Основні закономірності побудови композиції портрета

Портрет будується на основі загальних закономірностей композиції. Але ці закономірності (розміщення на площині, співвідношення зображуваних

предметів за величиною, виділення тонального і кольорового центру та ін.) набирають у портретній композиції специфічного змісту й емоційної виразності.

Існує декілька видів портретного вирішення:

- портрет-голова;

- портрет погрудний;

- поясний, на весь зріст, груповий;

- портрет-картина;

- портрет-мініатюра;

- офіційний, парадний;

- камерний портрет тощо.

Поширеним видом є портрет-голова. Це складний вид портретного мистецтва, тому що вимагає особливого психологізму. У ньому відсутнє зображення аксесуарів, деталей інтер'єра, які допомагають розкрити образ.

Погрудний портрет дає більші можливості для застосування інтер'єру і зображення різних предметів - це може бути і одяг (мундир, спеціальний одяг тощо), і фрагмент оточення.

Поясний портрет і фігура ускладнюють зображення, але дають ще більший простір для використання різних об'єктів, одночасно не знімають з художника відповідальності за психологічний аналіз людини чи групи людей.

Портрет-картина будується як із зображення однієї людини, так і з групи людей.

Портрет-мініатюра є різновидом камерного портрета. Він вимагає від художника особливої обдарованості й відрізняється своїм призначенням.

Офіційний портрет призначений для державних установ. Це можуть бути портрети видатних людей минулого і сучасності. Вони відрізняються значною часиною узагальнення.

Парадний портрет аналогічний до офіційного, він створюється для урочистих випадків.

Камерні портрети цінні лише для їх власників, однак вони часто виходять за межі камерності.

Існують загальні принципи побудови портрета. У вирішенні композиційного центра необхідно спиратись на знання основних законів сприйняття. При сприйнятті предметів центральний зір людини спрямований на найбільш важливий об'єкт. Інші об'єкти залишаються в ділянці периферійного зору.

Оскільки художник обмежує площу сприймання рамками полотна, то центр сприймання збігається з центром

обмеженої площини. Звідси випливає загальне правило компонування портрета — розміщення зображення голови або постаті близько до центра формату із невеликим зміщенням у той чи інший бік. Дуже велике зміщення від центра викликає зорову, а потім і емоційну напругу. Таке зміщення можливе як спеціальний прийом, який має змістовне значення для художника.

Художник мусить знайти таку композицію портрета, яка добре розкриє характерні риси людини. Тому композиція повинна відповідати певним вимогам:

1) увага глядача зосереджується на голові й обличчі портретованого. Головне — обличчя, його вираз, що віддзеркалює внутрішнє життя людини. Другорядні деталі доповнюють і підсилюють основне. Велике значення мають очі й губи: у них є ключ до внутрішнього світу людини. Важливе місце в портреті мають руки, які можуть «розповісти» про характер, професію, здоров'я людини (мал.7.4);

Мал. 7.4

2)рух голови, поворот або її нахил, міміка та поза показують характер людини. Людина повинна бути зображена в природному стані, у характерній для неї позі, манері рухатися. Все це є основою композиційної будови. Поза і жест повинні відповідати виразу обличчя;

3)для портрета є важливим вибір одягу, який розширює уяву про професію людини;

4)істотне значення в трактуванні образу має оточення, фон портрета. Якщо

оточення включає в себе умови життя портретованого, то у виборі деталей треба обмежуватись найбільш необхідним — фон не повинен відволікати увагу глядача;

5)розмір і формат портрета також підкреслюють характеристику людини. Формат залежить від пози портретованого;

6)найчастіше в портреті вибирають вертикальний прямокутник, зрідка — квадратний або горизонтальний, а також овальний;

7)не слід зображати портрет більшим від натуральної величини. Адже будь-яка картина сприймається на відстані. Тому згідно з перспективним скороченням зображення на певній відстані портрет буде сприйматись у своїх природних розмірах;

8)подібність є обов'язковою в портретному живописі. Портрет — це перш за все документ. Але документальність портрета відрізняється від випадкової документальності фотографії тим, що портрет передає характерні риси людини. Подібність у портреті виникає як результат узагальнення зовнішніх рис і характеру людини.