ВИКОНАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ ЯК СТАДІЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Звернення судового рішення до виконання визначається наукою цивільного процесуального права як завершальна стадія цивільного судочинства, без реалізації якої втрачається сенс усієї юрисдикційної діяльності суду. Примусове виконання рішень судів гарантує здійснення прав сторін, визнаних судом, і підтверджених ним обов’язків.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. (у редакції вiд 04.11.2010, згідно з законом 2677-17), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та ін. законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У разі, якщо місце проживання (місцезнаходження) боржника змінилося або з’ясувалося, що майно боржника відсутнє або його недостатньо, державний виконавець складає акт про неможливість виконання і не пізніше наступного дня надсилає його копію разом з виконавчим документом до відділу державної виконавчої служби за новим місцем проживання боржника, місцем його роботи чи знаходженням майна, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, що видав виконавчий документ.

Важливе значення у виконавчому провадженні відіграють строки пред’явлення виконавчих документів до виконання, оскільки їх пропуск призводить до небажаних для стягувача наслідків.

Стаття 22 Закону передбачає три випадки переривання строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання:

· пред’явлення виконавчого документа до виконання;

· часткове виконання рішення боржником;

· надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання.

Після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг його поновлюється і час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з неможливістю виконання рішення строк пред’явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

Якщо виконавчий документ відповідає вказаним вимогам, входить до переліку, передбаченому ст. 3, і не закінчився строк пред’явлення його виконання, державний виконавець зобов’язаний прийняти його до виконання. У триденний строк з дня надходження виконавчого документа, державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій встановлює строк для добровільного виконання рішення. Цей строк не може перевищувати семи днів, а стосовно рішень про примусове виселення – 15 днів (ст. 24 Закону “Про виконавче провадження”). Державний виконавець попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих дій. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу, який видав виконавчий документ.

ВИСНОВОК З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону.