Пейзаж як складова частина картини і як самостійний жанр образотворчого мистецтва

Пейзаж (франц. paazsaqe, від рауs — країна, місцевість) — жанр в образотворчому мистецтві, де об'єктом зображення є природа. Елементи пейзажу траплялись у помпейських фресках (І ст. н.е.), розписах, картинах епохи Відродження. Як самостійний жанр пейзаж виник у китайському (VII ст.) і японському (XV ст.) мистецтві. У Західній Європі він сформувався в XVI-XVII ст., розвинувся в XIX - на початку XX ст. В Україні елементи пейзажу з'явились у мініатюрах, настінних розписах та іконах ХІУ-ХУШ ст. У XIX - на початку XX ст. значне місце пейзаж посідає в творчості І. Сошенка, М. Сажина, М. Штернберга, Т. Шевченка, С. Васильківського, С. Світославського, В. Орловського, І. Труша. Серед сучасних майстрів пейзажу найвідомішими є М. Бурачек, О. Шовкуненко, И. Бокшай, С.Шишко і ін. (мал. 6.1).

У пейзажах відтворюються реальні або уявні вигляди місцевості, архітектурних споруд, міст (міський архітектурний пейзаж — ведута), морських виглядів (марина) тощо. Часто пейзаж служить фоном у живописних, графічних, скульптурних (рельєфи, медалі) творах. Зображаючи явища і форми природного оточення, художник відтворює власне ставлення до природи та сприйняття її сучасним для нього суспільством. Через це пейзаж набуває емоційності й ідейного змісту.

Мал. 6.1.

1)С. У. Васильківський;

2)М. А. Беркос;

3)К. Я.Крижицький;

4)У. П. Похитонов;

5)С. Л. Кошовий;

6)Г. П. Світлицький.

Значна роль у мистецтві належить пейзажу як самостійному жанру станкового живопису.

Художники спостерігають і вивчають природу, відкривають і пізнають її закони, гармонію форм, світла, кольору, тону, простору. У процесі роботи над етюдом у природі чи над картиною художник узагальнює і типізує, тобто працює над образом.

Зміст пейзажу

Переконливість і виразність пейзажу залежить від уміння художника малювати елементи зображення, опрацьовувати форму основних його об'єктів і деталей: дерева, хмари, гори, багатоплановий рельєф місцевості. Без такого вміння дерева в пейзажі будуть виходити однаковими; земля, хмари, ліс удалині будуть виглядати приблизною плямою, мертвою, маловиразною схемою. Тому зображення пейзажу вимагає детального вивчення природи.

Кожна порода дерева, як і кожне дерево, має свою будову.

Відмінності бувають не лише у формі й величині листків, у пропорціях і будові крони, але й в розміщенні та формі гілок. Для однієї породи дерев характерний плавний рух гілок, для другої — різкий. Залежно від породи гілки ростуть то перпендикулярно до стовбура дерева, то доверху, то донизу (мал. 6.2).

Мал. 6.2

Якщо уважно розглянути різні породи дерев, то можна побачити, що кожна з них має не лише свою форму стовбура і крони, але й свій тон (мал. 6.3).

Мал. 6.3. Вик. Ф. А. Васильєв. Дерево

У пейзажному живописі важливими є етюди, ескізи та картини.

За призначенням і завданнями етюди розрізняють:

1)навчально-тренувальні;

2)підсобні і творчі;

3)етюди-ескізи до пейзажу.

Навчально-тренувальні етюди виконуються для вивчення світла, тону і кольору в природі. Над ним працюють і студенти, і професійні художники. Це свого роду школа пізнання природи, виховання кольорового бачення.

Другий тип етюдів — одна із форм підготовки до створення картини-пейзажу, підсобний матеріал для роботи над картиною.

Етюд може бути і самостійним твором реалістичного живопису, але його не можна прирівняти до картини. Етюд і картина не протиставляються, але й не ототожнюються.

Етюди — це «перші» форми спілкування художника зі світом. Працюючи над ними, він вивчає явища природи, узагальнює дрібні елементи і більш виразно показує основне.

Художник починає роботу над пейзажем з того, що пише велику кількість етюдів за різних станів погоди і в різний час дня. Одночасно із цим він шукає мотиви, робить начерки і композиційні замальовки.

Вдивляючись у натуру, художник старається зрозуміти її красу. У нього виникає образ майбутньої картини-пейзажу. Художник використовує зібраний етюдний матеріал і починає розробляти ескіз картини-пейзажу, який буде втілювати ідейний задум майбутнього твору.

Ескіз можна назвати проектом картини. У ньому знайдено формат, є конструктивна схема майбутньої картини, колористичне вирішення, розроблена сюжетна канва (мотив), композиційний центр.

Часто на пейзажну картину дивляться як на збільшений етюд. Це неправильно. Картина-пейзаж завжди відрізняється тим, що в ній є узагальнення, типізація, розроблена композиція та ідейний зміст.