Методи оцінки вибуття запасів та їх обґрунтування.

Розглянемо особливості застосування кожного способу оцінки, їхньої переваги і недоліки. Метод ідентифікованої собівартості. Спосіб ідентифікованої собівартості (поштучної оцінки) передбачає облік фактичної собівартості кожної одиниці запасів, що можливо при забезпеченні об’єктів табличками із серійними номерами.

Переваги способу:

- рух вартості запасів цілком збігається з їх фізичним рухом;

- створюються передумови для свідомого керівництва прибутком від реалізації (використання) фізично однакових запасів.

Недолік полягає в трудомісткості обліку руху конкретних одиниць, особливо при широкій номенклатурі і великій кількості однакових запасів.

Рекомендується застосовувати для обліку запасів, що дорого коштують, а також при автоматизації обліку.

Метод середньозваженої вартості. Цей спосіб передбачає розрахунок фактичної собівартості одиниці запасів виходячи із середньої вартості.

Приведений у П(С)БО 9 розрахунок дозволяє визначити фактичну собівартість тільки наприкінці звітного місяця, що не збігається з фактичним вибуттям запасів.

У світовій практиці розрізняють два варіанти реалізації способу середньозваженої собівартості.

При першому варіанті фактичну собівартість запасів, що вибули, визначають тільки наприкінці звітного місяця.

А протягом усього місяця відпуск відображають по обліковій вартості, тобто середньодоговірними цінами залишку, що розраховані шляхом розподілу фактурної вартості залишку запасів на початок звітного місяця на їхню кількість.

Інші складові первинної (балансової) вартості враховуються окремо.

Наприкінці місяця визначають середньозважену собівартість, розраховуючи:

1) загальну суму відхилень первинної (балансової) вартості від облікової за всіма запасами = (первинна (балансова) вартість усіх запасів на початок звітного місяця + первинна (балансова) вартість запасів, що надійшли за місяць) - (фактурна вартість запасів на початок звітного місяця + фактурна вартість запасів, що надійшли за місяць);

2) відсоток співвідношення відхилень первинної (балансової) вартості від облікової (етап 1) до загальної суми первинної (балансової) вартості (з урахуванням залишків на початок місяця);

3) відхилення первинної (балансової) вартості номенклатурної групи запасів, що вибули, від їхньої облікової вартості = облікова вартість витрачених матеріалів даної групи ґ відсоток (етап 2);

4) фактичну собівартість запасів, що вибули, визначеної номенклатурної групи = облікова вартість вибулих запасів даної номенклатурної групи ± відхилення (етап 3).

Переваги способу:

- собівартість вибулих запасів визначають один раз - наприкінці звітного місяця, тому цей спосіб менш усього трудомісткий із усіх прийомів;

- через простоту спосіб був найбільш популярним до запровадження в дію національних стандартів: його застосування не вимагає додаткових витрат на перенавчання кадрів;

- спосіб врахований при побудові реєстрів журнально-ордерної форми;

- дозволяє врахувати всі ціни придбання запасів протягом звітного місяця.

Недолік полягає в тім, що собівартість вибулих запасів залежить від коливання цін наприкінці місяця.

Підприємство не може свідомо впливати на величину прибутку.

При другому варіанті середньозважена собівартість одиниці запасів визначається щораз на дату їхнього списання шляхом розподілу первинної (балансової) вартості залишку запасів на момент списання на їхню кількість.

На відміну від способу ідентифікованої собівартості, кожній одиниці запасів не привласнюють номер, не контролюється їхній рух.

Незважаючи на велику кількість розрахунків, балансова вартість вибулих об’єктів практично ідентична сумі, що визначена по методу ФІФО.

Основний недолік - трудомісткість.

Метод ФІФО. Оцінка вибуття запасів по методу ФІФО ( fіfo - "fіrst іncome - fіrst out") базується на припущенні, що запаси використовуються в тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство і відображені у бух обліку.

Тобто запаси, що першими відпускаються у виробництво оцінюються за собівартістю перших за часом надходження товарів. Відповідно до міжнародної практики, підприємство має право поділяти запаси на партії частіше місяця.

Основні принципи способу:

1) облік запасів ведуть за партіями, в основу виділення яких покладені годинні відрізки, коротші за місяць;

2) визначають фактичну собівартість кожної партії;

3) запаси списують за партіями, тобто поки не буде списана вся партія, до другого не переходять;

4) партії списують у хронологічному порядку: "перша партія-надходження ; перша партія - витрати".

Переваги:

- в умовах інфляції оцінка запасів у балансі максимально наближена до реальної вартості;

- вартісний рух запасів відображає їх фізичне переміщення;

- взаємозалежні витрати і доходи запасів, що реалізуються;

- дозволяє уникнути збитків під час збереження і використання швидкопсувних запасів;

- створює умови для свідомого регулювання розміру прибутку.

Недолік: в умовах інфляції в собівартість вибулих запасів закладені найнижчі ціни. Балансовий прибуток необґрунтовано завищений. Через приріст балансової вартості запасів на кінець звітного кварталу в порівнянні з балансовою вартістю на початок кварталу відповідно до Порядку № 124 зменшуються валові витрати, і як наслідок збільшується оподатковуваний прибуток.

Метод ЛІФО. Оцінка вибуття запасів по методу ЛІФО (lіfo - "last іncome - fіrst out") базується на припущенні, що запаси використовуються в послідовності, що протилежна їхньому надходженню на підприємство (відображення в бухгалтерському обліку).

Тобто запаси, що першими відпускаються у виробництво (продаж і інше вибуття) оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів (п.20 ПБО-9).

В основу способу також закладена схема розподілу запасів на партії і визначення фактичної собівартості кожної з них. Однак, на відміну від прийому ФІФО, основний принцип облік: "перша партія - надходження ; остання партія -витрати". Фізичний рух запасів не збігається з вартісним.

Переваги:

- у період інфляції дозволяє штучно завищити собівартість запасів, що вибули, а отже зменшити балансовий і оподатковуваний прибуток;

- дозволяє уникнути коректування балансової вартості запасів, оскільки залишок визначається по найменшій вартості.

Недоліки:

- незалежно від реальних потреб, підприємство змушене підтримувати кількість запасів на практично незмінному рівні, оскільки при її зниженні початкове сальдо може перевищити залишок на кінець звітного періоду, що спричинить до зменшення валових витрат і збільшенню оподатковуваного прибутку;

- відповідно до п. 29 ПБО-9 при використанні цього способу в примітках до звітності варто вказати різницю вартості запасів, відображеної в балансі і найменшій вартості, розрахованої способом середньозваженої собівартості, ФІФО, чистої вартості реалізації, тобто прийом законодавчо перетворений у трудомісткий;

- знижується інвестиційна привабливість підприємства через зменшення балансового прибутку.

Метод оцінки за нормативними витратами. Оцінка за нормативними витратами (standart cost) ґрунтується на застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що розроблені підприємством з урахуванням нормальних умов використання запасів праці, виробничих потужностей і діючих цін (п. 21 ПБО-9).

Принципи організації нормативного способу:

1) на базі факторного аналізу визначають нормативну вартість запасів і норми їх витрат;

2) протягом місяця ведуть роздільний облік нормативних витрат матеріалів, відхилень від нього, змін у нормативній базі;

3) наприкінці місяця фактична собівартість визначається за формулою: фактична собівартість витрачених запасів = нормативна собівартість ± відхилення від нормативної собівартості ± відхилення внаслідок зміни норм.

Переваги: дозволяє аналізувати, контролювати і регулювати операції по вибуттю запасів, у повному обсязі створює інформаційну базу для керуючої системи.

Недолік: при низькій якості нормативних розрахунків тільки ускладнює облік і підвищує його трудомісткість.

Оцінка за цінами реалізації. Оцінка за цінами реалізації заснована на застосуванні підприємства роздрібної торгівлі середнього відсотка торгової націнки товарів (п. 22 ПБО-9). Спосіб складається з таких розрахунків:

1) середній відсоток торгової націнки = (залишок торгових націнок на початок місяця + сума торгових націнок у продажній вартості отриманих у звітному місяці товарів):(сума роздрібної(продажної) вартості товарів на початок місяця + роздрібна (продажна) вартість отриманих у звітному місяці товарів);

2) сума торгової націнки на реалізовані товари = роздрібна(продажна) вартість реалізованих товарів X середній відсоток торгової націнки;

3) собівартість реалізованих товарів = роздрібна (продажна) вартість реалізованих товарів - сума торгової націнки на реалізовані товари.

Спосіб не новий, не вимагає перенавчання кадрів простий у застосуванні.

Таким чином, тепер бухгалтер може вибрати кожну зі способів оцінки, відобразивши його в примітках до фінансової звітності як елемент облікової політики підприємства. Цей спосіб повинний затверджуватися в наказі директора "Про облікову політику підприємства". Але варто пам’ятати, що зміна облікової політики улаштовується і розкривається в примітках до фінансової звітності, для чого підприємство повинне подати вагомі доводи.

Оцінка запасів є важливою передумовою організації обліку цієї ділянки, адже вона впливає на точність фінансових результатів підприємства.

Запитання для самоперевірки

1. Назвіть особливості бухгалтерського контролю за наявністю, збереженням та використанням запасів.

2. Яка інформація про запаси зазначається в наказі про облікову політику підприємства?

3. Яким чином організувати аналітичний облік запасів?