Філософські концепції свідомості. Поняття свідомості.

Перші уявлення про свідомість виникли у прадавні часи, коли люди дійшли висновку, що процеси, які відбуваються в їхніх головах., відмінні від процесів природи, що їхнє бачення світу, а відповідно і місце в ньому, відрізняється від тваринного. Такі особливі властивості приписували душі як прояву чогось надприродного.

Найперші складності розуміння та вивчення свідомості пов'язані значною мірою з тим, що ми не можемо спостерігати явищ свідомості безпосередньо, чуттєво, не можемо їх вимірювати, досліджувати за допомогою різноманітних приладів. Наприклад, відомий американський нейрофізіолог Я. Прибрам писав, що ні на якому рівні наукового дослідження мозку людини не фіксує те, що ми називаємо думкою, хоча мозок узагалі не можна досліджувати інакше, ніж виходячи із тези, що він є орган думки та свідомості. У зв'язку із зазначеним інколи висувають досить радикальне твердження про те, що свідомості як особливої сутності взагалі не існує, що її можна звести або до функцій та процесів організму людини, або до реакцій нервової системи людського організму на зовнішні чинники (біхевіоризм у психології, філософські течії натуралістичного спрямування). Лише у XX ст. була видана низка праць, спрямованих на доведення того, що насправді не існує нічого такого, що можна було би назвати явищами ментальними або свідомістю. Досить поширеним було (і залишається ще й у наш час) тлумачення свідомості як особливої форми відображення дійсності. Якщо свідомість розглядають як відображення, то її позбавляють будь-якого онтологічного статусу, тобто при цьому вважається, що вона не вносить у дійсність нічого принципово нового. Свідомість як форму відображення дійсності наділяють здатністю лише відтворювати та перекомбіновувати наявні форми буття. Слід визнати, що для деяких наук (біологія, психологія) теорія відображення виявилась результативною.

Саме через мислення людина визначається в бутті. Здатність до мислення, почуття, волі, емоцій, пам’яті поєднуються в цілісну суб’єктивну реальність – це і є свідомість. Людина завжди намагалася пояснити світ, зрозуміти саму себе, зокрема, свої думки і відчуття.

Свідомість – це особливий стан, властивий тільки людині, в якому їй одночасно доступний і світ, і вона сама. Свідомість миттєво зв'язує, співвідносить те, що людина побачила, почула, і те, що вона відчула, подумала, пережила. Свідомість є умовою можливості пізнати світ, ми творимо світ на рівні явищ, тобто на рівні нашого розуміння цього світу.

Ідеалісти в трактовці свідомості виходять з трьох положень:

1) відривають свідомість від матерії, вважаючи, що свідомість існує сама по собі, незалежно від матеріального світу;

2) абсолютизують свідомість, тобто вважають, що свідомість абсолютна, вічна і нескінченна;

3) кладуть свідомість в основу світу.