Облікова політика витрат на виробництво.

Основна діяльність — це операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства, і забезпечують основну частку його доходу.

Сільськогосподарські підприємства займаються виробництвом і реалізацією сільськогосподарської продукції. Розрізняють головні, допоміжні та підсобні галузі.

Головними є такі галузі, які мають найбільшу частку товарної продукції у загальному її обсязі в господарстві. До головних галузей належать рослинництво і тваринництво.

Допоміжні галузі мають менший обсяг виробництва порівняно з обсягом виробництва головних галузей. Як правило, продукцію (послуги) цих галузей повністю споживає підприємство. Лише незначна кількість продукції (послуг) має товарний характер. До таких виробництв належать ремонтно-механічні майстерні, вантажний автотранспорт, жива тяглова сила, машинно-тракторний парк, електро-, тепло-, водопостачання тощо.

Підсобні галузі включають промислові й обслуговуючі виробництва. Промислові призначені для переробки продукції основного виробництва. До них належать млини, сепараторні пункти, пилорами, виноробні, консервні, цегельні заводи тощо.

Обслуговуючі виробництва забезпечують побутові потреби працівників сільськогосподарських підприємств. До них належать їдальні, пекарні, лазні, пральні, житлово-комунальне господарство тощо.

Наказ про облікову політику-основний документ , що узагальнює принципи організації обліку на підприємстві. Містить він і розділ обліку витрат на виробництво. А саме передбачає:

- Розмежування витрат за кожною класифікаційною групою

- Умови (критерії) визнання витрат

- Склад та порядок списання витрат майбутніх періодів.

- Класи рахунків, що використовуються для обліку витрат діяльності.

- Бази розподілу загально-виробничих витрат.

- Нормальну потужність підприємства.

- Перелік змінних і постійних загальновиробничих витрат.

- Об’єкт обліку витрат, об’єкт калькулювання.

Важливе значення в обліку витрат має правильна класифікація витрат.

По відношенню до виробничого процесу:

- основні витрати-пов’язані з виробничим (технологічним) процесом отримання продукції, відносяться до конкретних об’єктів витрат на підставі первинних документів.

- накладні витрати-пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом. Їх величина залежить від структури управління підрозділами підприємством.

За способами віднесення на собівартість окремих видів продукції:

- прямі витрати-на виробництво конкретного виду продукції, безпосередньо включаються до собівартості на підставі первинних документів. Це сировина, матеріали, зарплата основних робітників, плата за оренду землі та майнових паїв, амортизація. рах.-23 “Виробництво”

- непрямі витрати - не можуть бути безпосередньо віднесені на виробництво і потребують розподілу. Але розподіл такий приводить до неточностей у визначенні собівартості окремих видів продукції, тому питому вагу повинні занімати прямі витрати. Треба доцільно вибрати базу для розподілу. Це загальновиробничі витрати рах-91 “Загальновиробничі витрати”

За єдністю складу:

- одноелементні витрати-включають економічно однорідні витрати, що не поділяються на компоненти, незалежно від їх призначення. За цим принципом будується класифікація витрат за економічними елементами: матеріальні затрати (сировина, паливо, запчастини, тара,) витрати на оплату праці, витрати на соціальні заходи, амортизація, інші оперативні витрати(витрати на відрядження, послуги зв’язку, матеріальна допомога, плата за розрахунково-касове обслуговування).

- комплексні витрати - складаються з декількох економічних елементів. Загальновиробничі витрати, в які входять практично всі економічні елементи.

В залежності від обсягу діяльності :

- змінні витрати-величина цих витрат змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва. Звідси розмір таких величин на одиницю продукції залишається сталим. Приклад-пальне.

- постійні витрати-величина їх не змінюється при зміні обсягу виробництва. Приклад-амортизація

За календарним періодом:

- поточні витрати-пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду. Це основна частина витрат на виробництво.

- одноразові витрати-пов’язані з підготовкою виробництва(пов’язані з впровадженням нової технології,її модернізація).

Основними завданнями облікової політики процесу виробництва є:

- Облік і контроль випуску продукції: обсягу, якості, виконання плану за цими показниками.

- Облік витрат виробництва і контроль за виконанням кошторису витрат.

- Калькулювання собівартості продукції і контроль за виконанням плану собівартості.

- Виявлення невикористаних резервів виробництва, втрат від браку і простоїв.

В бухгалтерії облік витрат на виробництво веде бухгалтер виробничого відділу. Він не тільки систематично порівнює фактичні дані про рівень витрат з планом, відображає операції, які здійснює підприємство, накопичує дані про витрати і доходи його структурних підрозділів. Він бере участь у плануванні господарської діяльності, у складанні кошторисів, розробці нормативів витрат.

Існують принципи організації обліку витрат:

- показники обліку витрат і калькулювання собівартості продукції повинні бути погоджені з плановими і нормативними показниками;

- документування витрат в момент їх здійснення.

- всі витрати повинні бути включені до її собівартості;

- через систему рахунків всі витрати повинні бути згруповані за об’єктами обліку витрат і статтями витрат;

- якщо калькуляція собівартості продукції проводиться на основі даних бухобліку, то об’єкти обліку витрат співвідносяться з об’єктами калькулювання.

Існує певна послідовність обліку витрат на рахунках, призначених для обліку процесу виробництва, яка в загальних рисах може бути охарактеризована наступним чином:

1. На дебеті всіх рахунків з обліку виробництва збираються витрати за місяць(матеріали, амортизація, заробітна плата).

2. На витрати даного місяця списується частина витрат майбутніх періодів і резервуються окремі майбутні витрати і платежі.

3. З метою визначення собівартості продукції, витрати розподіляються за об’єктами обліку і об’єктами калькулювання.

Організація обліку витрат виробництва не залежить від форм власності і організаційно-правових форм діяльності господарюючих суб’єктів.

Залежно від розміру підприємства та за його вибором із загальної системи рахунків обирається варіант із застосуванням всіх рахунків, чи виключаючи один з розділів (8 або9).

\Прямі виробничі витрати відображаються безпосередньо на рахунку 23 “Виробництво”, а непрямі попередньо накопичуються на рахунку 91” Загальновиробничі витрати ”, які в кінці звітного періоду також списуються на рахунок 23 . Сільгосппідприємства застосовують рахунки 9 класу “Витрати діяльності ”, рахунки 8 класу не застосовуються. За рішенням керівництва підприємства та його економічних служб бухгалтерія може одночасно використовувати рахунки 8 та 9 класу. Це дозволяє одержати інформацію про витрати в розрізі елементів для складання звітності, а також для ведення бухгалтерського обліку.

Для обліку виробничої діяльності призначено активний рахунок 23 «Виробництво», на якому узагальнюється інформація про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). Облік виробничих витрат ведеться на окремих субрахунках, які підприємство самостійно відкриває до рахунка 23 за видами виробництв. Наприклад, сільськогосподарські підприємства можуть відкрити до рахунка 23 «Виробництво» такі субрахунки:

• 231 «Рослинництво»;

• 232 «Тваринництво»;

• 233 «Промислові виробництва»;

• 234 «Допоміжні виробництва»;

• 235 «Заклади громадського харчування»;

• 236 «Інші види виробництв».

Протягом звітного періоду у дебет рахунка 23 відносять лише прямі матеріальні, прямі трудові, інші прямі витрати, а також втрати від браку. Виробничі накладні (загальновиробничі) витрати включаються у собівартість продукції шляхом розподілу. За кредитом рахунка 23 відображаються суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт та послуг.

Аналітичний облік за рахунком 23 «Виробництво» ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.