Поняття субстанції.

Питання першооснови світу, першоцеглини, початку світу цікавили людей з давніх давен. В давній Греції та Індії наводили свої концепції походження світу. Повітря, вода, число, вогонь, атом. Але ближче всіх до цього питання (субстанції) підійшов Анаксимандр, який визначив поняття «апейрон» як безякісну, безмежну, нескінченну матерію – першоречовину.

Субстанція (лат substantia – єство, щось, що лежить в основі), згідно філософському словнику, може визначатися як об'єктивна реальність, що розглядається з боку її внутрішньої єдності; як матерія в аспекті єдності всіх форм її руху (словник 1989 року); як гранична підстава, що дозволяє зводити чуттєве різноманіття і мінливість властивостей до чогось постійного, відносно стійкого і самостійно існуючого. Поняття «субстанція» - латинського походження (substantia -- сутність); у середньовічну добу поняття «субстан­ція» тлумачилось примітивно-фізично: як речовина, з якої складаються різноманітні одиничні речі. Середньовічне ми­слення припускало існування різноманітних субстанцій, які не перетворювалися одна на одну. У цьому значенні поняття «суб­станція» широко експлуатувалось в алхімії, і до цього часу використовується в медицині, фармацевтиці.

У сучасній філософії категорія субстанції -це реальність, яка розглядається з боку її внутрішньої єдності, матерія (або дух, монада, гомеомерія) в аспекті єдності всіх форм її руху, всіх виникаючих у цьому русі відмінностей і протилежностей.

Відповідно до того, як вирішується основне метафізичне питання, філософи поділяються на: моністів; дуалістів; плюралістів.

В основі монізму (від грецьк. Monos — один, єдиний) ле­жить філософський принцип, згідно з яким все існуюче єдине у своїй основі, має одне-єдине джерело.

Розрізняють матеріалістичний та ідеалістичний монізм.

Дуалізм — це філософський принцип, згідно з яким матеріальне і психічне, матеріальне і духовне начала абсолютно різні, незалежні одне від одного і складають дві субстанції. Дуалістами були такі відомі філософи, як Рене Декарт і німецький філософ Іммануїл Кант. Декарт, наприклад, вважав, що в основі світу лежать дві субстанції: духовна (мисляча) і тілесна (протяжна). На його думку, ці два начала представлені в людині як душа і тіло. Дуалістом був також і Кант, у філософії якого поряд з ідеальним (свідомістю людини) існує також так звана «річ у собі», тобто об'єктивна основа явищ, яку він вважав непізнанною.

Представники плюралізму (від лат РІuralis — множинний) вважають, що основу дійсності складає розмаїття автономних, діяльних, духовних або матеріальних субстанцій. Одним з перших філософів-плюралістів був давньогрецький філософ Анаксагор, який увів у філософський обіг термін «гомеомерія». Гомеомерія, за Анаксагором, це найдрібніший елемент будь-якої якості, який містить в собі нескінченість взагалі існуючих якостей («все у всьому»). Вона нескінченно подільна; але у будь-якій її частині міститься все існуюче. «Світ не просто не­скінченний, а «нескінченно нескінченний», — стверджував він. Плюралістичною була філософська концепція німецького філософа Готфріда Лейбніца. Він вважав, що світ — це сукуп­ність замкнених в собі духовних одиниць — монад.

Поняття матерії.

Початково поняття “матерія” ототожнювалося з конкретним матеріалом, з якого складаються тіла та предмети (вода, земля, повітря тощо). На подібне розуміння матерії натрапляємо у філософії стародавнього світу, наприклад, у працях давньоіндійських і давньокитайських філософів.

Перші філософські визначення матерії даються через узагальнення її до побутового розуміння. Представник давньогрецької філософії Демокріт (460–370 рр. до н. е.) під матерією розумів найдрібніші часточки, атоми, з яких складаються тіла і які є першоосновою буття. Інший підхід був у Поля Гольбаха (1723–1789), який визначав матерію як все те, що пізнається людиною чуттєво.

Поширене в багатьох джерелах визначення матеріїяк філософської категорії на позначення об’єктивної реальності, що дана людині в її відчуттях, відображається відчуттями та свідомістю й існує незалежно від них. Воно є дещо обмеженим, тому що зосереджується на гносеологічному (пізнавальному) аспекті.

Сьогодні поширене визначення матерії як об’єктивно реального буття світу в часі, просторі й русі, яке детерміноване (причинно зумовлене) і безпосередньо чи опосередковано може бути пізнане людиною.

Раніше вважалося, що маса тіла є мірою кількості матерії. Відкриття непостійності маси, її змін у зв’язку зі змінами швидкості руху тіла було сприйняте як зникнення матерії. При цьому занадто перебільшувалася роль математики в науці, що давала пояснення цим явищам.

Основні концепції матерії: субстратна і субстанціональна.

Прихильники субстратної концепції проголошували мате­рію речовинним першопочатком, відрізняли її як першоматерію з усього розмаїття конкретних речей і процесів. Це була метафі­зична (або, як зараз кажуть, догматична) концепція, в якій якісні відмінності речей і явищ зводилися до кількісних.

Субстанціальну концепцію матерії зводять до тверджен­ня того, що світ — це субстанція і, таким чином, властивості матерії — це властивості субстанції.

Названі концепції існували без будь-яких суттєвих змін до кінця XIX століття.

Наукова революція кінця XІX початку XX століть суттє­во змінила наукову картину світу. Відкриття нових явищ за­вдало відчутного удару по традиційних уявленнях про матерію, особливо про матеріальне як речовинне та матерію як речовину.

Наукова революція відбулася, перш за все, в галузі розумін­ня фізичної реальності. Протягом десятиліття були створені ве­ликі відкриття, які викликали зовсім інші, ніж були до того часу, уявлення про матерію і природу. (Відкриття рентген-випрмінювання, хімічних елементів – урану, електрон в атомі, радіоактивні елементи, квантова теорія, теорія відносності та ін.).

Світоглядні проблеми фізичної науки, необхідність нового вирішення фундаментальних фізичних проблем зумовили так звану «кризу фізики». По-новому треба було вирішувати такі філософські проблеми, як об'єктивність світу, руху, часу, прос­тору, об'єктивність наукових знань.

З точки зору онтології (вчення про буття) світ — об'єктив­на реальність, тобто вічна, не створювана, нескінченна матерія. Вона перебуває в єдності всіх форм свого існування, у безперервному русі, розвитку. Вона є також невичерпною у структурно­му аспекті.

Види матерії та типи фізичної взаємодії:

1. Речовина: елементарні частинки ти античастинки, атоми та молекули, звичайні (макро-) тіла, космічні об'єкти; Речовина — один з основних видів матерії, який включає в себе макроскопічні тіла в усіх агрегатних станах (газ, рідина, кристали та ін.), а також частинки, які, створюючи їх, мають власну масу (масу спокою).

2. Поле (фізичне) — один з основних видів матерії, протилеж­ний речовині; поле, на відміну від речовини, не має визначеної дискретної (тобто перервної) форми, воно не має також «маси спокою»; це фізична реальність, в якій здійснюється взаємодія частинок і тіл. Поле: гравітаційна взаємодія, електромагнітне поле (взаємодія), ядерне поле (сильна взаємодія), електронно-позитронне поле (слабка взаємодія), вакуум, біополе, псі-поле.

У сучасній науковій картині світу визначені різні типи матеріальних систем і тіл, а також форми існування і рівні струк­турної організації матерії.

Форми існування матерії:

- нежива природа;

- жива природа;

- рівень штучної природи;

- соціальна матерія (суспільство).

Матерія має такі властивості: об’єктивної реальності; збереження; невичерпності; руху; просторово-часової визначеності; відображення.