Композиційні основи пейзажу

Важливу роль у створенні пейзажу відіграють мотив, образ, точка зору, рівень очей, просторові плани, формат, перспектива, ритм, колорит, світло, тінь, рефлекс, композиційний центр.

Для вирішення композиції пейзажу важливо вибрати точку зору, розмістити горизонт.

Низький горизонт допомагає підкреслити монументальність пейзажу, його величину.

Високий горизонт дозволяє дати більш широку панораму пейзажу, більш повну картину.

Найскладніше у композиційному вирішенні пейзажу — дати правильну характеристику місцевості. Для цього

треба слідкувати за тим, щоб всі деталі в пейзажі були добре пов'язані між собою і допомагали виразити загальну ідею композиції.

У процесі роботи над пейзажем необхідно спочатку вирішити сюжет. Тут важливо відчути тему, яка визначає акценти зображення. Треба зосередити свою увагу на більш характерних рисах місцевості, вибрати найбільш типові об'єкти пейзажу.

Побудову зображення необхідно розпочинати з невеликих підготовчих начерків. У них зосереджується увага на основному, виділяється ідея композиції.

Під час вирішення композиції не вихоплюються окремі, випадкові фрагменти природи, треба показати найбільш характерне, типове і виразити своє відношення до побаченого.

Знайшовши найбільш вдале вирішення пейзажу в начерках, можна приступати до малюнка.

Для того, щоб переконливо і виразно передати в малюнку глибину (простір), треба правильно виставити горизонт, точку сходу на лінії горизонту і правильно передати масштаб предметів.

Щоб правильно передати перспективні явища в малюнку, треба розбити малюнок на два-три перспективних плани (передній, середній і задній). Порівнюючи їх між собою, легше визначити масштабність предметів і правильно вирішити тональні завдання (мал. 6.4).

Повітряна перспектива має певні закони.

З віддаленням від глядача чіткість предметів слабшає. Чим далі знаходиться предмет, тим більш розпливчастими стають його обриси. Така ж закономірність стосується і сили тонових відношень-контрастів (різниця між світлом і тінню на поверхні предметів), насиченості і яскравості кольору, які теж слабшають у міру віддалення від глядача.

Мал. 6.4. Вик. А. Копчак

Одночасно з передачею повітряної перспективи необхідно слідкувати і за технікою роботи: на передньому плані натискати олівцем на папір у повну силу; на другому — предмети промальовувати м'якше, а на дальньому — лише легким дотиком до паперу.

Необхідно познайомитися із теорією тіней, звернути увагу на тіні, що падають від предметів. При побудові тіней необхідно в перспективі, перш за все, встановити характер освітлення — штучний чи природний:

а) якщо світло штучне, то промені від джерела світла будуть ніби утворювати світлову піраміду;

б) якщо світло природне, то промені будуть паралельні і від основи предмета тінь буде збільшуватись у довжину в напрямі променів;

в) якщо тінь від предмета падає на інший предмет, то в малюнку слід враховувати не лише силует, але й поверхню того предмета, на який вона лягає.

Будуючи перспективу пейзажу, потрібно відразу намітити «перспективу тіней» (мал. 6.5).

Мал. 6.5.

Вик. М. Самокиш. Запорожці біля корчми

Використовуючи в роботі над пейзажем різні засоби виразності: масштабність, контраст, сюжетно-композиційний центр, слід пам'ятати, що вони не повинні порушувати цілісності простору твору, правдивості й співмірності.

Особливе значення в пейзажі має колір і колорит. У живописі важливо передати точно кольорово-тонові відношення освітлених і затемнених поверхонь. З метою цілісності пейзажу, не рекомендується зображати на краях полотна великі предмети, а також контрастні за кольором і тоном. Це буде відволікати увагу глядача від композиційного центру і заважати сприймати основне.