Тема 4. Територія у міжнародному праві

1. Поняття і класифікація територій у міжнародному праві.

2. Склад і юридична природа державної території.

3. Державні кордони: поняття, види, правовий статус.

4. Юридичні підстави зміни державної території.

5. Міжнародні ріки і їх правовий режим.

6. Міжнародно-правовий режим Арктики і Антарктики.

В С Т У П

Проблема території завжди була одною із найгостріших і найскладніших в міжнародному праві, адже територія - це не просто простір, а необхідний атрибут держави, матеріальна основа життєдіяльності народу, що її населяє і людства в цілому.

Протягом своєї історії людської цивілізації виникали конфлікти і розпочинались війни за володіння тією чи іншою територією. Це викликало необхідність створення міжнародно-правових норм, які б регулювали відносини між суб`єктами міжнародного права відносно територій. По мірі розвитку науки і техніки ставали все більш доступними і придатними для дослідження і експлуатації віддалені території, що не знаходяться під суверенітетом будь-якої держави і є загальним надбанням людства, наприклад, відкрите море, повітряний простір, Антарктика, космос. У зв`язку з цим з`явились норми, що визначають правовий режим цих просторів і можливості суб`єктів міжнародного права по їх науковому вивченню і економічному використанню. Цей процес продовжує розвиватись і в теперішній час.

1. Поняття і класифікація територій у міжнародному праві.

В широкому розумінні під територією в міжнародному праві розуміються різноманітні простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряним простором, а також космічний простір і небесні тіла в ньому.

Залежно від правового режиму вся територія Землі поділяється на три категорії :

1) державна територія;

2) територія з міжнародним режимом (міжнародна територія загального користування);

3) територія зі змішаним режимом.

Державноює така територія, яка знаходиться під суверенітетом певної держави, тобто належить певній державі, яка здійснює в її межах своє територіальне верховенство. Належність і верховенство є двома основними ознаками державної території. Деякі тимчасові винятки можливі в випадках військової окупації і міжнародно-правової оренди території.

До територій з міжнародним режимом відносяться простори, які лежать за межами державної території, не належать будь-кому окремо, а знаходяться в загальному користуванні всіх держав відповідно до міжнародного права, а саме: відкрите море і повітряний простір над ним, морське дно за межами континентального шельфу, Антарктика, космічний простір і небесні тіла у ньому.

Відкрите море - це простори Світового океану, на які не поширюється суверенітет будь-якої держави. Міжнародно-правовий режим відкритого моря визначається сукупністю норм міжнародних договорів і міжнародно-правових звичаїв, які регулюють відносини держав з приводу відкритого моря і встановлюють правила його використання з метою судноплавства, риболовства і т.п.

Антарктика за договором 1959 року є повністю демілітаризована і відкрита для наукових досліджень всіх країн. Жодна частина Антарктики не знаходиться під суверенітетом будь-якої держави.

Космічний простір знаходиться за межами земних територій, його правовий режим визначається принципами і нормами міжнародного космічного права, зокрема Договором про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла, 1967 р. Він не підлягає національному привласненню яким би то не було чином і відкритий для дослідження і використання всіма державами на основі рівності.

До територій зі змішаним режимом відносяться континентальний шельф і виключна економічна зона. Ці райони не знаходяться під суверенітетом держав і не входять в склад державних територій, але кожна прибережна держава має суверенні права на розвідку і розробку природних ресурсів прилеглих до неї континентального шельфу і виключної економічної морської зони, а також на охорону природного середовища цих районів. Об`єм цих прав визначається міжнародним правом, зокрема Конвенцією про континентальний шельф 1958 року і Конвенцією ООН по морському праву 1982 року. В межах своїх прав кожна держава видає закони і правила, що регулюють згадувані види діяльності. В іншому на континентальну шельфі і у виключній економічній зоні діють принципи і норми міжнародного морського права.

Певні особливості має міжнародно-правовий режим деяких міжнародних каналів і проток.

Міжнародні канали - це штучні водні споруди, що з’єднують собою моря і океани, розташовані на шляхах інтенсивного морського судноплавства і використовуються всіма державами згідно з міжнародним правом і національним законодавством.

Особливістю правового режиму міжнародних каналів є те, що вони, будучи частиною території держави, на якій розташований канал, підпадають під дію відповідних міжнародних договорів, які суттєво обмежують правомочності даної держави.

Протоки - це природні морські проходи, що з`єднують між собою частини одного і того ж моря чи окремі моря і океани і які використовуються для міжнародного судноплавства і повітряної навігації.

Конкретні протоки можуть мати свої особливості. Тим не менше вважається, що, наприклад, Ла-Манш, Па-де-Кале, Гібралтарська, Сінгапурська і інші протоки є світовими морськими шляхами, відкритими для вільного і безперешкодного мореплавання і повітряної навігації всіх країн. При встановленні правового режиму морських проток державами враховуються, як правило, два фактори: географічне розташування протоки, яка повинна з’єднувати дві частини відкритого моря (географічний) і її дійсне використання для міжнародного судноплавства (функціональний).

Конвенція ООН з морського права 1982 р. містить положення про те, що в протоках, які використовуються для міжнародного судноплавства, всі судна і літальні апарати користуються правом транзитного проходу, якому не повинно чинитись ніяких перешкод.

Правовий режим Арктики формувався протягом тривалого часу, процес його розвитку продовжується і на сучасному етапі. На теперішній час правовий режим Арктики базується на нормах міжнародного права і національного законодавства арктичних держав (Данії, Ісландії, Канади, Норвегії, Росії, США, Фінляндії, Швеції). Хоча в Арктиці діють ряд універсальних конвенцій, однак, на відміну від Антарктики, не існує міжнародно-правового акту, який визначав би статус арктичного регіону в цілому.

Територія Арктики поділена між США, Канадою, Данією, Норвегією і Росією на полярні сектори. Згідно з концепцією полярних секторів, всі землі і острови, які знаходяться на північ від арктичного узбережжя відповідної приполярної держави в межах сектору, який утворений цим узбережжям і який сходиться в точці Північного полюсу меридіанами, вважаються такими, що підпадають під юрисдикцію даної держави. Проте згідно з Конвенцією з морського права 1982 року, така юрисдикція полярних держав обмежена можливістю приймати закони про запобіганню забрудненню і збереженню морського середовища в покритих льодом районах шириною не більше 200 миль.

Слід зазначити, що раніше дана класифікація територій могла бути доповнена такими категоріями, як нічийна земля і підмандатні території. Однак, на сьогодні нічийних земель, як і підмандатних територій, не залишилось.