Поняття канонічного права , його предмет, метод, місце в системі права; значення канонічного права та коротка історія його вивчення

Предмет канонічного права (КП) – це система норм, регулюючих життєдіяльність церкви, першоджерелом яких є єдина воля Бога-отца (Творця).

Існує внутрішнє і зовнішнє церковне право. Внутрішнє церковне право регулює саме життєдіяльність церкви, першоджерелом цього права виступає Священне Писання. Зовнішнє церковне право – це сукупність правових норм, регулюючих взаємовідношення церкви і держави, а також церкви і інших суспільних утворень. Основу зовнішнього церковного права в значній мірі складають норми «світського права», тобто норми права даної держави, але за умови, що ці норми не суперечать догматам (основам) віри. В даний час – Конституція України, Закони України «Про громадські організації», «Про релігію і свободу віросповідання» та ін.

Метод канонічного права – імперативний і диспозитивний.

Імперативність виявляється в безумовних приписах Божественної Волі, диспозитивність – в добровільності ухвалення людиною Віри, і норм Священного Писання. Свобода людської волі, свобода вибору – основа канонічного права.

Спеціальні методи:

1) догматичний – вчення про релігійні істини:

- поняття про Бога

- про відношенні Бога до людей

- про всесвіт

- про відношенні людей до Бога і один одного

2) етичний – вивчення норм права з позиції моралі

3) історичний – розвиток законодавства з позицій колізій; вплив церкви на розвиток законодавства, права

Система канонічного права:

1) Загальна частина

2) Основна частина: Старозавітна правова система вивчення Християнства, православ'я з часів розділення християнства (1054 р.)

3) Додаткова частина: право католицької, протестантської церков, мусульманського і єврейського права

КП – має одночасно і публічне коріння (робить регулюючий вплив на життя суспільства взагалі, але його сфера ширша за право державного) і приватні (справа совісті кожного) одночасно, тобто займає особливе місце в системі права – його не можна віднести ні до публічного, ні до приватного права - це особлива, самостійна гілка права.

Будь-яке право, в т.ч. канонічне (церковне) полягає в регламентації поведінки людей, їх дій, ґрунтуючись на санкціях до порушників правопорядку. Проте, особливістю канонічних норм, в порівнянні з нормами права, є абсолютна добровільність в ухваленні як самих розпоряджень (тобто диспозиції норми), так і санкцій, у разі порушення встановлених розпоряджень. Церковне примушення фізичного плану (на відміну від державного примушення до порушника правової норми) в канонічному праві відсутнє.

Внутрішнє і зовнішнє право церкви. «Канон» – правило. «Канонічне право» і «церковне право» – ідентичні поняття.

Викладання церковного права в Росії почалося з 18 століття, на юридичних факультетах воно стало обов'язковою учбовою дисципліною з першої половини 19 століття. В даний час канонічне право вивчається на юридичному факультеті Київського університету, а також в Одеській юридичній академії.

2. Міжнародно-правові та конституційні підстави вивчення дисципліни «Канонічне право»

Канонічне право зробило значний вплив на формування сучасних правових систем цивілізованих країн світу. Гуманістичні початки сучасного права беруть свої витоки саме в нормах церковних, тобто в нормах віри. Заповіді Священного писання, такі як «не убий», «не вкради», «не побажай добра ближнього свого», «шануй батька свого і матір свою», «не перелюбствуй» і т.п. одержали розвиток в сучасних правових інститутах різних галузей права – кримінального, цивільного, сімейного і ін.

Особливе значення надали норми християнського православ'я на формування права в Київській Русі. Особливістю становлення національної правової моделі було те, що християнство спочатку стало пануючою релігією на Русі. На відміну від інших країн, де в перші три століття нашої ери держава активно боролася з християнством, в Київській Русі християнська релігія розповсюджувалася, так би мовити. «зверху», вольовим рішенням князя Володимира.

У 988 р. відбулося Хрещення Русі князем Володимиром. Будучи послідовним державним діячем, князь відразу ж провів розмежування юрисдикції церковної і княжої влади. Формальним виразом князевої волі став Статут Володимира – тобто це перше вітчизняне джерело канонічного права. Відповідно до нього регулювання шлюбно-сімейних, спадкових, торгових відносин і др.передавалось в церковну юрисдикцію.

Таким чином, становлення вітчизняної правової системи відбувалося паралельно з розвитком і зміцненням християнства на Русі.

В даний час Конституція України в ст.24 закріпила права у сфері віросповідання; у ст. 35 – право на світогляд.

У сучасних системах правової освіти розвинених країн світу дисципліна « канонічне » або « церковне право» займає вагоме місце. Релігійні правові норми засновані на вищих моральних цінностях, а тому можуть і повинні використовуватися державою як орієнтири у законодавчій, освітньої та виховної діяльності.

У преамбулі Конституції України говориться, що вона була прийнята Верховною Радою від імені українського народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і усвідомлюючи відповідальність перед Богом , власною совістю, попередніми , нинішніми та прийдешніми поколіннями. З часу Хрещення Київської Русі в 988 році православна християнська віра стала основою правового та культурного розвитку нашого народ, утвердилася в якості державоутворюючей релігії. Тому, якщо наше суспільство буде ігнорувати історичний фундамент вітчизняної державності, то воно буде приречене на деградацію, на моральне руйнування.