Поняття свідомості.

Не дивлячись на те, що сьогодні початок XXI століття, коли наука відповіла вже на багато таємниць світогляду, питання про сутність свідомості як і раніше розв'язується на рівні хоча і оригінальних, але гіпотез. Як і раніше, немає відповіді на питання; чи вся матерія володіє свідомістю, чи ні, і як виникла свідомість?

Донедавна вважалось, що матеріальним субстратом свідомості є мозок, точніше, активність великих півкуль головного мозку. Але чимало людей і сьогодні вважають, що осереддям свідомості є серце. Тобто мислить не мозок, а людина за допомогою мозку.

У загальному вигляді можна визначити свідомість як людську здатність суб’єктивного (внутрішнього духовно-інтелектуального) засвоєння зовнішнього світу і самої себе.

Свідомість – це вища, притаманна лише людині функція головного мозку, що пов’язана з мовою, і яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, у попередній розумовій побудові дій і передбаченні їх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролюванні поведінки людини.

Отже, основні ознаки свідомості:

· особливий, небіологічний тип поведінки,

· використання предметів культури за їх призначенням,

· оперування не наданим наявно змістом реальності,

· продукування того, що не існує,

· мова,

· цілеспрямування дій та думок людини.

Основні функціїсвідомості: інформативна, конструктивна, діяльнісно-творча,

рефлексивна, регулятивно-оціночна, сенсотворча, самовиховна.

Основні властивостісвідомості:

§ активність – забезпечення здійснення людиною предметно-перетворювальної діяльності: ціле покладання, абстрагування, передбачення, фантазія, творчість;

§ комунікативність – смисловий зв'язок між суб’єктами, індивідуальне і надіндивідуальне спілкування, зв'язок з мовою;

§ суб’єктивність – властива суб’єкту як носію активності. Свідомість позбавлена предметних властивостей; ідеальне – це загальна форма існування свідомості як суб’єктивної реальності;

§ системність – свідомість – це цілісна структурно – організована система.

Свідомість і мова

Опредметнення свідомості в речах матеріальної культури має неадекватний їй (свідомості) чуттєво-предметний характер. Як зазначалося, реальні процеси ніколи не набувають ідеальних значень, а тому в процесі опредметнення виникає нездоланна суперечність між намірами людини та результатами їх реалізації; усвідомлення цієї суперечності постає одним із мотивів прагнення людини до досконалого. Найбільш адекватною формою опредметнення думки є мова. Тут доречно сказати, що мова є не лише однією з можливих форм опредметнення свідомості, а й способом організації та виразу думки. Іншими словами, свідомість і мова нерозривно пов'язані між собою. Справді, думка людини завжди (навіть коли йдеться про невисловлені міркування) прагне вилитись у відповідний мовний еквівалент (хоча це ніколи не можна зробити остаточно). Мова є прямим та найгнучкішим способом прояву свідомості.

Вона виконує багато функцій, а саме: позначає, називає предмет, явище чи дію, виділені людиною із тотальності сущого; є засобом мислення, засобом виразу предметного змісту знання; об'єктивує ідеальну за своїм способом існування свідомість; є засобом спілкування людей, обміну досвідом, переживаннями, почуттями; зберігає та передає інформацію для прийдешніх поколінь, тим самим сприяючи соціально-історичному розвитку; є засобом управління як поведінкою людини, так і колективними діями.

У той же час ми не повинні впасти в ототожнення думки, свідомості та мови; ясно, що мова не лише передає предметний зміст свідомості, а й впливає на свідомість та її зміст, так само, як, наприклад, матеріал впливає на наміри скульптора, якість фарб - на наміри живописця та ін.

У сучасній науці існує гіпотеза Е. Сепіра та Б. Уорфа відносно мови; вона стверджує, що структура мови впливає на структуру нашого світосприйняття. Але вона тому є гіпотезою, що має стільки ж підтверджень, скільки і спростувань.

Визнання ідеальної сутності свідомості вимагає відмежування від різних спроб її спрощення або зведення до матеріальних процесів. До таких можна віднести ототожнення свідомості з фізіологічними процесами, що відбуваються у мозку. З погляду деяких мислителів минулого століття, а також і сучасних представників, думка людини постає або продуктом нервово-фізіологічної діяльності мозку (останній продукує свідомість, як печінка жовч), або реалізацією вихідного прагнення людського організму до життєвої стабільності. Певна річ, що при цьому думка втрачає такі свої властивості, як необхідність, всезагальність, абстрактність та ідеальність.

До цієї концепції можна віднести і спроби звести думки людини до особливостей електромагнітних коливань, що випромінює мозок (30-ті роки XX ст.). Але заміри електромагнітних коливань, що супроводжують активну роботу думки, зовсім не свідчать про те, що мислення є різновидом електромагнітного поля, адже зміст думки фізичні прилади не розшифровують.