Обставини, що виключають міжнародно-правову відповідальність (протиправність діяння).

Як правило, будь-яке міжнародно-протиправне діяння держави тягне міжнародну відповідальність цієї держави. Однак, в дійсності можуть мати місце обставини, які не дозволяють на даному етапі виконувати державою свої зобов’язання, в тому числі виконувати їх в строк. Такі обставини можуть виключати міжнародно-правову відповідальність держави за невиконання своїх зобов‘язань. Звільнення від відповідальності - це знаття з суб`єкта обов`язку ліквідації наслідків вчиненого ним делікту, який породив відповідальність.

Комісія міжнародного права ООН при розробці Проекту статей про відповідальність держав розробила статті про обставини, що виключають відповідальність держав.

Відповідальність держави виключається при наступних умовах:

1. В випадку досягнення державами взаємної згоди відносно дій, які протирічать раніше прийнятим ними зобов`язанням чи відповідним нормам міжнародного права. Наприклад, введення іноземних військ на територію держави розглядається як серйозне порушення суверенітету держави, а деколи як акт агресії. Але подібна акція не може бути визнана такою, якщо вона здійснюється на прохання або за згодою держави. Виключення відповідальності держави в даному випадку настає при наявності наступних умов: а) згода держави повинна бути міжнародно-правомірною; б) згода повинна бути ясно вираженою; в) згода повинна передувати вчиненню діяння. Згода може бути використана в якості обставини, що виключає протиправність діяння тільки в тих межах, які має на увазі держава, яка дає таку згоду. Але згода не може бути дана на вчинення дій, які протирічать імперативним нормам міжнародного права (наприклад, згода на використання території для вчинення агресії відносно третьої держави).

2. В випадку, якщо дії держави, викликані протиправними діями іншої держави, і є закономірними з точки зору міжнародного права заходами відносно держави-правопорушниці. Такі заходи можуть бути застосовані також за дорученням чи уповноваженням компетентної міжнародної організації (наприклад, ООН, відповідної регіональної організації).

3. Якщо діяльність держави була викликана непереборною силою або непередбаченими зовнішніми подіями, які не піддаються контролю. Передбачається, що обидві вказані події не дозволили державі діяти в відповідності з раніше прийнятими на себе зобов’язаннями чи зрозуміти, що його поведінка не відповідає цьому зобов’язанню. Зокрема, мова може йти про ситуації, викликані явищами природи (повінь, землетрус, епідемія і т.д.), або діяльність людей і позначаються вони термінами “Форс-мажор” або “непередбачений випадок”. “Форс-мажор”, як підстава для звільнення держави від відповідальності, передбачений наприклад, в ст. 14 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958р., ст.18 Конвенції ООН по морському праву 1982 року.

4. Якщо суб’єкт, який представляє дану державу, в ситуації крайньої необхідності не мав іншої можливості спасти життя ввірених йому осіб. Наприклад, не маючи на то дозволу пілот літака робить посадку на території іноземної держави, з тим, щоб запобігти неминучій катастрофі. В даному випадку формально має місце порушення кордону іншої держави, але воно відбулось в силу виключних обставин. Крайня необхідністьяк обставина, що виключає відповідальність держави, передбачена, зокрема, в ст. 14 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р.

Держава не може посилатись на стан крайньої необхідності по меншій мірі в наступних випадках: а) якщо міжнародне зобов’язання, якому не відповідає діяння цієї держави, встановлене договором, в якому прямо чи непрямо виключається можливість посилання на стан крайньої необхідності відносно цієї обставини; б) якщо держава, сама сприяла виникненню стану крайньої необхідності, який і не дозволив їй виконати свої міжнародні зобов’язання.

5. Якщо держава діє з метою самооборони, вчиненою в суворій відповідності зі ст. 51 Статуту ООН.

6. Міжнародно-правова відповідальність фізичних осіб і міжнародних організацій.

Відповідальність фізичних осіб. В сучасному міжнародному праві визнається індивідуальна кримінальна відповідальність фізичних осіб за скоєння ними злочину проти миру і безпеки людства.

Відповідальність фізичних осіб за міжнародні злочини частіше за все наступає за умови, що їх злочинна діяльність пов`язана із злочинною діяльністю держави. Держави, винні в скоєнні злочину, несуть міжнародну відповідальність, а фізичні особи - кримінальну відповідальність. Вчинення особою злочинних дій на виконання наказу (свого уряду чи начальника) не звільняє його від кримінальної відповідальності. Для покарання таких осіб застосовується як міжнародна, так і національна юрисдикція.

Офіційний статус особи (глави держави чи уряду) не звільняє його від кримінальної відповідальності.

Міжнародне право виходить із незастосування строку давності до відповідальності за міжнародні злочини. Конвенція про незастосування строку давності до військових злочинів і злочинів проти людства 1968 року вказує, що представники державної влади і приватні особи, винні в скоєні вказаних злочинів і співучасті в них, несуть відповідальність незалежно від часу скоєння злочину.

Після закінчення другої світової війни для суду над головними військовими злочинцями на підставі угод між державами були створені два Міжнародні військові трибунали: в Нюрнберзі і Токіо. Їх склад формувався із представників держав - учасниць угод. До винних могла були застосована смертна кара.

Рішеннями Ради Безпеки ООН були створені ще два Міжнародних трибунали: в 1993 році для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території колишньої Югославії з 1991 року і в 1994 році для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид і інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за геноцид і інші подібні порушення, вчинені на території сусідніх держав в період з 1 січня по 31 грудня 1994 року.

Обидва Трибунали діють на підставі Статутів, якими передбачається створення двох судових (по три судді) і одної апеляційної камери (із п’яти суддів). Апеляційна камера, створена для Трибуналу по колишній Югославії одночасно виконує свої функції і для Трибуналу по Руанді. Обидва Статути обмежують покарання тюремним ув’язненням.

В Комісії міжнародного права підготовлений проект Статуту Міжнародного кримінального суду для покарання осіб, винних в скоєнні злочинів проти миру і безпеки людства.

Відповідальність міжнародних організацій.

Відповідальність міжнародних організацій виникає із порушення ними міжнародних зобов’язань, які виникають із договорів і інших джерел міжнародного права. Питання про відповідальність міжнародних організацій отримало відображення в деяких міжнародних договорах. Так, в договорах про дослідження і використання космічного простору встановлюється відповідальність міжнародних організацій, які здійснюють космічну діяльність, за збитки, завдані цією діяльністю (Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла, 1967р; Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами, 1972р.)

Міжнародні організації несуть відповідальність за недотримання статутних і інших обов`язків своїми органами і посадовими особами, за завдання шкоди своїми діями державам, іншим міжнародним організаціям і фізичним особам.

В випадках матеріальної відповідальності міжнародних організацій слід виходити із того, що їх засоби складаються із внесків держав-членів. В практиці намітилась тенденція поєднання матеріальної відповідальності міжнародної організації і держав. Тут можливі два варіанти відповідальності:

Встановлення солідарної відповідальності організацій і держав-членів;

Встановлення відповідальності самої організації.

В першому випадку претензії про відповідальність можуть бути пред’явлені як державам-членам, так і організації (такий вид відповідальності передбачений, зокрема, ст. 5 Конвенції про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космічними об’єктами 1972 р.). В другому випадку претензії пред’являються тільки організації, яка сама вирішує питання про розподіл відповідальності між своїми членами.

В Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єкта ми, була встановлена солідарна відповідальність, але при дотриманні наступних умов:

а) будь-яка претензія про компенсацію за шкоду пред’являється в першу чергу міжнародній організації, яка здійснює запуск об’єкта;

б) якщо організація протягом шести місяців не компенсувала суми завданої шкоди, то держава-позивач може поставити питання про відповідальність держав-членів організації.

Міжнародні організації можуть бути і суб’єктами міжнародних претензій. В Консультативному рішенні Міжнародного Суду ООН від 11.04.1949 р. по питанню про відшкодування збитків понесених на службі в ООН, вказувалось, що міжнародна організація може виступати з претензією про відповідальність за завдані їй збитки. ООН неодноразово пред’являла позови про відшкодування завданих їй збитків (наприклад, позов до Ізраїлю в 1949 р. в зв’язку з вбивством ізраїльськими терористами посередника ООН графа Бернадотта і військового спостерігача ООН полковника Серо).

Міжнародна організація може нести відповідальність і по міжнародному приватному праву, а також по внутрішньому праву держав.