Основні теоретично-розрахункові положення теми
Планування продуктивності праці — найважливіша частина планування трудових показників, а план по праці — один з основних розділів народногосподарського плану, зв'язаний із всіма іншими його розділами. Виконання плану в промисловості, будівництві й інших галузях матеріального виробництва залежить від кількості зайнятих у них працівників і продуктивності їхньої праці. Чисельність робітників та службовців у невиробничій сфері обумовлює рівень обслуговування населення. Фонд заробітної плати визначає рівень середньої заробітної плати й у значній мірі необхідний обсяг товарообігу, а це з урахуванням динаміки цін і виплат з фондів суспільного споживання є показником зростання реальних доходів і підвищення добробуту населення. Через показники фонду заробітної плати і зниження собівартості продукції план по праці зв'язаний з фінансовим планом. Зниження собівартості продукції обумовлює обсяг прибутку, темпи нагромадження і можливості розширеного відтворення. Таким чином, план по праці, будучи найважливішим розділом народногосподарського плану, зв'язує всієї його частини в єдине ціле.
Практика показує, що найбільші відхилення спостерігаються у виконанні поточних і перспективних планів саме за трудовими показниками — росту продуктивності праці, чисельності працівників, витраті заробітної плати. Будь-які неполадки в організації виробництва позначаються, насамперед на цих показниках. Відхилення ж у їхньому виконанні відразу викликають зміни в обсязі продукції, що випускається, її собівартості, прибутку й ін.
План по праці зв'язаний із усіма розділами техпромфінплану. Він зв'язаний із планом виробництва, оскільки обсяг продукції визначається чисельністю працівників і продуктивністю їхньої праці. Плани по прибутку, витратам виробництва, рентабельності, по фондах економічного стимулювання залежать від зниження собівартості, що обумовлено головним чином співвідношенням у темпах росту продуктивності праці і заробітної плати. У свою чергу на продуктивність праці і чисельність працівників впливають реалізація плану підвищення ефективності виробництва, техніко-економічні нормативи і норми. Фонд заробітної плати є найважливішою частиною фінансового плану підприємства і т.д.
План з праці складається з наступних підрозділів:
– плану підвищення продуктивності праці,
– плану з чисельності і складу працюючих,
– плану із заробітної плати,
– плану підготовки кадрів і підвищення кваліфікації працюючих.
При розробці плану з праці в галузі, підгалузі і на підприємстві необхідно передбачати:
1) неухильне підвищення продуктивності праці і перевищення темпів її росту над темпами. росту заробітної плати; .
2) дотримання правильних співвідношень у заробітній платі ,; окремих категорій працівників відповідно до кількості і якістю їхньої праці при установленому вищестоящої організацією розмірі загального фонду заробітної плати;
3) стимулювання учасників виробничого процесу й у цілому колективу підприємства в поліпшенні техніко-економічних показників діяльності підприємства;
4) задоволення потреби в кадрах необхідної кваліфікації, підвищення кваліфікації працівників підприємства;
5) оптимальне співвідношення чисельності персоналу, зайнятого безпосередньо у виробництві, обслуговуванні і керуванні.
Вихідними для складання плану по праці й обов'язковими для виконання є два директивних показники — зростання продуктивності праці і фонд заробітної плати. Але план з праці є складовою частиною виробничо-фінансових планів на всіх рівнях планування. Тому його показники повинні бути строго ув'язані з іншими розділами планів, щоб були забезпечені випуск продукції в заданому обсязі й асортименті, установлений розмір прибутку, рівень рентабельності й інші показники.
Розглянемо, як підприємство, використовуючи установлений фонд заробітної плати і виконуючи завдання з росту продуктивності праці, забезпечує виконання інших показників техпромфінплану.
Визначальний показник — продуктивність праці. Від її рівня й динаміки залежать випуск продукції, чисельність працівників, середня заробітна плата, собівартість продукції й ін. Цей зв'язок і залежність можна виразити наступними рівняннями:
,
де ОП – обсяг продукції;
Чр – чисельність працівників;
Пт – продуктивність праці, вироблення на один працюючого; ЗПср — середня заробітна плата; ФЗП — фонд заробітної плати. Дуже важливо простежити взаємозв'язок і взаємозумовленість основних показників виробництва: обсягу валової або товарної продукції, суми прибутку, фонду заробітної плати, собівартості продукції й ін.
Сума прибутку дорівнює різниці між вартістю продукції (в оптових цінах) і її собівартістю, що знижується під впливом двох факторів: перевищення росту продуктивності праці над ростом заробітної плати і зниження матеріальних витрат. Як правило, перший фактор має найбільше значення. Зниження собівартості у відсотках (См) під його впливом визначається за формулою:
де Пт — ріст продуктивності праці, %; ЗП — ріст заробітної плати, %; d— питома вага заробітної плати в собівартості продукції в базисному періоді, %.
Отже, обсяг прибутку і рівень рентабельності виробництва також залежать насамперед від динаміки продуктивності праці і її співвідношення з динамікою заробітної плати.
Підприємство, одержавши завдання по випуску продукції, росту продуктивності праці, сумі прибутку і фондові заробітної плати, має можливість розробляти ряд варіантів організації праці і виробництва для забезпечення заданих показників. При цьому в різних комбінаціях повинні враховуватися наявні резерви по розширенню виробництва, росту продуктивності праці, економії матеріальних ресурсів, підвищенню якості продукції. Останнє при більш високих цінах на кращу продукцію має особливо важливе значення, тому що безпосередньо збільшує прибуток підприємства.
Планування продуктивності праці. Продуктивність праці — найважливіший показник плану по праці» тому складання плану починається з планування продуктивності праці.
Етапи планування продуктивності праці наступні:
аналіз рівня і динаміки продуктивності праці в попередньому періоді;
виявлення резервів підвищення вироблення в майбутньому періоді;
визначення очікуваного рівня продуктивності праці в поточному періоді;
розробка плану заходів щодо використання виявлених резервів;
розрахунок ефективності кожного заходу, спрямованого на підвищення продуктивності праці, узгодження заходів між собою;
визначення можливого рівня продуктивності праці на підприємстві в плановому періоді.
Особливо важливо правильно розрахувати очікуваний рівень продуктивності праці в поточному періоді, тому що якщо фактичний рівень виявиться нижче очікуваного, то в плановому періоді прийдеться виконувати не тільки план по росту продуктивності праці, але і невиконану частину плану підвищення продуктивності праці попереднього періоду. У випадку заниження очікуваного виконання планове завдання теж виявиться заниженим і не буде стимулювати колектив підприємства до використання наявних резервів підвищення продуктивності праці, що негативно позначиться на всіх показниках роботи підприємства.
Розробка плану заходів щодо використання виявлених резервів має вирішальне значення для виконання прийнятого плану підвищення продуктивності праці. Успіх залежить від того, як розроблене кожен захід, як заходи погоджені між собою, наскільки їхнє виконання забезпечене необхідними засобами, які намічені виконавці, терміни виконання і т.д. План підвищення продуктивності праці тісно зв'язаний із планом наукової організації праці, тому що основне призначення плану НОП — підвищення продуктивності праці.
Для розрахунку росту продуктивності праці всі заходи групуються в такий спосіб: заходу, що знижують трудомісткість продукції, і заходу, що поліпшують використання сукупного фонду робочого часу.
Трудомісткість продукції визначається кількістю праці, необхідного для виготовлення наміченої планом продукції або фактично витраченого на її виготовлення. Трудомісткість обчислюється підсумовуванням витрат праці по всіх операціях, виконуваним при виготовленні кожного виробу, а потім і по усіх виробах, передбаченим виробничим планом. Вона виміряється в годинник або у фактичної годинник роботи, витрачених на виготовлення продукції. У першому випадку буде нормативна трудомісткість, у другому — фактична.
Різниця між ними визначається ступенем виконання норм. Нормативна трудомісткість виробів розраховується на основі карт трудомісткості, у яких перераховані усі види робіт і зазначена норма часу на кожну роботу, її розряд і розцінка. Трудомісткість визначається по нормах базисного періоду без обліку її зниження в результаті проведення організаційно-технічних заходів. Але при розрахунку планової трудомісткості повинні бути враховані її зміни в ту або іншу сторону в залежності від намічуваної зміни асортименту продукції.
При розрахунку трудомісткості в увагу приймають витрати праці тільки основних робітників, зайнятих безпосередньо виготовленням продукції, тобто обчислюється технологічна трудомісткість. Поряд з нею визначають виробничу і повну трудомісткість. При цьому витрати праці допоміжних робочих і інших працівників розподіляються по видах продукції в більшості випадків пропорційно витратам праці основних робітників.
Науково-дослідний інститут праці запропонував більш точний розрахунок трудомісткості, обслуговування виробництва по наступних функціях обслуговування: 1) підтримка в робочому стані устаткування; 2) підтримка в робочому стані будинків і споруджень; 3) контроль (ОТК, лаборанти й ін.); 4) транспорт і вантажно-розвантажувальні роботи; 5) збереження і видача матеріальних цінностей; 6) енергопостачання.
Трудомісткість обслуговування по зазначених функціях у більшості випадків не пропорційна технологічної трудомісткості, тому вона розподіляється по виробах за допомогою спеціальних розрахунків.
Зниження трудомісткості визначається як по технологічній трудомісткості, так і по кожній функції обслуговування, і на основі цього встановлюється планова трудомісткість кожного виробу і усієї виробничої програми. Потім з урахуванням загального зниження трудомісткості розраховується ріст продуктивності праці по цехах і в цілому по підприємству.
Визначення планової трудомісткості продукції проходить три етапи: 1) аналіз фактичної трудомісткості виробу, або виду робіт і виявлення наявних резервів для її зниження; 2) розробка організаційно-технічних заходів щодо використання розкритих резервів; 3) розрахунок зниження трудомісткості в результаті впровадження того або іншого заходу і установлення планової трудомісткості продукції (виробу, виду робіт і т.п.).
При розрахунку планової технологічної трудомісткості вихідними даними для порівнянної продукції служать фактичні витрати праці наприкінці базисного періоду, для нової продукції — розрахункова трудомісткість, установлена для першої партії виробів. Потім визначається вплив на трудомісткість таких факторів, як упровадження заходів, що підвищують технічний рівень виробництва, зміна питомої ваги кооперованих постачань, збільшення обсягу виробництва й ін.
Економію трудових витрат (зниження трудомісткості) у результаті впровадження нової техніки, модернізації устаткування або удосконалювання технології можна визначити, зробивши відповідний розрахунок.
Економія (Э) по кожнім заході розраховується по формулі
де Тб і Тп— витрати часу на один виріб у базисному і плановому періоді, нормо-годинника; К — кількість виробів, що підлягають обробці на даному устаткуванні (за даною технологією) протягом року, шт.; В — тривалість дії нового обладнання (технології) протягом планового року.
Ріст продуктивності праці при зниженні трудомісткості продукції (робіт, операцій) у загальному виді можна визначити по наступній формулі:
де Тб і Тп — базисна і планова трудомісткість одиниці продукції, нормо-годинника; d — питома вага робітників, що беруть участь у виробництві даної продукції або виконанні операцій, у загальній чисельності виробничого персоналу, %; Кс— термін дії досліджуваного заходу в даному році.
Якщо замість кількості оброблюваної продукції дане число працівників, зайнятих на новому обладнанні, відоме підвищення продуктивності нового обладнання в порівнянні зі старим, то зниження трудомісткості або економію робочої сили можна визначити як величину, зворотну росту продуктивності праці. Так, якщо продуктивність праці росте на п %, то індекс продуктивності праці буде 100+ п. У цьому випадку індекс трудомісткості продукції буде дорівнює 
' а 
(у відсотках).
Таким чином, економію робочої сили можна розрахувати по формулі:
де Ч — число робітників, зайнятих на даному устаткуванні; В— тривалість роботи нового обладнання (частина планового року).
Потреба в робочій силі буде тим менше, чим вище виробіток. Тому для визначення економії робочої сили треба порівняти чисельність робітників, необхідну для виготовлення планового обсягу продукції, при базисному і плановому виробленні.
Порядок розрахунку росту продуктивності праці в результаті комплексної механізації основних виробничих процесів на підприємстві.
Ріст продуктивності праці визначається по формулі
де Ч — чисельність працівників у плановому періоді при виробітку базисного періоду.
Ріст продуктивності праці — тільки один з можливих вимірників ефективності організаційно-технічних заходів. Поряд з розрахунком росту продуктивності в ряді випадків необхідно визначати і повну економічну ефективність шляхом зіставлення зроблених витрат і економії, отриманої в результаті здійснення заходів.
Одним з показників ефективності є економія по заробітній платі. Врахувавши накладні витрати, що відносяться на цю суму заощаджує заробітну плату, і витрати на здійснення механізації, можна визначити загальну суму економії (Э) і строк окупності в місяцях (Ток) по формулах:
де ∑витрат — сума витрат;
Эз — економія заробітної плати основних робітників;
Кн.р — коефіцієнт накладних витрат на основну заробітну плату;
12 — число місяців.
Так розраховується ефективність заходів щодо росту продуктивності праці в результаті підвищення технічного рівня виробництва, механізації й автоматизації виробничих процесів, упровадження нових видів устаткування, модернізації верстатів і машин, удосконалювання технології і т.п.
У ряді випадків (та ручних роботах при удосконалюванні знарядь праці, механізації й автоматизації виробництва й ін.) економія робочої сили визначається прямим порівнянням чисельності робітників до впровадження машин і автоматів і після нього.
Природно, що при таких розрахунках треба враховувати термін упровадження заходів, а отриману економію чисельності або ріст продуктивності праці коректувати на термін їхньої дії (В).
Якщо в результаті автоматизації створюється можливість обслуговування одним робітником декількох верстатів, то продуктивність праці в цих умовах росте прямо пропорційно збільшенню числа верстатів, що обслуговуються.
На машинно-ручних роботах при упровадженні відповідних пристосувань скорочується ручний час (допоміжне, підготовчо-заключне й ін.). За рахунок цього збільшується машинний час, підвищується вироблення продукції і знижується її трудомісткість. Ріст продуктивності праці встановлюється прямим рахунком по росту вироблення, а економія робочої сили (Э) розраховується по формулі:
де n — ріст продуктивності праці, %; Ч — чисельність працівників; В -час дії впровадженого заходу.
Економію робочої сили у відсотках можна визначити також по співвідношенню зниження трудомісткості і рости продуктивності праці:
Іноді при підвищенні темпів роботи устаткування в автоматизованих і апаратурних процесах трохи збільшується кількість робітників, що обслуговують процес (харчування апаратів і інші роботи). При цьому 
а економія робочої сили 
Упровадження заходів щодо НОП може привести до перегляду норм виробітку з метою їхнього підвищення. У цьому випадку відсоток росту продуктивності праці робітників буде дорівнює відсоткові підвищення норм виробітку.
При розрахунку загального можливого підвищення продуктивності праці треба врахувати, що деякі заходи в базисному періоді зробили лише частковий вплив на її ріст, тому що були впроваджені не на початку року. У планованому ж періоді вони дадуть повний ефект.
При збільшенні обсягу виробництва чисельність окремих категорій промислово-виробничого персоналу (допоміжних робітників, що служать і деяких інших) росте в меншому ступені, чим обсяг виробництва. У зв'язку з цим заощаджується робоча сила і підвищується продуктивність праці в розрахунку на весь персонал підприємства:
де Чб — чисельність даної категорії персоналу в базисному періоді;
∆ОП — ріст обсягу виробництва, %;
∆Ч — ріст чисельності даної категорії персоналу, %.
Такий же розрахунок можна зробити і по інших категоріях працівників. Ріст продуктивності праці в цьому випадку визначається за формулою:
де d — питома вага допоміжних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу
При удосконалюванні структури керування, упровадженні наукової організації праці працівників керування, використанні електронної обчислювальної техніки для обробки інформації скорочується чисельність працівників керування й обслуговування виробництва. Економія чисельності визначається прямим рахунком, а ріст продуктивності — відповідно до цієї економії або з підвищенням питомої ваги робітників.
Часта зміна трудомісткості і продуктивності праці відбувається в результаті зниження або підвищення питомої ваги кооперованих постачань (Kn) і покупних напівфабрикатів. У такому випадку
а 
Природно, що при зниженні питомої ваги кооперованих постачань результат і в млой верб іншому випадку буде негативним. Наприклад, Э = [1—(100—15) : (100—18)]-1000 = –36 чоловік, тобто чисельність робітників буде потрібно збільшити на 36 чоловік.
У ряді галузей, головним чином у видобувній промисловості, велике значення для росту продуктивності праці мають природні умови: глибина залягання і якість кам'яного вугілля, зміст металу в руді, якість деревостою й ін. Для визначення зміни рівня вироблення за інших рівних умов треба порівняти трудомісткість одиниці продукції в базисному і плановому періодах за формулою:
Для розрахунку економії робочої сили використовується наступна формула:
Виконання заходів щодо удосконалювання організації праці і виробництва позначається насамперед на поліпшенні використання робочого часу за рахунок зниження або ліквідації його внутрішньозмінних і цілоденних втрат (П), зменшення або ліквідації браку (Б), непродуктивних витрат робочого часу і т.п. Підвищення продуктивності праці прямо пропорційно збільшенню фонду робочого часу в середньому на один робітника.
При зниженні або ліквідації втрат робочого часу
де Пп і Пб — утрати робочого часу в плановому і базисному періодах.
При зменшенні або ліквідації браку 
де Бп і Бб — розмір браку, %.
Краще використання робочого часу рівносильне його економії. Тому розрахунок росту продуктивності праці у відсотках можна замінити розрахунком економії робочої сили. Економія чисельності, отримана в результаті зниження втрат робочого часу, визначається за формулою:
де 0,5 — коефіцієнт, що показує, що втрати будуть знижуватися рівномірно протягом усього року.
Загальне поліпшення використання робочого часу визначається порівнянням планового і звітного (базисного) бюджету робочого часу. Якщо по звітному бюджеті робітник у середньому за рік відпрацьовував 1800 г, а за планом повинний виробляти 1810 г, то ріст продуктивності праці робітників буде дорівнює 0,55% (1810/1800*100—100), а економія складе 0,52% [(1—1800/1810)*100].
Зміна використання робочого часу протягом зміни і року позначається на темпах росту денного ірічного виробітку робітників. При поліпшенні використання змінного часу денний виробіток росте більше, ніж годинний, при погіршенні — навпаки; при збільшенні числа явочних днів у році річний виробіток робітників росте більше, ніж денний, при зменшенні — навпаки.
Як відомо, годинний виробіток робітників підвищується за рахунок двох факторів: зниження нормативної трудомісткості продукції і збільшення виконання норм виробітку. Якщо в плані намічено за рахунок підтягування відстаючих робітників підвищити середній відсоток виконання норм (Вн) усіма робітниками, то це веде до прямо пропорційного підвищення продуктивності їхньої праці. Причому економію робочої сили у відсотках розраховують за формулою:
Ріст продуктивності праці й економію робочої сили у відсотках можна визначити по зміні питомої трудомісткості, тобто середньої трудомісткості 1 тис. грн. продукції:
В абсолютному вираженні ці показники обчислюються шляхом віднесення їхній у відсотках до загальної чисельності основних робітників, якщо порівнюється технологічна трудомісткість, і всіх робітників, якщо порівнюється виробнича трудомісткість. У розрахунок варто ввести поправочний коефіцієнт на термін упровадження заходу (якщо зниження трудомісткості відбувається рівномірно протягом усього року, то поправочний коефіцієнт дорівнює 0,5) і коефіцієнт збільшення обсягу виробництва в плановому періоді.
При плануванні продуктивності праці дуже важливо враховувати зміна трудомісткості продукції в результаті підвищення її якості. Як правило, поліпшення якості виробів викликає великі витрати праці на їхню обробку, але одночасно підвищується і відпускна ціна на ці вироби. Таким чином, вплив даного фактора на показник продуктивності праці залежить від співвідношення росту трудомісткості і підвищення цін на продукцію кращої якості. Однак можливі випадки, коли додаткові витрати на підвищення якості продукції виробляються без відповідного або меншого підвищення цін на готові вироби. У результаті показник продуктивності праці може трохи знизитися. Але це перекривається підвищенням народногосподарської ефективності, ростом продуктивності суспільної праці.
У ряді випадків ефективність окремих заходів буває незначної. Тоді економію варто визначати в годинах, підсумовувати зниження нормативної трудомісткості по ряду заходів, а потім переводити зниження в години у середнеспискову чисельність робітників за формулою:
,
де Тр — зниження трудомісткості, нормо-годин;
Ф— фонд робочого часу одного робітника;
Кв. н — коефіцієнт виконання норм.
У розрахунках зниження трудомісткості частіше використовується технологічна трудомісткість. Для визначення її впливу на показник продуктивності праці всіх працівників треба врахувати зміну питомої ваги основних робітників у загальній чисельності робочих або всіх працюючих. Тоді 
, де Idосн— індекс питомої ваги основних робітників, дорівнює відношенню dn: dб.
Якщо в базисному періоді основні робітники складали 48% чисельності всіх працюючих, а в плановому періоді їхня питома вага підвищиться до 48,3%, то продуктивність праці виросте на 0,6%.
При перспективному плануванні ріст продуктивності праці визначається не тільки в цілому на весь період, але й у середньому на щороку планового періоду. Для цього розраховують середнєгеометричну величину з загального росту продуктивності, планованого на 5, 10, 20 років. Такий розрахунок можна зробити за формулою:
де Іпер — індекс росту продуктивності праці на весь плановий період;
Ігод — індекс середньорічного росту;
п — число років у періоді.
Якщо, наприклад, на 5 років ріст продуктивності праці намічений на 33%, то 
тоді lg Iгод=1/5*lg1,33=0,0248, а Ігод (антилогарифм 0,0248)=1,059; середньорічний ріст дорівнює 5,9 %.
Річний план по продуктивності праці, як і всі основні розділи плану, розподіляється по кварталах і місяцям, і складаються календарні плани виконання показників. Природно, розподілити річне завдання по тим або інших періодах рівномірно неможливо.
По-перше, нерівномірно розподіляється сукупний фонд робочого часу: відпустки працівників у більшій частині приходяться на весну і літо; навчальні відпустки потрібні в основному навесні і восени; відволікання на сільськогосподарські роботи падає головним чином на осінні місяці; існують сезонні коливання й у рівні захворюваності.
По-друге, впровадження організаційно-технічних заходів, що впливають на продуктивність праці (запровадження в дію нової техніки, модернізація устаткування, переклад на нову технологію й ін.), проходить у визначеним, обумовленим планом строки. У зв'язку з цим здійснюється і перегляд норм.
По-третє, протягом року в плані можуть змінюватися номенклатура продукції і її трудомісткість.
Усе це значно впливає на розмір випуску продукції по періодах року як у грошовому, так і в трудовому вимірі, а отже, і на рівень продуктивності праці й інші показники (явочну чисельність робітників, фонд заробітної плати й ін.). Тому при календарному плануванні вони повинні бути ув'язані з розподілом сукупного фонду робочого часу по періодах року і з іншими проказниками.
Планування чисельності працівників. Планування персоналу є складовою загального планування діяльності і розвитку підприємства, спрямованою на забезпечення пропорційного і динамічного розвитку персоналу. Воно передбачає визначення загальної і додаткової потреби в наступному періоді, а також розрахунок його кваліфікаційної структури.
Планування персоналу охоплює:
• прогнозування перспективних потреб підприємства в персоналі (за окремими його категоріями);
• вивчення ринку праці (ринку кваліфікованої робочої сили);
• аналіз стану робочих місць підприємства;
• розроблення програм та заходів щодо розвитку персоналу.
Працівники підрозділяються на:
промислово-виробничий персонал;
персонал не промислових організацій - в основному працівники житлово-комунального господарства, дитячих і лікарсько-санітарних установ, що належать підприємству.
До фахівців відносяться особи, що здійснюють технічне й організаційне керівництво виробництвом і обслуговуванням.
До керівників відносять робітників, що займають посади керівників підприємства. Молодший обслуговуючий персонал (МОП) - це працівники, що виконують роботи по обслуговуванню апарата керування, а також інші підсобні робітники (двірник). До учнів відносяться особи, що проходять виробниче навчання, чи частково беруть участь у виробництві.
Пожежно-сторожова охорона - включає робітників, що охороняють підприємство (сторожи).
До робітників відносять працівників підприємства, безпосередньо зайнятих створенням матеріальних цінностей чи наданням виробничих і транспортних послуг. Робітники підрозділяються на основних і допоміжних. До основних відносять тих, хто безпосередньо виконує виробничі процеси по виготовленню продукції, а до допоміжних - робітників, що зайняті обслуговуванням устаткування, транспортуванням матеріалів, що працюють в основних цехах.
До службовців відносяться працівники, що здійснюють фінансово-розрахункові, постачальницько-збутові й інші функції. Кваліфікація працівника визначається рівнем спеціальних знань і практичних навичок і характеризує ступінь складності виконуваного їм конкретного виду роботи.
Робітники, як вже зазначалося, поділяються на основних, безпосередньо зайнятих виконанням технологічних операцій з виготовлення продукції (наприклад, на машинобудівному підприємстві — ливарники, токарі, фрезувальники, зварники тощо), і допоміжних, які виконують різні допоміжні або підсобні операції з ремонту, транспортування, виготовлення інструменту, обслуговування енергогосподарства тощо. Робітники диференціюються також за професіями і кваліфікацією. Кожна професія поділяється на спеціальності і розряди залежно від рівня кваліфікації.
Чисельність працівників, необхідна для виконання виробничої програми, визначається по їхніх категоріях, а також по професіях, спеціальностях, посадах і розрядах.
Для визначення потрібної чисельності робітників, їх професійного і кваліфікаційного складу вихідними даними є виробнича програма, норми виробітку і часу, заплановане підвищення продуктивності праці, структура робіт. При укрупнених розрахунках загальна потреба підприємства в кадрах (Ч) визначається відношенням обсягу виробництва (ОП) до запланованого виробітку на одного працюючого (Пт):
При плануванні чисельності робітників визначають їхній явочний і обліковий склад. У явочний склад входять робітники, що щодня повинні бути на роботі, щоб забезпечити нормальний хід виробництва, в обліковий — включаються всі робітники, що числяться в складі промислового персоналу, у тому числі які знаходяться у відпустці, що не з'явилися через хворобу й інші причини.
Обліковий склад протягом року постійно міняється в результаті прийому і звільнення робітників, тому в звітності для характеристики чисельності робітників вказується середньооблікова їх кількість за той або інший період. Середньооблікове число робітників за місяць визначається як середньоарифметична величина на щодня місяця. Середньооблікове число за квартал обчислюється як середньоарифметична величина чисельності працівників по місяцях, середньооблікове за рік —як середньоарифметична величина квартальної чисельності.
По іншому персоналу планується тільки обліковий склад. Виділяти явочний склад при цьому немає необхідності, тому що у випадку неявки працівника через хворобу, у зв'язку з відпусткою і з інших причин його функції виконують інші працівники даної категорії.
Метод розрахунку потреби в працівниках різних категорій залежить від виконуваних ними функцій (місця в загальному процесі виробництва) і характеру роботи.
На чисельність основних робітників впливають обсяг, організація і технологія виробництва. Якщо виробничі операції виконуються окремими робітниками-відрядниками, наприклад верстатниками, то їхня чисельність обумовлюється трудомісткістю робіт і ефективністю праці кожного працівника. На апаратурних роботах, де функції робітників зводяться в основному до обслуговування процесів і керуванню ними, необхідна чисельність робітників розраховується по нормах обслуговування. Так само розраховується в більшості випадків і чисельність допоміжних робітників, що обслуговують робочі місця в основних цехах. Необхідна кількість робітників обчислюють по нормативах чисельності і по робочих місцях. Цим же методом визначається чисельність інженерно-технічних працівників, що служать і інших категорій промислово-виробничого персоналу.
Для встановлення явочної й облікової чисельності робітників треба визначити бюджет робочого часу, тобто число годин роботи в середньому на один робітника протягом зміни, місяця або року (табл. 10.1).
Середня тривалість відпустки (чергова і додаткова навчального) визначається як середньозважена величина днів відпустки різних груп робітників. Наприклад, 150 робітників одержують відпустка тривалістю 15 днів (включаючи суботи), 80 робітників—18 днів, 70 робітників — 21 день і 40 робітників— 24 дня; середня тривалість відпустки складе 18 днів [(15*150+18*80 + 21*70 + 24*40) : 340].
Відпустки в зв'язку з вагітністю та пологами плануються на основі даних за минулий рік з урахуванням змін числа і питомої ваги жінок у загальній чисельності працюючих.
Число невиходів через хворобу встановлюється на основі звітних даних за минулий період з обліком можливого їхнього скорочення при виконанні запланованих заходів щодо поліпшення умов праці, медичного обслуговування й охорони праці. За даними базисного періоду і з урахуванням можливого зменшення плануються в середньому на один робочого дні виконання державних і суспільних обов'язків.
Адміністративні відпустки, прогули, цілоденні і внутрішньозміні простої не плануються.
Таблиця 10.1
Розрахунок ефективного фонду робочого часу
| Показники | Базисний рік | Плановий період |
| Число календарних днів | ||
| Число неробочих днів (святкових і вихідних) | ||
| Номінальний фонд робочого часу: Днів Годин (8,2*254)) | ||
| Невиходи на роботу[9], днів | 28,5 | |
| У тому числі: трудові та учбові відпустки відпустки у зв’язку із пологами хвороби виконання державних обов’язків адміністративні відпустки прогули цілоденні простої | 17,1 1,5 9,1 0,8 0,8 0,2 0,5 | 1,5 8,5 0,5 – – – |
| Явочний фонд робочого часу: Днів Годин (тривалість зміни 8,2 год) | 1836,8 | 225,5 1849,1 |
| Неробочі дні і внутрішньозміні втрати, год. | 46,8 | 39,1 |
| У тому числі: перерва для матерів на годування скорочений день підлітків і працюючих на шкідливих роботах внутрішньозміні простої | 2,5 39,8 4,5 | 2,5 36,6 – |
| Ефективний фонд робочого часу, год. |
Точніші розрахунки чисельності необхідно робити окремо за певними категоріями персоналу робітників-відрядників на основі показників трудомісткості продукції, фонду робочого часу і рівня виконання норм; робітників-погодинників — з урахуванням закріплених зон і трудомісткості обслуговування, норм чисельності персоналу, трудомісткості, нормованих завдань, фонду робочого часу; учнів — з урахуванням потреби в підготовці нових робітників і планових строків навчання.
А) Планування чисельності основних робітників
Залежно від специфіки виробництва використовують різні методики визначення чисельності основних робітників.
Для визначення чисельності основних робітників за трудомісткістю розрахунок виконується за формулою:
де Чпл — планова чисельність основних робітників, осіб;
Тнор — плановий обсяг робіт, нормо-год.;
Квн — плановий відсоток виконання норм часу.
Фпл — реальний фонд робочого часу одного середньооблікового робітника, год.
Так, якщо трудомісткість валової продукції дорівнює 3149,4 тис. нормо-годинники (див. с. 193), середнє виконання норм виробітку—110%, бюджет робочого часу—1810 ч, та загальна кількість робітників-відрядників складає 1582 чоловік [3149400: (1810*1,1)].
Для визначення чисельності робітників по професіях і рівневі кваліфікації треба мати дані про розподіл загальної трудомісткості виробів по видах робіт і розрядам. У картах трудомісткості виробів перелічуються види робіт і їхні розряди. Якщо підсумовувати час виконання робіт із усіх виробів виробничої програми, то можна довідатися питома вага робітників кожної спеціальності по розрядах у їхній загальній чисельності. Зразковий склад основних робітників-відрядників у відсотках до загальної чисельності робочі підприємства приведений у табл. 10.2.
Таблиця 10.2
| Спеціальність | Питома вага у відсотках за розрядами | Всього | |||||
| I | II | III | IV | V | VI | ||
| Токарі | – | 6,5 | 3,5 | ||||
| Фрезерувальники | – | 1,5 | 2,7 | 2,8 | – | ||
| Свердловщики | – | 1,3 | 2,1 | 1,6 | – | – | |
| Ливарі | – | 6,2 | 4,5 | 3,8 | 1,5 | ||
| Слюсарі-збирачі | – | 1,2 | 3,5 | 4,8 | 13,5 | ||
| Інші спеціальності | 2,8 | 6,3 | 7,5 | 6,2 | 3,5 | 1,2 | 27,5 |
| Всього | 2,8 | 19,3 | 26,4 | 13,8 | 6,7 |
Використовуючи дані табл. 3, можна визначити необхідна кількість робітників кожної спеціальності і розряду. Наприклад, потрібно мати 76 слюсарів-збирачів IV розряду (1582-4,8:100)[10] .
Потреба в робітників по спеціальностях і розрядам розраховується не щороку. У щорічні плани вносяться лише деякі виправлення, обумовлені зміною асортименту продукції, техніки і технології виробництва.
На деяких дільницях чисельність окремих груп основних робітників, зайнятих на одних і тих самих роботах, можна визначити за нормами виробітку:
де Р — плановий обсяг робіт у натуральних одиницях виміру;
Нв — планова норма виробітку в тих самих одиницях за 1 годину.
Якщо, наприклад, на ділянці масового виробництва протягом року треба обробити 100 тис. деталей, змінна норма виробітку— 50 шт., виконання норм—116%, середнє число робочих днів у році одного робітника — 225,5, то Ч= = 100 000 : (50 * 1,16 *225,5) = 8 чоловік.
На апаратурних і агрегатних роботах чисельність основних робітників, зайнятих контролем і спостереженням за агрегатами, визначається за нормами обслуговування (в хімічній, нафтопереробній, металургійній промисловості та ін.):
де М — кількість одиниць устаткування;
З — кількість змін;
Коб — коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової (в перервних
виробництвах визначається відношенням номінального часу до явочного, в
безперервних — відношенням календарного до явочного);
Но — норма обслуговування, тобто кількість одиниць устаткування, яке має
обслуговуватися одним робітником або бригадою робітників.
де Ф — фонд робочого часу (за зміну, місяць);
Тно — норма часу обслуговування.
Наприклад, якщо в прядильному цеху 400 верстатів-автоматів, норма обслуговування — 8 верстатів, цех працює в 2 зміни, те Ч=400*2:8*1,12= 112 чоловік.
Чисельність основних робітників, що обслуговують апаратурний процес або складний агрегат, визначається по нормативах чисельності:
де М — кількість агрегатів;
С — число змін;
Нч — норма обслуговування, тобто кількість робітників, що обслуговують один агрегат;
К — коефіцієнт, що показує співвідношення облікового і явочного числа робітників, що у той же час дорівнює співвідношенню кількості днів роботи підприємства і кількості днів роботи одного середньооблікового робітника.
Так, якщо при п'ятиденному робочому тижні підприємство працює 254 дня, а робітник —225,5 дня, то К= 1,12 (254: 225,5). При безперервному виробництві коефіцієнт буде значно вище: 365:225,5=1,62. Це означає, що для забезпечення щоденної явки на роботу необхідної чисельності робітників їх середньооблікове число повинне бути на 62% більше явочного.
Чисельність основних робочих-погодинників визначається так само, як і допоміжних робітників, по нормах обслуговування, нормативам чисельності і робітником місцям.
Б) Планування чисельності допоміжних робітників
Метою планування чисельності допоміжних робітників є установлення найраціональніших співвідношень між основними і допоміжними робітниками, розроблення заходів щодо зниження чисельності допоміжних робітників.
Своєрідність трудової діяльності допоміжних робітників обумовлює специфіку в методах розрахунку їх чисельності. На роботах, які піддаються нормуванню, а також на роботах, обсяг яких можна установити залежно від кількості обслуговуючих машин, механізмів і агрегатів чисельність допоміжних робітників розраховується тими самими методами, що й чисельність основних робітників за трудомісткістю робіт, нормами виробітку, нормами обслуговування.
У тих випадках, коли виробничий об'єкт або устаткування обслуговується групою робітників і розміщення їх всередині об'єкта не визначається, розрахунок чисельності здійснюється за нормативами.
Нормативи чисельності визначаються через норми обслуговування або норми часу обслуговування.
або 
де Р — обсяг робіт;
Но — норма обслуговування, виражена в таких самих одиницях, що й обсяг роботи;
Ф — фонд робочого часу (за зміну, місяць);
Тно — норма часу обслуговування для відповідного періоду.
Чисельність допоміжних робітників, для яких не можна установити обсяг робіт, норму обслуговування, розраховується за робочими місцями. Сюди можна віднести: кранівників, комірників, комплектувальників та ін.
Розрахунок можна зробити за формулою:
де О — кількість робочих місць;
З — число змін;
Коб — коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової.
Подальше удосконалення нормування має сприяти ширшому впровадженню методів планування чисельності допоміжних робітників за трудомісткістю виконуваних робіт і нормативами обслуговування.
В) Планування чисельності службовців
Для розрахунку чисельності спеціалістів найчастіше використовують нормативний метод, який ґрунтується на застосуванні нормативів навантаження, обслуговування, керованості і чисельності спеціалістів.
Нормативи навантаження й обслуговування можуть застосовуватися в галузях невиробничої сфери (наприклад, в охороні здоров'я, освіті, побутовому обслуговуванні та ін.). Нормативи чисельності спеціалістів доцільно застосовувати на підприємствах галузей матеріального виробництва. Вони передбачають установлення залежності між кількісними і якісними показниками діяльності кадрів спеціалістів і основними техніко-економічними показниками діяльності підприємства, такими як номенклатура або асортимент продукції, продуктивність праці, вартість основних виробничих фондів та ін.
де Нч—норматив чисельності спеціалістів з вищою або середньою спеціальною освітою;
Чс — чисельність спеціалістів;
І — значення вибраного техніко-економічного показника діяльності підприємства.
За даною методикою чисельність зазначених категорій працівників встановлюється в залежності від виконуваних ними функцій і факторів, що обумовлюють обсяг роботи з кожної функції. Ці функції наступні:
1. Загальне (лінійне) керівництво основним виробництвом (Нл).
2. Розробка й удосконалювання конструкцій виробів (Нк).
3. Технологічна підготовка виробництва (Нт).
4. Забезпечення виробництва інструментом і оснащенням (Ні).
5. Стандартизація і нормалізація продукції, технологічних процесів і інших елементів виробництва (Нст).
6. Удосконалювання організації виробництва і керування (Нвк).
7. Організація праці і заробітної плати (Н0п)-
8. Ремонтне й енергетичне обслуговування (Нро).
10. Контроль якості продукції (Нтя).
11. Оперативне керування основним виробництвом (Нв).
12. Техніко-економічне планування (Нэ).
13. Бухгалтерський облік і фінансова діяльність (Нб).
14. Матеріально-технічне постачання, кооперування і збут продукції (Нмп).
15. Комплектування і підготовка кадрів (Нпк).
16. Охорона праці і техніка безпеки (НТб).
17. Загальне діловодство і господарське обслуговування (Нд).
Норматив чисельності встановлюється в залежності від обсягу робіт, що відносяться до кожної функції. Наприклад; чисельність інженерно-технічних працівників і службовців по функції організації праці і заробітної плати залежить від одного фактора — загальної кількості промислово-виробничого персоналу; по функції ремонтного й енергетичного обслуговування — від вартості основних виробничих фондів; по функції техніко-економічного планування — від двох факторів: вартості основних виробничих фондів і кількості робочих місць в основному виробництві і т.д.
На основі вивчення чисельності і розміщення кадрів на передових підприємствах розроблені розрахункові формули для визначення необхідної чисельності працівників на підприємстві по кожній функції в залежності від виробничих показників. Наприклад, для розрахунку потреби в працівниках, що займаються організацією праці і заробітної плати на машинобудівному підприємстві, пропонується формула 
. Це означає, що число працівників повинне складати 0,87% чисельності промислово-виробничого персоналу, взятий у ступені 0,965. Якщо, наприклад, Рпп=5600 чоловік, то Нот = 0,0087 * 56000,965; lg Нот = lg 0,0087 + 0,965 lg 5600 = =3,9395 + 0,965*3,7482 = 3,9395 + 3,6170=1,5565. Звідси Нот = =36 чоловік.
Розрахована в такий спосіб чисельність працівників по кожній функції розподіляється по структурних підрозділах апарата керування — по відділах, цехам і ін.
На підприємствах дедалі більшого поширення набуває використання штатно-номенклатурного методу, який ґрунтується на планових показниках розвитку виробництва, типових структурах і штатах, а також номенклатурах посад, що підлягають заміщенню спеціалістами з вищою і середньою спеціальною освітою. За допомогою цього методу можна визначити як кількісну потребу в спеціалістах на основі штатних розкладів, так і якісну — на основі типової номенклатури посад, що визначає рівень класифікації і профіль підготовки спеціалістів.
Типова номенклатура посад розробляється на всіх рівнях управління — від підприємства до міністерства і є вихідною базою нормативів насиченості спеціалістами і потреби в них у розрізі спеціальностей.
Нормативний коефіцієнт насиченості в кожному плановому періоді розраховується відношенням нормативної чисельності спеціалістів до середньооблікової чисельності працівників. Загальна потреба визначається множенням нормативного коефіцієнта насиченості спеціалістами (Кн) на планову чисельність працівників у даному році (Чпп):
Чисельність молодшого обслуговуючого персоналу визначається на основі укрупнених норм обслуговування, наприклад чисельність прибиральниць — з урахуванням кількості квадратних метрів площі, що забирається, гардеробниць - по числу працівників, що обслуговуються, і т.д. Чисельність працівників охорони встановлюється по числу посад і режимові роботи.
На підприємствах аналізується виконання плану з чисельності і складу працівників. Метою цього аналізу є:
• визначення відповідності між фактичною і плановою чисельністю працівників загалом і за окремими категоріями;
• розподіл працівників за характером виробництва (основне й допоміжне);
• визначення складу працівників за статтю, стажем, віком і освітою;
• з'ясування причин відхилення фактичної чисельності від планової;
• установлення якісних змін у складі працівників;
• виявлення розмірів і причин плинності.
Для визначення відповідності між фактичною чисельністю працівників за кожною категорією і плановою необхідно визначити абсолютні й відносні надлишки або недостачу працівників. Абсолютні величини надлишку або недостачі дорівнюють різниці між фактичною і плановою чисельністю. Відносний надлишок або відносна недостача визначаються з урахуванням виконання плану випуску продукції.
Детальний аналіз чисельності за структурою персоналу дає змогу виявити тенденцію в зміні чисельності працівників. У результаті аналізу складу робітників за професіями і кваліфікаціями визначають середній кваліфікаційний розряд. Наприклад, середній розряд робітників — 2,64, а робіт — 2,34; якщо середній розряд робіт нижчий середнього розряду робітників, то в цьому разі необхідно завантажувати підприємство важчою і складнішою роботою, інакше підприємство муситиме доплачувати тим робітникам, розряд яких вищий від розряду виконуваної ними роботи. Це призведе до перевитрат фонду заробітної плати і зростання собівартості продукції. Якщо середній розряд робіт вищий, ніж середній розряд робітників, то необхідно скласти план підготовки і підвищення кваліфікації працівників на підприємстві за спеціальностями і категоріями.
Структура кадрів підприємства, цеху, ділянки характеризується співвідношенням різних категорій працівників у їхній загальній чисельності. З метою аналізу структури кадрів визначається і порівнюється питома вага кожної категорії працівників dPі з загальної середнєобліковою чисельністю персоналу підприємства P.
dPі = Pі/ P чи dPі - (Pі*100)/P.
де, Pі середньооблікова чисельність працівників і категорії, чол..
Відповідність керівників і спеціалістів кваліфікаційній категорії можна визначити за результатами атестації з допомогою аналітичного показника — середнього атестаційного балу:
де Аб — середній атестаційний бал даної функціональної групи керівників, спеціалістів і службовців;
Б — конкретний атестаційний бал;
Ч — чисельність керівників, спеціалістів і службовців, які мають даний атестаційний бал (за трибальною системою — “відмінно”, “добре”, “задовільно”).
Дата добавления: 2016-06-13; просмотров: 749;