій кількості, причому при порівнянні числа робітників враховується ступінь виконання плану, тобто їхнє планове число коректується на відсоток виконання плану по випуску продукції. Це виправлення необхідно робити в зв'язку з тим, що потреба в робочій силі збільшується або зменшується відповідно до рівня виконання плану по випуску продукції. Так визначається відносне відхилення фактичної чисельності від планової.

В процесі аналізу необхідно визначити зміну структури персоналу виробничого підрозділу.

За характером участі у виробничому процесі робочі підрозділяються на основних, зайнятих безпосередньо виготовленням основної продукції, і допоміжних, зайнятих в допоміжних виробництвах і всіма видами обслуговування.

В процесі аналізу вивчається співвідношення між основними і допоміжними робочими, встановлюється тенденція зміни цього співвідношення. Якщо питома вага основних робочих знижується, це веде до зниження виробітку робочих.

Вплив зміни питомої ваги основних робочих в загальній їх чисельності на вироблення продукції одним працює визначається за формулою:

де D¹oc-D⁰oc– питома вага основних робочих в загальній їх чисельності за планом (базисний) і звітом; BР⁰ – середньорічний виробіток працівника за планом.

Скорочення чисельності допоміжних робочих досягається за рахунок концентрації і спеціалізації допоміжних робіт: по наладці і ремонту устаткування, підвищенню рівня механізації і вдосконаленню праці цих робочих і т.д.

Разом з кількісним забезпеченням вивчається якісний склад робочих, який характеризується загальноосвітнім, професійно - кваліфікаційним рівнями, статевовіковою і внутрішньовиробничою структурами.

Розрізняють робочі, зайняті на нормованих роботах (відрядники) і ненормованих роботах (погодинники).

Чисельність робочих визначають виходячи з норми трудомісткості робіт планованого періоду, ефективного (дійсного) річного фонду часу робочого і планованого коефіцієнта виконання норм.

Чисельність робочих, зайнятих на апаратурних і агрегатних роботах, де дії робочих полягають в основному в управлінні механізованими або автоматизованими процесами, визначають за робочими місцями і нормах обслуговування устаткування.

Чисельність службовців визначають виходячи з організаційної структури підприємства і раціональної чисельності, необхідної для забезпечення функцій управління.

Чисельність для штатного розкладу можна визначити за нормативами чисельності, які розроблені за 17 функціями управління.

Чисельність МОП визначають за існуючими нормами обслуговування або за робочими місцями; працівників охорони – по кількості постів і режиму роботи; учнів – відповідно до плану підготовки нових кадрів, а також з урахуванням терміну навчання; чисельність непромислової групи – по типових галузевих нормативах, по нормах обслуговування (з розбиттям на групи: ЖКГ, дитячі установи, ремонт будівель, культурні і спортивні установи).

Аналіз професійного і кваліфікаційного рівня робочих проводиться шляхом зіставлення наявної чисельності по спеціальностях і розрядах з необхідною для виконання кожного виду робіт по ділянках, бригадах і підприємстві в цілому. При цьому виявляється надлишок або нестача робочих по кожній професії. Необхідна чисельність робочих визначається відношенням об'єму кожного виду робіт до планового фонду робочого часу одного робочого з урахуванням виконання норм вироблення.

Аналіз відповідності виконуваної роботи кваліфікації робочих проводиться на основі порівняння середнього розряду робіт з середнім розрядом робочих, що виконують ці роботи.

Середній розряд робіт по g виробу визначається по формулі:

де РМ – менший розряд з двох суміжних, між якими знаходиться значення середнього тарифного коефіцієнта; КМ. – тарифний коефіцієнт меншого з двох суміжних розрядів; КБ – тарифний коефіцієнт більшого з двох суміжних розрядів; КСР _- середній тарифний коефіцієнт робіт по g виробу, який визначається як середньозважена по трудомісткості робіт відповідного розряду, тобто.:

де J – індекс відповідного розряду (J - 1–6 при 6-розрядній тарифній сітці); KJ – тарифний коефіцієнт робіт J-го розряду; TJ– трудомісткість робіт J розряду по g виробу.

Середній розряд робочих визначається за формулою:

де Кср.ч – середній тарифний коефіцієнт робочих, який визначається як середньозважена за чисельністю робочих величина, тобто.:

де Ч_J – число робочих відповідних розрядів.

Порівняння середнього розряду робіт з середнім розрядом робочих, що виконують ці роботи, дає можливість судити про те, наскільки правильно підібрані і розставлені робочі по ділянках, а також чи правильно планується їх заробітна плата.

Зайва чисельність тієї або іншої категорії працівників знижує показник продуктивності праці.

Для планування чисельності працівників, їхнього складу, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів потрібно знати, наскільки рівень кваліфікації робітників відповідає складності виконуваних ними робіт і чи збігається середній розряд робіт і робітників. На основі аналізу чисельності встановлюється, у якому ступені робітники виконують роботи, що відповідають їхні кваліфікації. Визначається також так називаний коефіцієнт відповідності, що являє собою співвідношення кількості годин, протягом яких робітник виконував роботу, що відповідає його розрядові, і загальної кількості проробленого їм часу. Це є і показником рівня організації праці.

Склад працівників постійно змінюється у зв'язку зі скорочен­ням штатів, звільненням за власним бажанням, виходом на пен­сію, пересуванням у межах підприємства та прийманням нових робітників. Велика плинність робочої сили спричиняє додаткові витрати на підготовку нових робітників, знижує на певний час продуктивність праці.

Оборот робочої сили поділяють на необхідний, що відбува­ється з об'єктивних причин, та надмірний, який включає звіль­нення працівників за порушення дисципліни, прогули, через не­достатньо високу кваліфікацію, у зв'язку з рішенням судових ор­ганів.

Коефіцієнт обороту з приймання — це відношення заново прийнятих працівників до середньооблікової чисельності.

Коефіцієнт обороту зі звільнення — це відношення кількості звільнених працівників до середньооблікової чисельності.

Коефіцієнт загального обороту обчислюють як відношення кіль­кості заново прийнятих на роботу та тих, що вибули, до серед­ньооблікової чисельності.

Коефіцієнт плинності кадрів — це відношення кількості звіль­нених за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни до середньооблікової чисельності.

Для розрахунку додаткової потреби в працівниках враховується плинність кадрів. Скорочення неї — один з факторів росту продуктивності праці. Тому завдання аналізу полягає у визначенні розміру й особливо причин плинності кадрів, що необхідно для розробки заходів щодо її зниження і зменшення потреби в робочій силі.

При аналізі чисельності інженерно-технічних працівників і службовців установлюється відповідність їхньої кількості по функціях керування й обслуговування виробництва штатним розкладам і нормативам. Особливо важливе значення має зіставлення чисельності і розміщення інженерно-технічних працівників і службовців на суміжних підприємствах. При цьому зіставляються такі відносні показники, як співвідношення числа робітників, інженерно-технічних працівників і службовців, чисельності фахівців вищої і середньої кваліфікації, розподіл керівних, інженерно-технічних працівників і службовців по ланках керування й обслуговування виробництва й ін.

На основі аналізу розробляються пропозиції по раціоналізації керування, розміщенню і використанню інженерно-технічних працівників і службовців, визначаються можливості скорочення їхньої чисельності.

На аналізованому підприємстві дефіцит робочої сили підтверджується великою кількістю годин наднормової роботи.

Отже, показники забезпеченості підприємства працівниками ще не характеризують ступінь їх використання і, природно, не можуть бути чинниками, що безпосередньо впливають на об'єм продукції, що випускається. Випуск продукції залежить не стільки від чисельності тих, що працюють, скільки від кількості витраченої на виробництво праці, визначуваного кількістю робочого часу, від ефективності суспільної праці, його продуктивності. Тому необхідно вивчити ефективність використання робочого часу трудового колективу підприємства.

В процесі аналізу використання робочого часу на підприємстві слід перевірити обгрунтованість виробничих завдань, вивчити рівень їх виконання, встановити доцільність виконання окремих видів робіт, виявити втрати робочого часу, встановити їх причини, намітити шляхи подальшого поліпшення використання робочого часу, розробити необхідні заходи.

Аналіз використання робочого часу. Кількісною характеристикою використання робочої сили є по­казники тривалості робочого дня. Як свідчить статистика, загаль­на величина робочого часу протягом року має сталу тенденцію до зменшення. На сьогодні законодавчо встановлено п'ятиденний робочий тиждень (40 робочих годин).

Використання робочого часу по категоріях робітників зазвичай аналізується за допомогою таких двох показників, як середня кіль­кість днів, відпрацьованих робітником за звітний період (місяць, квартал, рік), і середня тривалість робочого дня (зміни). Ці показни­ки можна обчислити на підставі даних звіту підприємства з праці.

Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одним працівником за аналізований період часу, а також за ступенем використання фонду робочого часу. Такий аналіз проводиться за кожною категорією працівників, за кожним виробничим підрозділом і в цілому по підприємству.

Фонд робочого часу (ФРЧ) залежить від кількості робочих (КР), кількості відпрацьованих днів одним робочим в середньому за рік (Д) і середній тривалості робочого дня (Т):

Показник, який характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від таких факторів:

—кількості вихідних і святкових днів;

—кількості днів чергової відпустки;

—інших видів відпусток, передбачених законодавством;

—кількості днів непрацездатності;

—неявки на роботу з дозволу адміністрації;

—прогулів;

—інших.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника визначають такі фактори:

—величина нормативного робочого тижня;

—час простою впродовж дня, зафіксований в обліку;

—час понадурочної роботи (збільшує величину показника);

—час інших скорочень робочого дня, передбачених законодавством (для підлітків, матерів-годувальниць тощо).

Під час аналізу знаходять відхилення цих показників від плану, порівнюють їх з аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюють конкретні причини можливих відхилень. Особливу увагу при цьому необхідно звертати на величину зафіксованих в обліку непродуктивних втрат робочого часу через такі обставини:

—неявку на роботу з дозволу адміністрації;

—прогули та цілодобові простої;

—внутрішньозмінні простої, зафіксовані в обліку;

—облікований брак продукції.

Проте необліковані втрати робочого часу можуть бути значно більшими. Вони спричинюються недоліками в організації вироб­ництва та управління, простоями устаткування через його несправ­ність, відсутністю на робочому місці сировини, матеріалів, інстру­менту та інших ресурсів, низькою трудовою дисципліною. Втрати робочого часу пов'язані також з непродуктивною роботою:

—випуском бракованої продукції, яка не фіксується в обліку;

—випуском непотрібних для складання кінцевої продукції деталей (некомплектне виробництво);

—списанням на збитки загублених або вкрадених деталей;

—несанкціонованим виробництвом іншої («лівої») продукції.

Якщо фактично одним робочим відпрацьовано менше днів і годин, чим передбачалося планом, то можна визначити надпланові втрати робочого часу: цілоденні (ЦДВ) і внутрішньозмінні (ВЗВ):

Скорочення втрат робочого часу - один з резервів збільшення випуску продукції. Щоб підрахувати його, необхідно втрати робочого часу (ВРЧ) з вини підприємства помножити на плановий середньогодинний виробіток продукції:

Проте треба мати на увазі, що втрати робочого часу, не завжди приводять до зменшення обсягу виробництва продукції, оскільки вони можуть бути компенсовані підвищенням інтенсивності праці працівників. Тому при аналізі використання трудових ресурсів велика увага приділяється вивченню показників продуктивності праці.

Унаслідок неврахованих простоїв і втрат завищується фактич­но відпрацьований час, оскільки наведені у звітності показники часу роботи визначаються як різниця між загальною кількістю явочних днів або годин і врахованими простоями.

Приховані від обліку внутрішньозмінні перерви та простої ро­бітників можна виявити за допомогою побічних розрахунків або вибіркових спостережень та опитувань робітників.

За результатами аналізу необхідно розробити заходи щодо зменшення втрат робочого часу і пов'язаних з ним непродуктив­них виплат заробітної плати. Особливу увагу при цьому слід звернути на поліпшення обліку внутрішньозмінних втрат робочого часу.

Для виявлення резервів кращого використання робочого часу фактичний (очікуваний) бюджет робочого часу зіставляється з плановим, установлюються причини відхилення по кожній статті, аналізуються результати спостережень за використанням робочого часу і намічаються заходи щодо поліпшення організації праці і зниженню втрат робочого часу.

При аналізі продуктивності працівстановлюється:

як виконаний план по росту продуктивності праці н чим викликані ті або інші відхилення фактичних показників від планових; які можливості росту Продуктивності праці був не використаний і чому;

який вплив зробили ці відхилення на випуск продукції, витрата заробітної плати й інші показники;

у якому ступені аналізовані показники відрізняються від нормативних, середньогалузевих і показників суміжних підприємств.

Результати аналізу є вихідними даними при плануванні продуктивності праці на майбутній період.

Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується система узагальнюючих, приватних і допоміжних показників.

До узагальнюючих показників відносяться середньорічний, середньоденний і середньогодинний виробіток продукції одним робочим, а також середньорічний виробіток продукції одного працюючого у вартісному виразі. Приватні показники - це витрати часу на виробництво одиниці продукції певного виду (трудомісткість продукції) або випуск продукції певного виду в натуральному виразі за один людино-день або людино-годину. Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці певного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу.

Найбільш узагальнювальним показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним працюючим. Величина його залежить не тільки від виробітки робочих, але і від питомої ваги останніх в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів і тривалості робочого дня (рис. 11.1).

Рис. 11.1 Взаємозв'язок факторів, що визначають середньорічний виробіток продукції працівника підприємства

Звідси середньорічний виробіток продукції одним працівником рівне множенню наступних чинників:

Розрахунок впливу даних чинників на зміну рівня середньорічного виробітку промислово-виробничого персоналу можна провести способом абсолютних різниць (див. табл. 11.1 ).

Таблиця 11.1

Розрахунок впливу чинників на рівень середньорічного виробітку працівників підприємства способом абсолютних різниць.

Аналогічним чином визначають зміну середньорічного виробітку робочого, який залежить від кількості відпрацьованих днів одним робочим за рік, середньої тривалості робочого дня і середньогодинного виробітку:

Розрахуємо вплив даних чинників способом абсолютних різниць:

Обов'язково аналізується зміна середньогодинного виробітку як одного з основних показників продуктивності праці і чинника, від якого залежить рівень середньоденного і середньорічного виробітку робочих. Для аналізу середньогодинного виробітку скористаємося методикою, розробленою Н.А.Русак [41], згідно якої величина цього показника залежить від чинників, пов'язаних із зміною трудомісткості продукції і вартісної її оцінки. До першої групи чинників відносяться такі, як технічний рівень виробництва, організація виробництва, непродуктивні витрати часу у зв'язку з браком і його виправленням. До другої групи входять чинники, пов'язані із зміною обсягу виробництва продукції у вартісній оцінці у зв'язку із зміною структури продукції і рівня кооперованих постачань. Для розрахунку впливу цих чинників на середньогодинний виробіток використовується спосіб ланцюгової підстановки.

Щоб провести аналіз середньогодинного виробітку, необхідно розрахувати фактичну середньогодинний виробіток в зіставних з планом умовах:

де N(D) – зміна обсягу випуску продукції за рахунок змін в структурі випуску; DN(КП) – зміна часу; ЕТ(НТП) – економія робочого часу за рахунок впровадження заходів щодо науково-технічного прогресу обсягу випуску продукції за рахунок зміни рівня кооперованих постачань; Тнв - непродуктивні витрати робочого часу.

Порівняння фактичної середньогодинної виробітки з плановою середньогодинною виробіткою показує вплив інтенсивності праці:

Потім розраховується фактична середньогодинна виробітка без урахування впливу економії робочого часу від впровадження заходів щодо технічного прогресу:

Порівняння отриманого середньогодинного виробітку з плановим дає можливість визначити вплив заходів щодо технічного прогресу на зміну середньогодинної виробітки:

Потім розраховується фактична середньогодинна виробітка без урахування впливу непродуктивних витрат робочого часу:

Порівнянням з попереднім результатом визначається вплив непродуктивних витрат робочого часу:

Розраховується фактична середньогодинна виробітка без урахування впливу зміни рівня кооперованих постачань:

Вплив зміни рівня кооперованих постачань рівний:

І нарешті, отриманий результат порівнюють з фактичною середньогодинною виробіткою і визначають вплив зміни структури фактично випущеної продукції:

На закінчення аналізу необхідно розробити конкретні заходи щодо забезпечення зростання продуктивності праці івизначити резерв підвищення середньогодинного, середньоденного і середньорічного виробітку робочих.

Основні напрями пошуку резервів зростання продуктивності витікають з самої формули розрахунку її рівня: ПП = ВП/Т, згідно якої добитися підвищення продуктивності праці можна шляхом:

а) збільшення випуску продукції за рахунок повнішого використання виробничої потужності підприємства, оскільки при нарощуванні об'ємів виробництва збільшується тільки змінна частина витрат робочого часу, а постійна залишається без зміни. В результаті витрати часу на випуск одиниці продукції зменшуються;

б) скорочення витрат праці на її виробництво шляхом інтенсифікації виробництва, підвищення якості продукції, впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва, більш прогресивної техніки і технології виробництва, скорочення втрат робочого часу за рахунок поліпшення організації виробництва, матеріально-технічного постачання і інших чинників відповідно до плану організаційно-технічних заходів.

При цьому можливі наступні варіанти співвідношення зміни обсягу випуску продукції і витрат праці, які повинні враховуватися при виборі управлінської стратегії по забезпеченню зростання продуктивності праці за економічних умов, що існують в даний момент:

а) відбувається збільшення обсяг випуску продукції при зниженні витрат праці на її виробництво;

б) обсяг продукції росте швидше, ніж витрати праці;

в) обсяг продукції росте при незмінних витратах праці;

г) обсяг продукції залишається незмінним при зниженні витрат праці;

д) обсяг продукції знижується повільнішими темпами, ніж витрати праці.

Особлива увага приділяється аналізу трудомісткості продукції. З'ясовується, які заходи намічалися для зниження трудомісткості, що не виконано і чому, що повинне бути перенесене в план майбутнього періоду. В процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану за її рівем, причини її зміни і вплив на рівень продуктивності праці.

Зниження трудомісткості продукції — основний фактор зростання продуктивності праці, тому аналізується динаміка трудомісткості не тільки за сумарними показниками (середні витрати праці на 1 тис. грн. продукції), але і за основними її видами: технологічної, виробничої і повної. Крім того, ці показники порівнюються з аналогічними на суміжних підприємствах по однакових типах виробів.

Дуже важливо визначити фактичну ефективність здійснених заходів щодо зниження трудомісткості і з'ясувати, чому вона відхиляється від планової.

Значний інтерес представляє порівняння питомої трудомісткості продукції на різних підприємствах, що дає можливість виявити передовий досвід і розробити заходи щодо його впровадження на аналізованому підприємстві.

Оскільки між трудомісткістю продукції і рівнем продуктивності праці існує обернена пропорційна залежність, то загальна питома трудомісткість продукції залежить від тих же чинників, що ісередньогодинний виробіток робочих.

Знаючи, як змінилося середньогодинний виробіток, можна визначити зміну трудомісткості продукції:

Як видимий, між трудомісткістю продукції і рівнем продуктивності праці існує обернена пропорційна залежність. Тому загальна питома трудомісткість продукції залежить від тих же чинників, що і середньогодинний виробіток робочих.

Питому фактичну трудомісткість в зіставних з планом умовах можна представити у вигляді алгоритму:

де ВПф - фактичний обсяг валової продукції; DВПстр, DВПк -соответственно зміна обсягу валової продукції за рахунок структури виробництва і кооперованих постачань; ТФ- фактичні витрати робочого часу на випуск продукції; Тн - непродуктивні витрати часу; Те – економія робочого часу у зв'язку з впровадженням заходів НТП.

Розрахунок впливу факторів на зміну рівня трудомісткості продукції можна провести по методиці, описаній вище.

Зміна середнього рівня питомій трудомісткості може відбутися за рахунок зміни її рівня по окремих видах продукції (Tрi) і структури виробництва (Пвi). При збільшенні питомої ваги більш трудомістких виробів середній її рівень зростає і навпаки:

Вплив цих факторів на середній рівень трудомісткості можна визначити методом ланцюгової підстановки через середньозважені величини:

Зміна середнього рівня питомій трудомісткості може відбуватися за рахунок:

а) зниження проти плану індивідуальної трудомісткості окремих виробів;

б) збільшення питомої ваги більш трудомісткої продукції в загальному випуску.

Розрахунок впливу структурного чинника на зміну середнього рівня питомій трудомісткості можна провести і способом абсолютних різниць за даними:

Слід мати на увазі, що зміни в рівні трудомісткості не завжди оцінюються однозначно. Іноді трудомісткість зростає при значній питомій вазі знов освоюваної продукції або поліпшенні її якості. Тому взаємозв'язок трудомісткості продукції і її якості, собівартості, обсягу продажів і прибутку повинна знаходитися постійно в центрі уваги аналітиків.