Правовідносини в канонічному праві

Правовідносини – це такі відносини між суб'єктами, які врегульовані нормами права. У силу цього правовідносини в канонічному праві – це правовий зв'язок між суб'єктами канонічного права, заснований як на нормах внутрішнього церковного права (в тому числі – догматах віри), так і на нормах зовнішнього церковного права.

Правовідносини в канонічному праві мають свої специфічні особливості, зумовлені специфікою правового регулювання. Виходячи зі змісту і суб'єктного складу цих правовідносин, виділяють три види правовідносин у канонічному праві. це:

1 ) насамперед, безпосередні правовідносини між Богом і людиною – якість цих правовідносин залежить від того, вірить людина в Бога чи в Його відсутність, а також вірить людина в Бога православно або по-іншому, або язичницьким образом; дані правовідносини базуються на догматично-правових приписах;

2 ) опосередковані правовідносини людини з Богом – через Його церкву, а також через державу і інші релігійні і нерелігійні організації; ці правовідносини базуються здебільшого на нормах внутрішнього права церкви;

3 ) правовідносини і між православною церквою і державою, іншими релігійними і нерелігійними громадськими організаціями (зовнішні правовідносини церкви) – ці правовідносини в значній мірі врегульовані нормами зовнішнього канонічного права.

Безпосередні правовідносини між Богом і людиною. Підставою виникнення будь-якого правовідносини є наявність певного юридичного факту (або фактичного складу). Головним, основним юридичним фактом, необхідним для виникнення безпосереднього правовідносини між Богом і людиною є воля цієї людини.

Опосередковані правовідносини людини з Богом – виникають через церкву, а також через державу і інші релігійні і нерелігійні організації.

Домінуюче значення в даному виді правовідносин мають опосередковані правовідносини людини з Богом через Його Божественну установу - святу церков, яка і була створена Ісусом Христом, щоб реалізувати Божественний Промисел про порятунок людства і возз'єднання людей з Богом. Регулюються ці правовідносини нормами внутрішнього церковного права.

Правовідносини між православною церквою і державо , іншими релігійними і нерелігійними громадськими організаціями (зовнішні правовідносини церкви) – ці правовідносини в більшості своїй регулюються нормами зовнішнього канонічного права, джерелом якого виступає державна влада. Однак при цьому не можуть бути ігноровані і певні норми внутрішнього канонічного права, яке складає майнове і зовнішнє право церкви.

Церква, як самостійна громадська організація, що має статус юридичної особи, може бути учасником найрізноманітніших правовідносин, що виникають у державі, які за змістом своїм не суперечать нормам божественного права і неминущим догматам віри. Церква вступає в ці правовідносини як самостійний, незалежний суб'єкт, що має свою консолідовану вол , спрямовану на досягнення цілей і завдань церковної життєдіяльності.