Поняття спілкування.

Спілкування є однією з центральних проблем, крізь призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин. Інтерес до спілкування виявляють представники різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом.

Поняття «спілкування» вживається в таких значеннях:

— як один із різновидів самостійної людської діяльності (Б.Г.Ананьев, І.С.Кон, О.О.Леонтьєв);

— як атрибут інших видів людської діяльності (О.О.Леонтьєв, В.М.Панферов);

— як обмін думками, почуттями та переживаннями (Л.С.Виготський, С. Л. Рубінштейн);

— як специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку (А.Д.Урсул, Л.О.Резніков);

— як специфічна форма взаємодії суб'єктів (М.С.Каган);

— як специфічна форма задоволення потреби людини в іншій людині, у живому контакті, тобто як самомотивований процес (Б.ФЛомов, В.В.Знаков, А.О.Реан) та ін.

Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так:

— комунікація, сприймання і передавання інформації (зрозуміло, що інформацію можна отримати також завдяки спостереженню);

— взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

— сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

Отже, спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування – це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і об'єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Зауважимо, що в англійській мові немає слова «спілкування», є лише слово «соmmunication», яке розуміється набагато ширше, ніж «комунікація» в нашій літературі.

Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Так, наприклад, дослідник Р. Бард, який протягом шести місяців перебував один серед снігів Антарктиди, писав, що людина не може обійтися без звуків, голосів, без спілкування з іншими, як не може жити без фосфору або кальцію. У самітності він шукав спокою та духовного збагачення, а знайшов лише розчарування та безвихідь. Відомо, що найбільш тяжким покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто за­борона спілкуватись із засудженим.

Звичайно, іноді людині необхідно побути наодинці. Таке перебування сам на сам із своїми думками М. Монтень, наприклад, відносить до одного із видів спілкування. Цей погляд поділяють далеко не всі вчені, але і він має право на існування.

Отже, у широкому розумінні спілкування — це той бік людського буття, що вказує на активну суб'єктну міжособистісну взаємодію людей у процесі їхнього матеріального та духовного виробництва, спосіб реалізації їх соціальних відносин, який здійснюється через безпосередні чи опосередковані форми контактів, у які вони вступають. Саме через спілкування люди та групи вступають у всі види стосунків одне з одним, без чого неможливі соціальні стосунки, не може існувати жодне суспільство.

За змістом спілкування, тобто взаємодії з будь-яким об'єктом чи явищем фізичного або духовного світу, залежно від предмета обговорення, можна виділити такі види людського спілкування:

а) вільне спілкування, предметом якого є саме спілкування, у процесі якого людина задовольняє одну з основних своїх потреб – у обміні інформацією, думками та почуттями з іншою людиною (наприклад, інтимне спілкування закоханих, друзів і т. ін.);

б) ділове спілкування, предметом якого є спільна діяльність та її ефективна організація. Таке спілкування можна розглядати, з одного боку, як важливу складову будь-якої спільної діяльності людей, а з іншого – як самостійний вид діяльності (на думку окремих науковців);

в) ігрове спілкування, що обслуговує універсальний вид людської діяльності – гру;

г) ритуальне спілкування, змістом якого є дотримання та реалізація соціально значущих ритуалів (привітання, висловлювання співчуття, призначення на посаду, складання військової та інших видів присяги тощо). Воно переважно визначається правилами й нормами професійного етикету (наприклад, лікарського, військового).

Усі ці види спілкування можуть мати форму матеріального, духовного й міжособистісного спілкування.

Матеріальне спілкування – це різноманітні взаємини та цілеспрямована взаємодія керівників із працівниками в процесі матеріально-практичної діяльності, передусім професійної, а також їхня поведінка в різних сферах суспільного життя закладу.

Духовне спілкування виступає як обмін між керівниками та працівниками різноманітною систематизованою пізнавальною та емоційно-почуттєвою інформацією, переживаннями й думками за допомогою живої мови, засобів масової комунікації та невербальних засобів.

Міжособистісне (пряме, безпосереднє) спілкування – це такий різновид взаємодії керівників і працівників, у якому вони одночасно (або послідовно) виступають одне щодо одного і об'єктами, і суб'єктами.

Цей вид спілкування становить особливий інтерес для психології управління, він складається з процесу інформаційної та предметної взаємодії між керівниками та працівниками, у якому формуються та реалізуються їхні різноманітні стосунки. Вони передбачають установлення прямих контактів, які дають змогу безпосередньо реагувати та впливати на дії та висловлювання партнерів по спілкуванню, сприймати один одного як конкретну особистість та як фахівця. Цей різновид спілкування розвивається перш за все в малих трудових колективах. Вихідна й головна одиниця міжособистісного спілкування – діада, парний соціально-психологічний зв'язок (у малій групі кожний спілкується з кожним, без посередників). Сукупність парних взаємодій утворює систему міжособистісних зв'язків як на рівні внутрішньо групового, так і на рівні міжгрупового спілкування.

Основною особливістю масового спілкування є його опосередкований, анонімний характер, спрямованість не на конкретну людину, а на великі й неоднорідні соціальні групи. Масове спілкування в установі також може здійснюватися за допомогою засобів масової інформації.

Міжособистісне спілкування забезпечує зв'язок особистості з безпосереднім соціальним оточенням, а масове – сприяє здійсненню зв'язку керівника та всіх інших працівників закладу.

Слід відмітити, що виділені види спілкування не мають чітких меж і рідко зустрічаються в чистому вигляді. Разом із тим, виділення таких видів дозволяє вивчати специфіку спілкування, виходячи з його змісту.

Отже, зміст, форми та методи діяльності керівників і необхідність надання цілеспрямованого та організованого характеру передбачають чітке регулювання їхніх взаємодій із працівниками. Універсальним засобом такого регулювання виступає управлінське спілкування. Через це воно є однією з центральних проблем у підготовці майбутніх фахівців, бо без спілкування не може здійснюватися жодна професійна діяльність.