Юридична природа і поняття екологічної безпеки

За якісними показниками стан довкілля можна уявити трьома рівнями, де його якість розглядається як сукупність природних і «набутих» властивостей, сформованих під впливом антропогенної діяльності, які відповідають встановленим екологічним, санітарно-гігієнічним нормативам, що забезпечують умови для розвитку і відновлення живих організмів, в тому числі життєдіяльності людини. Перший і самий високий якісний рівень природного середовища являє собою чисте природне середовище. При цьому різні забруднення природного середовища мають мінімальні розміри, абсолютно не мають змін нормального екологічного стану в певному регіоні. Таких регіонів мало, оскільки технологія промислового виробництва не досягла ще високих показників екологічної чистоти. До другого рівня слід віднести сприятливе природне середовище. Суть його полягає в тому, що забруднення природного середовища можливі в межах, які не впливають на стан здоров'я людини, і де відсутні будь-які негативні фактори, викликані специфікою окремих виробництв, які негативно впливають на психіку людини. До третього рівня можна віднести безпечне природне середовище. На відміну від другого рівня тут допускається можливість наявності в природному середовищі певного регіону не загрожуючих людині антропогенних чинників.

Праву екологічної безпеки як об'єктивної категорії притаманні свій об'єкт і предмет правового регулювання. Об'єктом є екологічна безпека, а предметом - відповідні правовідносини щодо забезпечення екологічної безпеки.

Категорія «екологічна безпека» з'явилася в українському законодавстві з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 році. У розділі «Екологічна безпека» проголошено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління, а також має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких об'єктів, що створюють загрозу екологічній безпеці.

З прийняттям Основного Закону України дана категорія отримує конституційне закріплення (ст. 16), її забезпечення і захист (ст. 17) віднесено до обов'язків і найважливіших функцій держави, а також є справою всього Українського народу. Поряд з людиною, його життям і здоров'ям, честю і гідністю, недоторканністю безпека проголошується і визначається найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

Відповідно до конституційних положень розроблені Основні напрями державної політики України в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; Концепція національної безпеки України; Закони України «Про основи національної безпеки України», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про санітарне та гігієнічному благополуччя населення», «Про містобудівну діяльність» і т.д.

На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві в екологічній сфері є:

- Значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість територій України;

- Зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів;

- Нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировинних природних ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних;

- Негативні соціально-екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи;

- Погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води;

- Застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів і т.п.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює вимоги екологічної безпеки за видами господарської діяльності: у сільському господарстві, промисловості, транспорті, при розміщенні та розвитку населених пунктів. Згідно ст. 58 даного Закону вимоги екологічної безпеки розповсюджуються в повному обсязі на військові та оборонні об'єкти, а також на об'єкти органів внутрішніх справ і державної безпеки. Зазначені вимоги також повинні дотримуватися при дислокації військових частин, проведенні військових навчань, маневрів, переміщень військ і військової техніки, крім випадків надзвичайних, які декларуються згідно з законодавством України.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає екологічну безпеку як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Можна припустити, що екологічну безпеку можна розглядати в об'єктивному і суб'єктивному сенсі, беручи до уваги, що законом вона гарантується як певна юридична можливість, тобто, суб'єктивне право громадян України, яке можна ідентифікувати з екологічним правом громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середу.

Зі змісту ч. 1 ст. 50 Закону ПОНПС слід також і те, що в законі юридично зафіксована спроба визначити екологічну безпеку як відповідне біологічний, хімічний, фізичний стан середовища, яке не є небезпечним для здоров'я людей.

Аналіз національного законодавства дозволяє виділити найбільш істотні ознаки, які притаманні екологічної безпеки як об'єкта права:

а) екологічна безпека є складовою національної і транснаціональної безпеки;

б) наявність системи державно-правових та інших соціальних засобів попередження виникнення різноманітних загроз шляхом регулювання екологічно небезпечної діяльності;

в) спрямованість системи екологічної безпеки на сферу екологічно ризикованих видів діяльності або природних стихійних явищ, здатних привести стан навколишнього середовища до рівня, небезпечного для життя і здоров'я людей, суспільства і держави;

г) попередження екологічно ризикованих дій, станів і процесів, які здатні завдати істотної шкоди державі, суспільству або окремій особі.

На підставі викладеного сформулюємо визначення екологічної безпеки як юридичної категорії - це складова частина національної і транснаціональної безпеки, тобто такий стан розвитку суспільних правовідносин у сфері екології, при якому системою правових норм, інших державно-правових і соціальних засобів гарантується захищеність права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля, забезпечується регулювання здійснення екологічно небезпечної діяльності і попередження погіршення стану навколишнього середовища та інших наслідків, небезпечних для життя та здоров'я особи, суспільства і держави.