Методика встановлення гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря
Гранично допустимий викид (мг/м3) – це концентрація забруднюючих речовин, яку дозволяють підприємству викинути в атмосферне повітря, перевищення якої веде до несприятливих наслідків, як для середовища, так і для її мешканців.
ГДВ шкідливих речовин в атмосферу встановлюють для кожного джерела забруднення за умови, що викиди шкідливих речовин від даного джерела і від сукупності джерел міста чи іншого населеного пункту, з урахуванням перспективи розвитку промислових підприємств і розсіювання шкідливих речовин в атмосфері, не створять приземну концентрацію, що перевищує ГДК цієї речовини для населення.
Нормативи ГДВ обмежують масову концентрацію забруднюючих речовин в організованих викидах стаціонарних джерел (в мг/м3).
Оцінка впливу викидів забруднюючих речовин на стан забруднення атмосферного повітря здійснюється за даними результатів розрахунків розсіювання забруднюючих речовин в атмосферному повітрі та даними, що одержані при проведенні інструментальних методів досліджень акредитованими лабораторіями в установленому законодавством порядку:на межі санітарно-захисної зони;в селітебній зоні;в зоні відпочинку.Для розрахунку розсіювання беруться такі дані по джерелам забруднення: координати, висота джерела, зазначаються викиди по кожному джерелу у вигляді г/сек, т/рік. Розрахунок обов'язково проводиться без урахування фонового забруднення і з урахуванням фонового забруднення, яке присутнє в районі розміщення підприємства. Дані по розрахунку видаються в долях ГДК. ГДК не повинно перевищувати 1 ГДК з урахуванням фону. В курортних зонах-0,8 ГДК.Гігієнічним критерієм для визначення гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферу є відповідність їх розрахункових концентрацій на межі СЗЗ гігієнічним нормативамОсновним критерієм якості атмосферного повітря при встановленні ГДВ для джерел забруднення атмосфери є виконання співвідношення:
С/ГДКм.р.≤1 (1.4)
де С – розрахункова концентрація шкідливої речовини в приземному шарі повітря (мг/м3), яка не повинна перевищувати гранично допустиму максимальну разову концентрацію данної речовини в атмосфері. При встановленні ГДВ для джерела забруднень атмосфери враховують визначені розрахунковим чи експериментальним способом значення фонових концентрацій Сф шкідливих речовин у повітрі від інших джерел. У цьому випадку вищевказана формула приймає вид:
С + Сф/ГДКм.р.≤1 (1.5)
де С – максимальна концентрація забруднюючої речовини в приземному шарі, що створюється джерелом викиду, мг/м3;
Сф – фонова концентрація однакових або одно направлених шкідливих речовин, характерних для даної місцевості, мг/м3 (за даними санепідемстанції).
У зоні санітарної охорони курортів, місцях розміщення великих санаторіїв і будинків відпочинку, зонах відпочинку міст 1 заміняють на 0,8.
При одночасній присутності в атмосферному повітрі декількох шкідливих речовин, що мають адитивні властивості, для кожної точки місцевості повинна виконуватися умова:
(1.6)
де С1 – Сі - концентрації шкідливих речовин, мг/м3;
ГДК1 – ГДКі - гранично дозволені максимально разові концентрації речовин в атмосфері, мг/м3.
Визначення фонової концентрації виробляється на подставі даних спостережень за забрудненням атмосфери по нормативній методиці. Фонові концентрації встановлюються місцевими органами Держкомгідромета і Мінздраву за даними регулярних спостережень на мережі постів загальнодержавної служби спостережень і контролю за забрудненістю об'єктів природного середовища або за даними підфакельних спостережень.
Визначення доцільності проведення розрахунку розсіювання забруднення атмосфери на ЕОМ проводиться відповідно до вимог пункту 5.37 ОНД-86 і визначається по формулі 5.21. Для прискорення і спрощення розрахунків приземних концентрацій на кожному підприємстві розглядаються ті речовини, що викидаються, для яких:
(1.7)
Ф = 0,01 H при 
м;
Ф = 0,1 H при 
м.
де М — сумарне значення потужності викиду від всіх джерел підприємства, відповідне найбільш несприятливим зі встановлених умов викиду, включаючи вентиляційні джерела і неорганізовані викиди, г/с;
ГДКм.р. — максимальна разова гранично допустима концентрація, мг/м3;
Н — середнезважена по підприємству висота джерел викиду, м.
З метою затвердження нормативів граничнодопустимих викидів
забруднюючих речовин із стаціонарних джерел проводиться аналіз відповідності фактичних викидів забруднюючих речовин до встановлених нормативів на викиди, в тому числі технологічних нормативів. Фактичні викиди не повинні перевищувати нормативи питомих викидів.
Нормативи питомих викидів для окремих виробництв і технологічних процесів розроблені з врахуванням Європейської системи CORINAIR.
Питомі викиди - це величина, яка встановлює залежність між кількістю забруднюючої речовини (або їх суміші), яка викидається в атмосферне повітря, і діяльністю, пов'язаною з цими викидами. Питомі викиди забруднюючих речовин є середніми показниками викидів для окремих технологічних процесів у галузях промисловості і використовуються для визначення валових викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Згідно з наказом Міністерства охорони природного довкілля України № 317 від 16.08.2004 р. є перелік типів устаткування, для яких розробляються нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел.
Наприклад, це котельні, теплосилові установки; виробництво і обробка металів (устаткування для виробництва чавуну і сталі, кольорових металів з руд), промисловість по переробці мінеральної сировини, деякі виробництва в хімічній промисловості, переробці деревини, установки спалювання небезпечних відходів, комунальних відходів і т. д.
Технологічний норматив допустимого викиду забруднюючої речовини визначається як гранична масова концентрація забруднюючої речовини у сухих відхідних газах (мг/м3), яка приведена до нормальних умов (температура 0 0C, тиск 101,32 кПа).
Технологічні нормативи гранично допустимих викидів, які обмежують масову концентрацію забруднюючих речовин в газах складаються з:
- поточних технологічних нормативів - для окремих типів устаткування, споруд з технологією виробництва аналогічних по потужності технологічних процесів;
- перспективних технологічних нормативів - для нових і проектованих, модернізуємих виробництв із врахуванням передових вітчизняних і світових досягнень у відповідній сфері.
Встановлені також нормативи ГДВ забруднюючих речовин із стаціонарних джерел без залежності від технологічного обладнання. Приклади нормативів наведені у таблиці 1.4.
Таблиця 1.4 - Нормативи ГДВ забруднюючих речовин із стаціонарних джерел.
| Клас небезпеки | Назва речовини | Величина масового викиду, г/годину | Гранично допустимий викид, мг/м3 | |
| Речовини у вигляді твердих часток, що суспензують, недиференційованих по складу | Понад 500 | |||
| Клас I | Ртуть і її з'єднання в перерахунку на ртуть | 1 г/год і більше | 0,2 | |
| Клас II | Миш'як і його з'єднання | 5 г/год і більше | ||
| Клас III | Свинець і його з'єднання | 25 г/год і більше | ||
| За наявності у викидах декількох речовин одного класу небезпеки сумарна концентрація цих речовин не повинна перевищувати встановлених значень нормативів ГДВ для даного класу небезпеки | ||||
| Речовини канцерогенної дії | ||||
| Класс I | Азбест, бенз (а) пірен, 2-нафтиламін | 0,5 г/год і більше | 0,1 | |
| Класс II | Диметілсульфат, з'єднання хрому, кобальту | 5 г/год і більше | ||
| Класс III | Акрилонітрил, бензол, окис етилену, гідразин, вінілхлорід | 25 г/год і більше | ||
| При спільній присутності у викидах речовин I і II класів небезпеки сумарна концентрація цих речовин не повинна перевищувати 1 мг/м3, а при спільній присутності речовин I і III або II і III класів небезпеки сумарна концентрація цих речовин не повинна перевищувати 5 мг/м3 | ||||
| Газоподібні неорганічні речовини | ||||
| Класс I | Фосген | 10 г/год і більше | ||
| Класс II | Бром, хлор, синільна кислота, фтор, сірководень | 50 г/год і більше | ||
Продовження таблиці 1.4
| Клас небезпеки | Назва речовини | Величина масового викиду, г/годину | Гранично допустимий викид, мг/м3 |
| Класс III | Хлористий водень | 300 г/год і більше | |
| Класс IV | Оксид вуглецю | 5000 г г/год і більше | |
| Діоксид сірки Оксиди азоту | 5000 г/год і більше | ||
| Органічні сполуки | |||
| Класс I | Анілін, нафталін, нітробензол, фенол, формальдегід, нітротолуол | 100 г/год і більше | |
| Класс II | Оцетова кислота, ксилол, етилбензол | 100 г/год і більше | |
| Класс III | Ацетон, хлорбензол, етилацетат | 2000 г/год і більше |
Якщо для стаціонарного джерела встановлені нормативи ГДВ забруднюючої речовини і технологічний норматив допустимих викидів, тоді застосовується технологічний норматив допустимих викидів.
Наприклад:
- гранично дозволений викид оксиду вуглецю складає 250 мг/м3. Технологічний норматив для котлоагрегатів по оксиду вуглецю також 250 мг/м3 (поточний), перспективний для газових турбін – 100 мг/м3.
- гранично дозволений викид оксидів азоту складає 500 мг/м3,
Технологічний норматив допустимих викидів оксидів азоту - 500 мг/м3 ,
перспективні технологічні нормативи допустимих викидів оксидів азоту (в перерахунку на диоксид азоту) – від 100 до 400 мг/м3 в залежності від виду пального і котлоагрегату.
- гранично дозволений викид діоксиду сірки складає 500 мг/м3.
Технологічний норматив допустимих викидів діоксиду сірки при спалюванні кам’яного вугілля в різних топках складає від 400 до 5100 мг/м3.
Розроблення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, здійснюють установи, організації та заклади, яким надано право на розробку таких документів та які занесені до відповідного переліку Мінприроди України. Величини ГДВ і матеріали по їх обґрунтуванню узгоджують з органами, які здійснюють держконтроль за охороною атмосфери від забруднень, і затверджують у встановленому порядку. Термін дії Документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, становить десять років. У разі зміни якісних та кількісних показників викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, підлягають корегуванню. Склад Документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, залежить від ступеню впливу об'єкту на забруднення атмосферного повітря. Складається ситуаційна карта-схема, на якій вказується розміщення об'єкту (окремо для кожного майданчика), селітебні території, зони відпочинку, наносяться межа санітарно-захисної зони, координатна сітка, джерела викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря; місця розташування (будівлі, споруди, майданчики) виробничих процесів із позначенням технологічного устаткування. У відомостях щодо виду та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами наводяться дані, які готуються на підставі звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві.
Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 4228;