Вступ: класифікація нормативів якості довкілля і принципи їх визначення

Конспект лекцій

Нормування антропогенного навантаження на природне середовище. Конспект лекцій для студентів денної та заочної форми навчання напряму підготовки 6.040106 Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування /Укладач Назаренко О.С. - Рубіжне: ІХТ СНУ, 2011 - 115 с.

ЗМІСТ

Вступ: класифікація нормативів якості довкілля і принципи їх визначення

Становлення України як суверенної держави та її вступ до Ради Європи потребують проведення такої екологічної політики, яка б відповідала основним принципам сталого розвитку, що проголошені на Конференції ООН у 1992 році, і була спрямована згідно з Конституцією України на забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території країни.

Оскільки в процесі природокористування неможливо запобігти антропогенному впливу на довкілля, конче необхідно розробити таку нормативну базу, яка сприяла б більш збалансованій взаємодії людини і суспільства.

Концепцію екологічного нормування розроблено з урахуванням основ законодавства України - Закона України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Нормування якості навколишнього середовища здійснюється з метою встановлення гранично допустимих норм впливу на навколишнє середовище, що гарантує безпеку і збереження генетичного фонду населення, забезпечує раціональне використання і відновлення природних ресурсів за умови стабільного розвитку господарської діяльності.

Нормування якості середовища (води, повітря, ґрунтів) – це встановлення норм, в яких допускається зміна природних властивостей атмосфери, гідросфери, геосфери. Нормування якості навколишнього середовища визначається по реакції самого чуттєвого до змін середовища виду організмов.

Екологічні нормативи визначають межу антропогенної впливу на довкілля, перевищення якого може створити загрозу збереженню оптимальних умов спільного існування людини і його зовнішнього оточення. Вони включають санітарно-гігиєнічні і санітарно-захисні нормативи, еколого-захисні, а також виробничо-господарчі гранично-допустимі нормативні навантаження на довкілля.

При санітарно-гігиєнічному нормуванні біологічним об’єктом є організм. Під санітарно-гіиієнічними нормативами розуміють гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин в атмосфері, водоймищах і грунті, рівні допустимих фізичних дій - вібрації, шуму, електромагнітного і радіоактивного випромінювання, які не надають якої-небудь шкідливої дії на організм людини в даний час і у віддаленні проміжки часу, а також не впливають на здоров'я подальших поколінь. При встановленні еколого-гігиєнічніх нормативів слідує враховувати, що багато живих організмів більш чутливі до забруднень, ніж людина, для якої встановлені існуючі нормативи, і тому доцільно визначити нормативи на рівні, який забезпечує нормальну життєдіяльність живих організмів. Якщо речовина надає шкідливу дію на навколишню природу в менших концентраціях, чим на організм людини, то при нормуванні виходять з порогу дії цієї речовини на довкілля. Ці нормативи найбільш поширені і єдині по всій території колишнього СРСР. Поряд з ними в необхідних випадках встановлюють жорсткіші нормативи допустимих дій для окремих районів.

Санітарно-захисні нормативи.

Для захисту від забруднень і інших шкідливих дій закон передбачає створення і нормування санітарних і захисних зон. Санітарні і захисні зони є частиною земляного, водного, недренного простору, в межах якого законодавством встановлюється особливий режим в цілях охорони здоров'я населення і природних ресурсів від шкідливої дії господарської діяльності

.Санітарно-захисна зона (СЗЗ) – це простір між кордоном території (промплощадки) підприємства і житловою або ландшафтно-рекреаційною, курортною зоною, зоною відпочинку. До водозахисної зони (ВЗ) – відноситься територія, що примикає до акваторії річок, озер, водосховищ і інших поверхневих водних об'єктів, на якій встановлюється спеціальний режим господарської і інших видів діяльності з метою запобігання забрудненню, засміченню, замулюванню і виснаженню водних об'єктів, тваринного і рослинного світу. Зони санітарної охорони (ЗСО) передбачають на всіх місцях забору води (водозаборах) як підземних, так і поверхневих вод з метою забезпечення їх санітарно-епідеміологічної надійності.

Система еколого-захисних норм повинна забезпечити нормативну основу досягнення балансу між рівнем шкідливого впливу на довкілля і його спроможностями на відновлення. Екологічні нормативи повинні розроблятися з урахуванням найбільш уразливих компонентів, зв’язків у системі або самих систем. При екологічному нормуванні об’єктом є екосистема. У ролі критерію екологічного благополуччя природно-територіальних комплексів можуть бути використанні такі ознаки: збереження природної родючості грунтів, забезпечення високої якості води у гирлах рік, збереження природного балансу між киснем та двооксидом вуглецю та інш.

Екологічні норми мусять бути орієнтовані на вирішення трьох основних завдань:

- забезпечення екологічного благополуччя екосистем, у тому числі збереження генофонду та умов його існування;

- збереження середовища, тобто збереження природними об’єктами умов відтворення життєвого середовища, сприятливого для людини та всього живого;

- збереження природних ресурсів за кількісними і якісними параметрами та, по можливості, їх відтворення.

Еколого-захисні нормативи направлені на збереження генофонду Землі, відновлення екосистем, збереження пам'ятників всесвітньої культурної і природної спадщини і тому подібне. Вони використовуються при організації охоронних зон заповідників, природних національних парків, біосферних заповідників, зелених зон міст і тому подібне.

Вживання системи показників гранично допустимих нормативів навантаження на довкілля направлено на запобігання виснаженню природного середовища і руйнуванню її екологічних зв'язків, забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів. Ці нормативи є науково обгрунтованими гранично допустимими рівнями антропогенні дії на певний природно-територіальний комплекс. Виробничо-господарчі нормативи призначені для обмеження параметрів виробничо-господарчої діяльності конкретного підприємства з точки зору екологічного захисту природного середовища. До них відносяться технологічні, містобудівні, рекреаційні і інші нормативи господарчої діяльності. Технологічні нормативи включають: гранично допустимі викиди (ГДВ) шкідливих речовин в атмосферу, гранично допустимі скиди (ГДС) забруднюючих речовин у водоймища, гранично допустиму кількість спалюваного палива (ГДТ). Ці нормативи встановлюють для кожного джерела вступу забруднень в довкілля, вони тісно пов'язані з профилем роботи, об'ємом і характером забруднень конкретного підприємства, цеху, агрегату. Містобудівні нормативи розробляють для забезпечення екологічної безпеки при плануванні і забудові міст і інших населених пунктів. Рекреаційні нормативи визначають правила користування природними комплексами в цілях забезпечення умов для повноцінного відпочинку і туризму.

У разі, коли по тих або інших об'єктивних причинах не можливо розробити гігиєнічні або технологічні нормативи, встановлюють тимчасові нормативи. У міру зростання наукових знань, розвитку і вдосконалення техніки і технології їх регулярно передивляють у бік посилювання, з тим щоб дія на природу була мінімальною.

Екологічне гранично припустиме навантаження – критичний рівень якості середовища (мінімальний і максимальний), зміна якого убік зменшення мінімального чи збільшення максимального рівня приводять до необоротних змін у екосистемі.

У зв'язку з тим, що в реальних умовах людина відчуває на собі комбіновану, комплексну і спільну дію хімічних, фізичних і біологічних факторів навколишнього середовища і це реальне навантаження визначає можливі зміни в стані здоров'я, введено поняття максимально припустимого навантаження (МПН). Під МПН варто розуміти таку максимальну інтенсивність дії всієї сукупності факторів навколишнього середовища, яка не робить прямого чи непрямого впливу на організм людини і його нащадків, і не погіршує санітарні умови життя.

В Україні стан навколишнього середовища контролюється декількома відомствами і міністерствами. Держкомгідромет України здійснює спостереження за станом атмосферного повітря на стаціонарних пунктах державної системи спостереження. Він же організує спостереження за станом атмосферних опадів, за метеорологічними умовами, за станом поверхневих, подземних вод суші і морських вод на пунктах спостереження, за станом озонового шару у верхній частині атмосфери.

Мінекобезпеки України контролює джерела промислових викидів у атмосферу, дотримання норм ГДВ, норм скидань стічних вод (ГДС), тимчасово погоджених скидів, контролює якість поверхневих вод суші, стан ґрунтів.

Важлива роль у питаннях контролю за станом навколишнього середовища належить Міністерству охорони здоров'я, лісового господарства, сільського господарства України, держкомгеології, держводгоспу, держкомзему України і їхніх відділів у областях і районах.